Чайка та Шокін

Після опублікування розслідування Навального генеральний прокурор став одним з головних героїв російських телевізійних новин. Зрозуміло, що Кремль намагається захистити людину, яка служить Путіну вірою і правдою. Але все ж навіть для Росії виглядає досить дивно, коли син генерального прокурора використовує службове становище батька для успішного бізнесу, а колишня дружина веде спільну справу з бандитським угрупуванням Цапків - недавніх "господарів" сумнозвісної кубанської станиці Кущовська. Зрозуміло, що довіри до Генеральної прокуратури Росії у розсудливих людей не було і раніше. Але, погодьтеся, одна справа, коли прокуратура сприймається громадянами як політичний інструмент президентської адміністрації і зовсім інша - як бандитський притон.

Втім, в тому, що росіяни тепер знають про свого генерального прокурора більше, ніж хотіли б знати, немає нічого дивного. Рано чи пізно факт, що Росією управляє група пройдисвітів, які займають високі посади тільки завдяки тісним зв'язкам з кримінальним світом, стане очевидним навіть для самого невибагливого глядача російських телеканалів. Факт, що головний опонент Чайки в силових структурах, керівник Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін був призначений на свою посаду за посередництвом бандитів, тепер став надбанням іспанського розслідування, присвяченого російській мафії в цій країні. Чайка, цілком можливо, недалеко пішов від Бастрикіна.

Мене дивує інше - збіг російського і українського інтересу до прокуратури в інформаційному просторі. Здавалося б, українці багато чого зробили для демонтажу кримінальної держави, побудованої Віктором Януковичем. А довіри до Генеральної прокуратури немає і у нас. Вже другий керівник Генеральної прокуратури, призначений парламентом за пропозицією президента Петра Порошенка, стає фігурантом збору підписів депутатів про відставку і однією з головних персон суспільного невдоволення. У мене немає жодних сумнівів в тому, що якщо Віктора Шокіна відправлять у відставку, наступний глава української Генеральної прокуратури вже за кілька місяців - якщо не тижнів роботи - буде викликати таке ж роздратування депутатів і суспільства. І ті точно також вимагатимуть його відставки.

Те ж саме стосується, до речі, і генерального прокурора Російської Федерації. Якщо Володимир Путін раптом вирішить пожертвувати Чайкою і призначити на його місце іншого чиновника, він точно також буде пов'язаний з сумнівним бізнесом і кримінальним світом, як чинний глава Генеральної прокуратури Росії. У пеклі не працюють янголи, в кримінальній державі - чесні юристи. Але в олігархічній державі вони теж не працюють. У всякому разі, на високих посадах.

Юрій Чайка - продукт кримінально-олігархічної системи. Віктор Шокін - продукт олігархічно-кланової держави. Для того, щоб генеральний прокурор отримав свободу рук і мав бажання цією свободою скористатися, необхідне "перезавантаження" самої держави, а не заміна генерального прокурора. В іншому випадку ми будемо мати справу лише з більш-менш талановитої імітацією незалежності. Адже на зміну Шокіну, який явно не навчився добре прикидатися, вже йдуть молоді досвідчені циніки, які навчилися говорити хороші і приємні слова - і ці слова можуть зачарувати багатьох наших співгромадян. Співгромадян, які продовжують вірити в "доброго царя" або "чесного прокурора", а не в кардинальну зміну системи.

Поки олігархічно-кланова держава буде існувати, розраховувати на появу в кабінеті генерального прокурора незалежної людини не доводиться. Тому що будь генеральний прокурор буде залежний від президента і парламентської більшості. Будь-який генеральний прокурор буде сприймати себе не як незалежного юриста, а як члена якоїсь команди - політичної команди. Зауважте, що про "команду" люди, що працюють в Генеральній прокуратурі, кажуть без тіні збентеження - просто тому, що почуття справжньої незалежності їм не знайоме і не може бути знайоме.

У наших умовах президент - не просто глава держави, він ще й політик-гравець, глава найбільшої парламентської партії. Ця партія будується на балансі групових і кланових інтересів. Влада - на крихкій єдності коаліції. Сама коаліція - на кланових інтересах численних учасників. Якщо генеральний прокурор нічого цього не буде враховувати, він втратить посаду за кілька тижнів. Якщо буде враховувати - то змушений буде рахуватися з вибірковістю своїх дій. І це - не питання персоналій, це не про Порошенка і Шокіна. Це питання системи. Нам необхідно або перейти до системи управління, в якій президент буде символом державності, а не діючим політиком з партійними і клановими інтересами, або повернутися до ідеї президентської республіки, в якій влада не залежна від коаліційного балансу - а залежна від голосування громадян на президентських і парламентських виборах і політичної волі сильного глави держави і парламентської більшості. І тоді генеральний прокурор матиме відносну свободу рук. Але при цьому потрібні гарантії, що влада в будь-якій з цих моделей управління не використовуватиме прокуратуру для зведення рахунків з конкурентами. У сучасній Україні таких гарантій немає. І з'явитися вони можуть тільки з демонополізацією економіки і зникненням олігархату. Це - необхідний економічний супровід правових змін. Без них будь-які реформи в галузі права будуть лише посилювати переможців і знищувати переможених. І доказ цього - те, що грузинські політики, які забезпечили необхідні законодавчі зміни у своїй країні, але не демонтували саму суть олігархічної держави, змушені тепер працювати не у себе вдома, нагадуючи нам самим фактом своєї присутності про гіркоту поразки.