"Музей "Революція": За межами добра і зла

Цей українсько-російський фільм є першим системним кінодослідженням візуальної культури Майдану. У його центрі не політика, мікросвіт Майдану чи буяння екшну в центрі Києва, на яких зосереджуються більшість подібних фільмів. "Музей "Революція" присвячено естетиці тих подій та роботам художників, що творили на хвилі революції.

Більшість фільмів про революцію обмежуються лише її документацією. У таких стрічках відсутнє переосмислення київських подій зими 2013-14 років, а також не прослідковується чітке розмежування добра і зла. Тим більше, що за півтора роки після Євромайдану різниця між позитивними і негативними сторонами революції багато в чому була нівельована.

Натомість картина Бабінцевої скроєна за дуже зрозумілою формулою: добро — краса, а зло — потворне. В такому разі різниця між ними — контрастніша. Епіцентром добра у стрічці виступає Євромайдан, а царством уродства — резиденція Януковича у Межигір'ї. Остання, як відзначає у фільмі мистецтвознавець Аліса Ложкіна, зведена в унікальному стилі "Донецьке Бикоко".

Такими ж влучними, та не завжди такими ж кумедними спостереженнями діляться у стрічці дизайнер та генератор патріотичних вірусів Павло Клубнікін ("Страйкплакат"), художник та Facebook-мислитель Олександр Ройтбурд, поет-троль Артем Полежака, піаніст-штурмовик Мар’ян Мицик, ваятель-анархіст Іван Семесюк та інші.

Костянтин Акінша, куратор євромайданівської виставки "Я крапля в океані", що проходила у Відні, відзначає у фільмі, що "ця революція була естетично необхідною". А художник Олексій Сай називає Євромайдан однією суцільною інсталяцією.

Один із активістів "Мистецького барбакану" художник-провокатор Олекса Манн підкреслює, що до революції українським героєм був антигерой (на цьому ґрунті розквітнув, серед іншого, жлобарт – А.Ф.), а після Євромайдану в нашій країні кристалізувалися справжні позитивні герої.

І йдеться не лише про героїв Небесної сотні чи тих, хто воював на Сході. А про саму зміну свідомості у широких масах, які почали розрізняти в навколишньому середовищі достойних особистостей, на яких варто орієнтуватися

Це підтверджує, серед іншого, й інший постреволюційний фільм — анімаційний кліп ТНМК "Гупало Василь". Головний герой музичного мультфільму – художник, який готовий у будь-який момент поміняти пензель на булаву і йти захищати свій край від ворога. Режисер цієї стрічки Сашко Даниленко таким чином ілюстрував у популярній культурі тезу Олекси Манна.

Багато хто з культуртрегерів і акул-мистецтвознавців нарікали після Євромайдану на те, що ця революція не породила нових художників. Своє невдоволення вони обґрунтовували згадками про 2004 рік, коли на хвилі Помаранчевої революції про себе вперше всерйоз заявила, наприклад, арт-група РЕП та ціла низка інших художніх, музичних і театральних колективів.

"Музей "Революція" цю тезу не спростовує, але відкриває в ній "друге дно". Так, нові великі імена у мистецтві після зими 2013-14 років не з'явилися. Проте були сформульовані і обґрунтовані нові теми, стилі і напрямки мистецтва, що продовжують активно розвиватися і нині. Наприклад, мистецтво політичного плакату, модернізація патріотичної символіки тощо.

Своєрідною кульмінацією стрічки став епізод про фотопроект Нікіти Шаленого "Де брат твій?". На хвилі повальної ненависті до спецпідрозділу "Беркут", художник випустив цикл фотографій, головними героями яких є ті самі люди в масках, що атакували Євромайдан. Митець підкреслює, що вони є усього лише інструментом у руках правлячої сили. Відповідно, і корінь зла криється не в самому "Беркуті", а в тих, хто ними керував.

Нікіта Шалений. “Де брат твій?” (2013)

Хоч у "Музеї "Революція" не згадується про кінопроект "Вавілон 13", але він теж є одним із наймасштабніших мистецьких процесів в Україні, що почалися з Євромайдану. На сьогодні кількість фільмів, знятих у рамках цього проекту, обчислюється сотнями. Серед останніх переважна більшість коротких репортажних відео. Проте є й дюжина повнометражних робіт.

Майже два роки потому, як активна фаза Євромайдану закінчилася, її мистецький простір продовжує генерувати нові ідеї і творчі процеси. За цей час було проведено величезну кількість виставок та арт-проектів найрізноманітніших жанрів і стилів як в Україні, так і за кордоном.

Якщо поглянути на політичні, соціальні та економічні процеси, що мали місце в Україні протягом останніх двох років, то подібного пожвавлення і продуктивності, як у мистецтві, - не зустрінеш.

Симптоматичним є і той факт, що про створення музею Євромайдану говорилося багато, але в конкретний результат усі ці обговорення не вилилися. Натомість такий музей було створено у кіно — на території того самого мистецького простору, який видався більш прийнятним для такого проекту.

А в самій дійсності з часом не тільки розмови про музей Євромайдану закінчилися, але й музеї, що існували до цього, починають зникати. Яскравим прикладом цього є ініціатива Мінкульту щодо розформування унікальної колекції Музею історичних коштовностей України.

Можливо, причина того, що мистецький простір у постреволюційний час є настільки продуктивним, полягає в тому, що творчість дає дуже точне визначення добру і злу. Хай навіть і дещо умовно: добро — красиве, а зло — потворне.

А в інших постреволюційних сферах поняття про добро і зло остаточно сплуталися. Тому вони й не генерують нічого нового.

Розклад показів фільму "Музей "Революція"":

Київ - "Жовтень" - 21.11 - 16:30
Харків - "8 1/2" - 21-22.11 - 17:00
Дніпропетровськ - "Правда Кіно" - 21.11 - 16:00
Одеса - "Інотеатр" - 22.11 - 18:00
Львів - "Коперник" - 21.11, 17:00, Палац мистецтв - 22.11, 18:00
Житомир - "Ім. Франка" - 21-22.11