Чому Клубний чемпіонат світу став другосортним турніром

Втрачений інтерес

Цими днями у Японії відбувається черговий розіграш Клубного чемпіонату світу. Втім, попри гучну вивіску, цей турнір давно не викликає великого ажіотажу у прихильників футболу, які з більшим інтересом спостерігають не тільки за єврокубковими баталіями, а й за матчами топових національних чемпіонатів Старого Світу – англійського, іспанського чи німецького.

Та й переможці Ліги чемпіонів ставляться до турніру прохолодно, у списку пріоритетів відводячи йому останні ролі. Це й не дивно, враховуючи, що достойної конкуренції перенасичені "зірками" європейські команди з боку представників інших континентів не відчувають. Достатньо сказати, що з восьми попередніх чемпіонатів світу лише один виграв південноамериканський клуб – бразильський "Корінтіанс" у 2012 році – решта трофеїв дісталася європейцям.

Золота ера

Але так було не завжди. У 1960 році турнір створили саме задля того, щоб визначити найсильніший клуб світу. І перші розіграші Міжконтинентального кубку, в якому брали участь володарі Кубку європейських чемпіонів і його південноамериканського аналогу Кубку Лібертадорес дійсно виправдали очікування.

У різні роки на турнірі виблискували бразильський "Сантос" з Пеле у складі, голландський "Аякс" Йохана Кройффа, німецька "Баварія" Франца Беккенбауера, бразильський "Фламенго" Зіко, італійські "Ювентус" Мішеля Платіні та "Мілан" Руда Гулліта, Марко ван Бастена та Франка Райкарда.

За цей час кілька разів змінювався формат турніру. Спочатку команди з'ясовували стосунки у двохматчевих протистояннях. Починаючи з 1980 року, Міжконтинентальний кубок розігрувався в одній зустрічі, яка проводилася у столиці Японії – Токіо, куди турнір перевіз автоконцерн "Тойота", який на довгі роки став генеральним спонсором турніру.

Марна реформа

Та поступово інтерес до Міжконтинентального кубку почав згасати. Чи не останніми матчами, за якими із захопленням спостерігав весь світ, були битви бразильського "Сан Паулу" з неперевершеним Раі у складі проти "Барселони" та "Мілана" у 1992 та 1993 роках. Вони завершилися перемогами південноамериканців, яким після цього більше ніколи не вдавалося виглядати так переконливо у матчах з європейськими грандами.

Але навіть на момент останнього розіграшу турніру – у 2004 році, перевага залишилася на боці Південної Америки, представники якої виграли 22 міжконтинентальні кубки – на один більше, ніж європейці.

Не допомогла реанімувати турнір і його реформа, ініційована ФІФА. Змагання були перетворені на Клубний чемпіонат світу за участю переможців усіх головних континентальних турнірів.

Та сили, як і раніше, були нерівні. Сім перемог дісталося європейцям, чотири – південноамериканцям, а представники інших континентів лише двічі грали у фіналі. У 2010 році до вирішального матчу сенсаційно дістався "Мазембе" з Конго, а у 2013-му там грав марокканський клуб "Раджа".

Європейське домінування

Насправді, пояснити подібне домінування європейських клубів легко. Після того, як у європейському футболі у 1995 році прогриміла справа Босмана, унаслідок якої клуби отримали змогу запрошувати необмежену кількість легіонерів, провідні клуби Англії, Іспанії, Німеччини, Італії та Франції скупили усіх зірок з інших континентів.

Талановитих гравців зараз відслідковують ще у дитячому віці, тому на батьківщині вони надовго не затримуються. Достатньо згадати хоча б приклад кращого футболіста світу аргентинця Ліонеля Мессі, який ще в 13-річному віці потрапив до академії "Барселони".

Крім цього, УЄФА вдалося вгамувати фінансові апетити топ-клубів, створивши Лігу чемпіонів, яка стала надзвичайно успішним комерційним проектом. Та й загалом у останні два десятиріччя благополуччя європейських клубів невпинно зростало, а від спонсорів не було відбою, завдяки чому витратити на перспективного гравця 30-50 млн євро для грандів зараз є звичайною справою.

Надія на диво

Тож у таких умовах клуби з інших континентів змушені працювати на експорт, щоб хоча б таким чином відхопити шматок від велетенського футбольного фінансового пирога. А аргентинські та бразильські клуби привозять на Клубний чемпіонат світу своєрідний мікст з необстріляної молоді та ветеранів, які повернулися на батьківщину, аби завершити кар’єру.

Цього року не є виключенням й аргентинський "Рівер Плейт", у складі якого поруч з маловідомими виконавцями грають екс-футболіст "Барселони" 34-річний Хав'єр Савіола та 30-річний Хонатан Майдана, який добре відомий українським вболівальникам за виступами у "Металісті". Колишній харків’янин вийшов на поле у півфінальному матчі та допоміг своїй команді здолати японську "Хіросіму" – 1:0.

Утім, фахівці вважають шанси аргентинців на перемогу в турнірі примарними, адже у фіналі на них чекає "Барселона", яка, попри байдуже ставлення до турніру, вважається його безапеляційним фаворитом.

Ось хто вірить в успіх "Рівер Плейта", то це тисячі його вболівальників, які приїхали підтримати свою команду на інший кінець світу. Мабуть, для них Клубний чемпіонат світу - справді найголовніший турнір сезону, у якому аргентинські футболісти здатні створити диво. Інакше за нинішнього розподілу кадрових та фінансових ресурсів у світовому футболі перемоги представників інших континентів над європейськими клубами уявити складно.

Відео: Youtube