Квітка-душа: Чим художниця Катерина Білокур чарує сучасників

За яскравим шаром фарб на полотнах Катерини Білокур криються чорно-білі фарби драматичної долі талановитої жінки. Росла би ця "квітка" за належних умов і підтримки, а не в хащах нерозуміння і стереотипів патріархального села, хтозна, якої довершеності досягнула б.

Багато хто при згадці про Катерину Білокур цитує слова Пабло Пікассо: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ".  Україна не змусила весь світ захоплюватися Білокур. Навіть більше – у багатьох українців її прізвище не викликає жодних асоціацій. На жаль. Натомість ті, хто знає про Білокур, присвячують їй вірші, щиро захоплюються її талантом, відданістю справі, нескореністю, сміливістю, відвертістю, особливим баченням світу. 

Історія незламної

"Якщо ти не збираєшся змінити світ – не варто починати всього, що пов'язане з творчістю. Навіть, якщо дійсно маєш хист, вміння, здібності, талант – вони нічого не варті, якщо немає такої мети: змінити на краще бодай один міліметр простору. Інакше все зведеться до марнування часу, а зрештою до руйнації. І тоді навіть добре намальовані троянди засмердять. Адже в них не буде нічого живого і справжнього", – йдеться в одному з творів письменниці Ірен Роздобудько. До речі, вона свого часу у книжці історій про видатних особистостей написала і про Катерину Білокур. Так ось Білокур намагалася змінити світ – творчістю, прагненням бути художником попри всі труднощі.

Вона народилася 1900 року в селі Богданівка на Полтавщині. Малювати почала з ранніх років і дуже раділа, коли видумане могла втілити на полотні. Однак ту радість батьки безжалісно кидали до печі. Рідні хотіли, щоб їхня Катря працювала, як усі селяни, вийшла заміж, а не вчилася "безкорисної праці". Тож значну частину свого життя Білокур малювала потайки і мріяла: "Прийде час – не буду боятися і буду малювати, хоч на старості літ, а хоч на один час я буду художником, і все. Ой, як би ви знали, яке це для мене чарівне слово – художник".

Так, вона могла би бути акторкою, адже брала участь у виставах драмгуртка; письменницею – про що свідчить її епістолярій; швачкою – обшивала односельчан. Усьому цьому навчилася сама. "Ну от дід і батько порадилися – нащо ж, мовляв, Катрю в школу посилати, коли вона й сама учиться, не буде рвати ні чобіт, ні світи, а ще вона потроху на веретені прястиме і грамоти навчиться. Ото така моя школа", - згадувала Білокур. Попри усі свої здібності палко бажала одного – бути художником.  Однак спроби отримати професійну освіту не увінчалися успіхом, адже не закінчила семирічку.

Відчай поглинув Білокур – і холодною осінню 1934 року вона зробила спробу втопитися в річці. У результаті застудила ноги. Тільки після таких жертв батько прийняв захоплення доньки малюванням, поставивши їй остаточний діагноз – "сказилась назавжди і безповоротно". 

Пісня "Чи я в лузі не калина" стала для Катерини знаковою. Почувши її у виконанні Оксани Петрусенко, художниця наважилася надіслати співачці листа з малюнком у додатку. Петрусенко разом із друзями була приємно вражена побаченим. Опісля слава про талановиту самоучку почала ширитися. 1944 року директор Музею українського народного декоративного мистецтва  Василь Нагай запропонував Білокур зробити виставку і закупити картини. Згодом Катерина стала членом Спілки художників України, отримала звання народного художника України. Вона здобувала не тільки визнання, а й друзів-однодумців – представників тогочасної української інтелігенції.

Здебільшого творчість Білокур асоціюється з квітами, що сприймаються на її полотнах не просто як чудові творіння природи, а як символи духовності, невмирущості. Варто зазначити, що мисткиня писала ще й пейзажі, портрети. Її картини сповнені лірики й утаємниченості, вражають колористикою. Хтось цінує їх за майстерність виконання, когось вони повертають до місць дитинства, когось надихають красою, якої позбавлене бетонно-скляне місто. Кожен знаходить у них своє, але магнетизм полотен Білокур беззаперечний.

10 червня 1961 року в Богданівці Катерина відійшла за обрій. Своїм прикладом вона показала, як, маючи здібності, старанність і любов до справи, і більше нічого, можна досягнути вершин. У наш час її слова відроджують віру в себе і живлять наснагою: "Доля випробовує тих, хто надумав дійти якої великої мети… Але сильних духом не злякає ніщо. Вони з стиснутими вустами уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети – крок за кроком, все вперед і вперед… I тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного мистецтва". 

