"Терорист без бомби", або Українська мрія про скасування недоторканності

Турецький президент Реджеп Ердоган - знову герой перших шпальт західних газет. І не тільки через призначення нового прем'єр-міністра Туреччини, який обіцяє стати куди більш поступливим союзником президента, ніж його попередник.

Головна новина - це його прагнення домогтися від парламентаріїв згоди з позбавленням депутатської недоторканності. Такий крок Ердогана - ще одна сходинка до президентської республіки і позбавлення опозиції реального впливу на владу.

Сама думка про те, що в Туреччині депутати можуть бути позбавлені імунітету на тлі зближення цієї країни з Євросоюзом і надання її громадянам безвізового режиму, жахає європейських журналістів.

Berliner Zeitung навіть називає турецького президента "терористом без бомби". Як відомо, головний прихильник знаходження порозуміння з Ердоганом - федеральний канцлер Ангела Меркель. І в її країні з особливим інтересом стежать за тим, що сьогодні, після історії з імунітетом, скаже Меркель Ердогану.

Весь цей сюжет міг би здаватися міжнародним, якщо б обіцянки скасувати депутатську недоторканність не були б улюбленими гаслами українських політиків. І якби ці гасла з таким захопленням не сприймалися громадською думкою.

Парадокс ситуації полягає в тому, що якраз в колах української еліти прекрасно розуміють, що скасування недоторканності - це крок в сторону від демократії, а в наших умовах перманентного контролю глави держави над силовими структурами - ще й гарантія повної підконтрольності будь-якого парламенту і краху поділу влади.

Але "народні очікування" щодо скасування недоторканності настільки сильні, що ніхто не може дозволити собі пояснити громадянам всю згубність і безглуздість їхніх бажань. Не кажучи вже про ризик втрати репутації за кордоном.

Наших політиків ніхто не буде називати "терористами без бомби". Нам просто не дадуть грошей.

І це суспільне нерозуміння азів демократії куди небезпечніше непрофесіоналізму, корумпованості і клановості у владі. Тому що таке нерозуміння завжди легко використовувати.

Тому що межу між демократією і авторитаризмом в нашій країні неможливо розрізнити саме завдяки цьому стихійному прагненню до диктатури і анархії одночасно. І поки суспільство не виплюне із себе мокроту авторитаризму, воно завжди буде легкою здобиччю чергового авантюриста, доморощеного або заїжджого "терориста без бомби".