Порошенко і сором Європи

Ще кілька місяців тому можна було сказати, що діє проста формула - поки Україні не буде повернений контроль за кордоном, ні про яке скасування санкцій і мови бути не може. Але сьогодні наша країна піддається потужному впливу щодо виконання того, що на Заході називають "українською частиною" Мінських домовленостей. При цьому той факт, що виконанню цих зобов'язань, пов'язаних з конституційними та законодавчими змінами, має передувати припинення війни і відведення окупаційного контингенту хоча б від лінії розмежування, практично ігнорується нашими західними партнерами.

І тут виникає просте запитання: для чого Захід хоче, щоб ми виконували свої зобов'язання, а Росія - ні? Для того, щоб мати можливість продовжити санкції проти путінського режиму або для того, щоб скасувати їх? Простіше кажучи, чи так вже на Заході зацікавлені в тому, щоб наші конституційні зміни відбулися? Чи не простіше буде для Євросоюзу, щоб їх не було? І тоді відповідальність за те, що Мінський процес застопорився, можна буде звалити на Україну. І перестати "карати" Росію, яка так “старається”, щоб був мир.

Принаймні, в цьому полягає тактика російської дипломатії. І на Заході чимало тих, хто хоче з цією тактикою погодитися - з причин економічного та корупційного характеру. Позиція Німеччини тут завжди була вирішальним чинником. Але зараз вона може не зіграти такої ролі з двох причин. Перша - це послаблення внутрішньополітичних позицій Ангели Меркель. І друга - послаблення позицій самої Німеччини в ЄС. По ходу проведення виборів у країнах Євросоюзу з'являється все більше лівих урядів, схильних до компромісу з Москвою. І якщо вчора це була тільки Греція, залежна від допомоги ЄС, то сьогодні це ще й Португалія, а завтра, швидше за все, буде Іспанія. Цей "лівий фронт" може легко заблокувати санкції. І в Берліні може з'явитися спокуса очолити процес відмови, а не намагатися зупинити його.

Чи може Петро Порошенко перешкодити цьому? Певною мірою - так. Український президент може зажадати від країн "нормандського формату" чітко зафіксувати часові рамки виконання кожного пункту Мінських домовленостей - якщо вже вони пролонговані на поточний рік. І він має право знати, який саме момент в ЄС будуть вважати фактом виконання Мінських угод і чи будуть пов'язувати це виконання зі скасуванням санкцій проти агресора чи все-таки ні? І ще одне: Росія в цій ситуації агресор, як ще недавно вважали на Заході - або ж "посередник", як стверджують Гризлов, Лавров і Патрушев?

Ігнорувати відповіді на ці питання європейські політики все одно не зможуть - що ліві, що праві. Якщо ми не зможемо перешкодити скасуванню санкцій, ми повинні перетворити це рішення в ганебне для Європейського Союзу. Економічний крах Росії це рішення не зупинить, європейській економіці - не допоможе. Але почуття ганьби і сорому може виявитися плідним почуттям, яке сприятиме подальшому співробітництву України та ЄС.

Тому що рішення про скасування санкцій без припинення окупації України розділить Євросоюз на країни, що дотримуються європейських цінностей і на країни, що їх зневажають. І нам важливо залишатися з тими, хто не забув про цінності і будувати разом з ними нову Європу.