Білокур поміж нас

І надихає сучасників на нові цікаві проекти. Наприклад, 2009 року вона "постала" разом із видатною мексиканською художницею Фрідою Кало на сцені Національного театру ім. І. Франка у виставі "Дві квітки кольору індиго".  Режисер Олександр Білозуб в одному з інтерв'ю згадував: "Випадково якось побачив фотографію Фріди Кало, де вона сфотографована просто один в один, як Катерина Білокур: проділ посередині, чорне волосся. Так народилася ідея вистави про дві мистецькі долі... Вони практично жили в один і той же час – Фріда Кало померла на шість років раніше. Дві жінки-художниці, яких ніхто не вчив малювати, які стали знаковими для своїх культур. Дві мисткині, які створили свої закони живопису, придумали їх і в ньому жили".

А цього року, з нагоди святкування 115-річчя Білокур, українців знайомили з художницею у виставкових проектах. Так, весною пройшла виставка "Атмосфера Катерини Білокур", де представили інсталяцію із 20 тис. квітів, фотографії відомих українок в образах квіток. До того ж 12-ть вітчизняних дизайнерів показали ескізи колекцій одягу за мотивами картин художниці. До слова, дехто з учасників виставки дізнався про Білокур саме завдяки проекту. Ось вам ще один доказ – творчість видатної українки цікава сучасникам, але її треба популяризувати. 

Фото: газета "День"

Направду цікавий, багатовекторний та унікальний проект "Хочу бути художником" здійснили у  Мистецькому Арсеналі. В експозиції були майже всі полотна Катерини Білокур, відвідувачі виставки проводили паралелі між Білокур і сучасними художницями, дізналися, у яких умовах нині творять українські мисткині. "У наш час найцікавіші проекти ґрунтуються на діалозі. А коли це діалог між поколіннями – вони особливо багатопланові. Мені цікавий цей проект навіть не стільки гендерною проблематикою, якої він торкається, а тим, що Катерина Білокур – символ ХХ століття, причому недооцінений, – прокоментувала тоді подію художниця Дар’я Кольцова.

Фото: "Дзеркало тижня"

Проект "Хочу бути художником" надихнув мистецтвознавицю Валентину Клименко та директора видавництва "Родовід" Лідію Лихач започаткувати виробництво "музейних сувенірів" за мотивами творів українських художників. Першими у їхній "Лінії ART" з'явилися чашки, футболки, блокноти, листівки, чохли для телефонів – саме з картинами Катерини Білокур. "Судячи з того, що ця лінія користується великою популярністю, мабуть, Катерина Василівна нас таки благословила. Я тепер часто бачу активних молодих жінок з айфонами, одягненими в наші чохли, переважно зі сфери креативної індустрії, кожного разу радію як вперше. Радію, коли люди, купуючи блокнот чи чашку, запитують про картину, про її історію – коли "вступають у діалог" із творчістю художниці навіть у такий опосередкований спосіб. І мрію, щоб "Квіти за тином" Білокур впізнавали у всьому світі так само, як "Соняшники" Ван Гога. Мене захоплює в Катерині Білокур її перфекціонізм у роботі і впертість у характері.  Не завдяки, а всупереч – вона  стала таким дивовижним  феноменом  у мистецтві. Захоплює її естетичний пантеїзм. Як героїня картин Шагала, Катерина піднялася над своїм селом, над живописними традиціями, над Україною, і ні її важкий селянський побут, ні драматична біографія, ні нерозуміння людей не могли завадити цьому польоту", – поділилася з Еспресо.TV Валентина Клименко.

Підтверджує її слова і Лідія Лихач: "Це надзвичайно приємно, але сучасники, особливо, молоді зацікавлені своїми "рідними" трендами і відчувають магічну силу таланту Білокур. Мистецька лінія UA_BILOKUR чи не найпопулярніша в нас. Особисто мене найбільше захоплює в Білокур її мистецька висота і та інтенсивність, затятість її характеру, які допомогли її "взяти".  Не маючи, здається, ніяких шансів вивчитись, пробитись, стати художником – вона змогла! Її малярство, слово дивує, зачаровує і підносить дух! Або, як сказала Забужко, - "це такий заряд сили, оптимізму, опору, які нам і не снилися!". Насправді видавництво "Родовід" активно популяризує творчість Білокур – і не тільки через "Лінію ART". Воно випустило у світ чотири, направду гідних уваги мистецьких книжки про художницю. А до 115-ої річниці мисткині видало ще й календар "Всесвіт Катерини Білокур", презентація якого відбудеться 8 грудня. 

Сьогодні ж для прихильників художниці та охочих дізнатися про неї більше влаштують вечір пам'яті К. Білокур у Музеї українського народного декоративного мистецтва. Там читатимуть листи мисткині, відбудеться постановка літературно-музичної композиції. До речі, у цьому музеї зберігаються усього 37 творів Катерини Білокур, із яких 33 перебувають у постійній експозиції. Також її картини є у Музеї-квартирі П. Тичини, Національному музеї Т. Шевченка, Яготинській картинній галереї. Правда, творчий спадок художниці не такий уже й великий – частину її картин знищила Друга світова війна. А ось побачити, як жила художниця, можна в Музеї-садибі Катерини Білокур у селі Богданівці. Кажуть, там панує особлива атмосфера…