Чому європейські суперклуби погрожують знищити Лігу чемпіонів

Успішний проект

Здавалося б, важко сперечатися з тим, що Ліга чемпіонів є найуспішнішим проектом УЄФА. Турнір є надзвичайно популярним у всьому світі, а його учасникам він приносить суттєві прибутки. Скажімо, іспанська "Барселона" за свій минулорічний тріумф у ЛЧ отримала 36,5 млн євро призових, а суперник каталонців по фіналу – італійський "Ювентус" - збагатився на 31 млн євро. Навіть донецькому "Шахтарю", який дійшов до 1/8 фіналу, перепали вагомі 20 млн євро.

І на цьому УЄФА не зупиняється, намагаючись постійно збільшувати призовий фонд змагань, який цього сезону складе 1,35 млрд євро. Переможцеві турніру з цієї суми дістанеться 55 млн євро, а лише за участь у змаганнях кожен клуб отримає гарантованих 12 млн євро.

Зростаючі апетити

Та виявляється, що подібні суми задовольняють далеко не всіх. Апетити європейських суперклубів останніми роками настільки розігралися, що нинішні гонорари УЄФА їх вже не задовольняють. Дивним це здається лише на перший погляд.

Це для київського "Динамо" зароблені у нинішній ЛЧ 23 млн євро є суттєвим вливанням у бюджет, а для клубів рівня "Реалу" навіть умовні 55 млн євро є лише невеликою частиною прибутків. Так, за даними минулорічного дослідження компанії Deloiеte, за 2014 рік "Реал" отримав прибуток 550 млн євро. А у топ-20 клубів, які заробили найбільше, "найбіднішим" є англійський "Евертон" із показником 144 млн євро.

Значну частину своїх прибутків провідні іспанські, англійські, німецькі, італійські та французькі клуби отримують зовсім не від УЄФА, а від спонсорів, надходжень від реалізації телевізійних прав та продажу квитків на домашні матчі, на яких каса однієї гри нерідко сягає 1 млн євро.

Запропонована альтернатива

Якщо це все врахувати, зовсім не дивно, чому представники суперклубів незадоволені тим, як Ліга чемпіонів реалізує свій потенціал. Так, президент "Ювентуса" Андреа Аньєллі наводить приклад Національної футбольної ліги США з американського футболу, яка продає телевізійні права лише на один фінальний матч сезону – "Супербоул" - за 7 млрд євро, в той час, як телеправа на Лігу чемпіонів за цілий сезон коштують 1,5 млрд євро. Це за умови, що аудиторія "Супербоулу" складає 150 млн глядачів, а Лігу чемпіонів у світі дивиться 1,6 млрд євро.

Голова правління "Баварії" Карл-Хайнц Румменіге не вірить, що Ліга чемпіонів здатна наблизитись до показників НФЛ і пропонує збільшити прибутки завдяки створенню Європейської футбольної Суперліги, у якій братимуть участь 20 клубів з Італії, Англії, Іспанії, Німеччини та Франції.

Стара ідея

Питання полягає в тому, чи дійсно європейські суперклуби наважаться зламати існуючу футбольну систему, чи банально шантажують УЄФА. Адже ідея створення європейської суперліги за участю топ-клубів не нова і педалювалася ще наприкінці 1990-х.

Тоді під тиском європейських грандів УЄФА наважився на реформу Ліги чемпіонів. З сезону 1997/1998 у ЛЧ, де раніше грали виключно чемпіони своїх країн, почали виступати й срібні призери першостей Іспанії, Італії, Англії, Німеччини та Франції. А ще через рік провідні футбольні держави отримали можливість заявляти на турнір по чотири команди, а країни з дещо слабшими позиціями у таблиці коефіцієнтів УЄФА - Португалія, Голландія та Україна - делегували по два клуби.

Цей крок дозволив значно підвищити конкуренцію у Лізі чемпіонів. Але справжні баталії між європейськими грандами у турнірі, як і раніше, переважно розгортаються лише на стадії плей-офф, а груповий турнір для більшості суперклубів є формальністю. Через це навіть на домашніх матчах "Барселони", "Манчестер Юнайтед", ПСЖ та інших "велетнів" проти аутсайдерів трибуни залишаються напівпорожніми.

Конфлікт інтересів

Кількість прохідних матчів збільшилася і тому, що УЄФА, намагаючись догодити "маленьким" федераціям, останніми роками відступив від спортивного принципу й організував для країн з меншими коефіцієнтами окремий шлях у кваліфікації Ліги чемпіонів, завдяки чому вони уникають зустрічі з представниками топ-чемпіонатів. Тож до групового раунду потрапляють клуби рівня білоруського БАТЕ та ізраїльського "Маккабі", а такі команди, як турецький "Фенербахче", французький "Монако" та португальський "Спортинг" залишаються за межами Ліги чемпіонів.

Тож повернення до колишнього формату турніру, коли слабшим клубам не допомагали штучно потрапляти до групового раунду, могло б підвищити конкуренцію та трохи заспокоїти грандів.

Адже зрозуміло, що заяви про створення Суперліги одночасно є й спробами добитися для себе преференцій, які стосуються не лише Ліги чемпіонів.

Нечесна гра

Вочевидь, що європейські гранди не задоволені й запровадженими УЄФА правилами фінансового фейр-плей, згідно з якими витрати клубів не повинні перевищувати їхніх прибутків. Нині власникам клубів дозволяється покрити збитки розміром не більше 45 млн євро, в майбутньому ця сума скоротиться до 30 млн євро, а до кінця десятиріччя клуби мають вийти на самоокупність.

Фінансово потужні клуби ці заборони обходять завдяки контрактам укладеним зі структурами, спорідненими з їхніми власниками, інвестиціям у будівництво арен. Але, схоже, ходити манівцями їм поступово набридає, тож однією з вимог до УЄФА може бути саме пом'якшення або скасування фінансового фейр-плей.

Тим більше, що його головним натхненником був француз Мішель Платіні, який наприкінці минулого року був відсторонений ФІФА на вісім років від футболу через підозри у хабарництві, і якщо не доведе свою непричетність у суді – втратить посаду президента УЄФА. Тож новий очільник УЄФА легко може проголосити фінансове очищення футболу фікцією, тим паче, що заборони обходять.

Очікувані поступки

Безумовно дратують лідерів європейського футболу і нові трансферні правила УЄФА, згідно якими клубам забороняється укладати професійні контракти з іноземними футболістами, які не досягли 18-річного віку. Через порушення цих правил уже постраждала "Барселона", яка не мала права заявляти нових гравців впродовж двох трансферних періодів, аналогічне покарання понесуть мадридські "Реал" та "Атлетико".

Загалом, на тлі ослаблення через корупційні скандали світової футбольної влади, суперклуби отримали можливість відстояти свої позиції у подібних конфліктах інтересів і своїм шансом неодмінно скористаються. Тож УЄФА доведеться йти на компроміси. За нинішніх умов не рахуватися з такою силою, як європейські гранди, футбольні керманичі не здатні.