Втеча від сусіда. Як Грузія намагається не потрапити в обійми Росії

У середині травня міністри оборони Грузії, Азербайджану та Туреччини домовились про спільні військові навчання. Це стало закономірною реакцією держав на посилення російського втручання у південнокавказькі справи, зокрема загострення карабаського конфлікту. 

Туреччина, попри членство в НАТО, має низку суперечностей із Європейським союзом та Сполученими Штатами щодо внутрішньої політики, біженців і Сирії. Протистояння з Росією, що мало не дійшло до відкритої війни після збитого на сирійському кордоні військового літака, стало ще однією причиною зміцнювати оборону.

Азербайджанську владу на заході критикують через авторитарні практики тиску на громадських активістів, переслідування опозиції та оголошення неурядових організацій іноземними агентами. Маленька Грузія, хоч і залишається «відмінницею» Східного партнерства, зацікавлена в пошуку союзників серед сусідів. 

Коаліція «Грузинська мрія», що прийшла до влади з обіцянками нормалізувати відносини з Росією, веде компромісну щодо Кремля політику, каже професор Грузинського інституту громадських справ Торніке Шарашенідзе.

«У відверто проросійських політиків підтримки немає, вони маргінальні. Однак влада стримано ставиться до Росії, старається не провокувати її», – говорить експерт.

Водночас Грузія виконує зобов’язання перед Євросоюзом, зокрема, умови візової лібералізації, а соціологічні опитування свідчать, що понад три чверті громадян підтримують євроатлантичну інтеграцію. 

Підштовхують до співпраці з південними сусідами й суто економічні чинники. На Туреччину, Азербайджан і Вірменію припадає третина експорту Грузії, а транзит азербайджанських енергоносіїв дає не лише прибуток, а й енергетичну незалежність від Росії. 

Втім, головним торговельним партнером Грузії, попри роки економічних санкцій, П’ятиденну війну 2008 року й визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії, залишається таки Росія.

Вона ж поступово перетворюється на головне джерело туристів. Тож, навіть не маючи змоги маніпулювати Тбілісі за допомогою газової труби, Кремль зберігає свій вплив. 

Південний Кавказ – місце зіткнення геополітичних інтересів трьох потужних держав, що в різні часи володіли цими територіями. Вірменія, будучи членом Митного та Євроазійського економічного союзів, надійно закріпилась на орбіті Кремля.

Азербайджан – сфера впливу як Ірану, так і Туреччини, між якими нема порозуміння щодо ситуації в Сирії; Росія ж, хоч і є союзницею Вірменії, не втручається в конфлікт у Нагірному Карабаху безпосередньо, що дало їй змогу роками продавати зброю обом сторонам. 

На думку експерта з кавказької геополітики Мамуки Арешидзе, вплив Туреччини на Грузію дужчає.

«Туреччина впливає так, як раніше це робила Росія, й багато хто критикує за це Анкару. Та це не дивно, адже Туреччина просто скористалась із помилок Росії», – каже експерт.

Прямі турецькі інвестиції в економіку Грузії за останні два роки зросли майже вдвічі й невпинно зростають далі, хоча залишаються в чотири-п’ять разів меншими за азербайджанські.

Завдяки турецькому впливу Грузії легше порозумітись із Азербайджаном; до того ж, Анкара лобіює вступ Грузії до НАТО. У квітні міністр закордонних справ Туреччини Мевлут Чавушоглу запропонував прийняти Грузію до альянсу без виконання всіх пунктів Плану дій щодо членства. В кінці травня Грузія провела масові військові навчання, демонструючи готовність до посилення обороноздатності. 

Першість Грузї на євроінтеграційному шляху можна пояснити тим, що її сусіди на надто пориваються до ЄС. Азербайджан здебільшого імітує підтримку програми Східного партнерства, зберігаючи формальні відносини з Європою.

Економічні реформи тут фрагментарні: зменшення бюрократичних бар’єрів для бізнесу прикриває тотальну олігархізацію економіки.  

Про виконання політичних вимог ЄС не йдеться – найбільше, чого вдається досягти Європі, це звільнення деяких політв’язнів. І політична система, і ЗМІ Азербайджану перебувають під тотальним контролем режиму Алієва. Вірменія тим часом практично перестала співпрацювати в межах Східного партнерства. Грузія, натомість, має зону вільної торгівлі з Євросоюзом та разом з Україною претендує на безвізовий режим із Шенгенською зоною. 

Окрім зовнішніх впливів, залишаються в регіоні й внутрішні суперечності. Переділ імперій, короткий період незалежності на початку ХХ сторіччя та визначення кордонів у межах СРСР створили чимало проблемних зон. Проблеми етнічних кордонів, потай або відкрито роздмухувані Росією, вилились у заморожені конфлікти в Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабаху.

Прагнучи зберегти добрі відносини з обома сусідами, Грузія визнає територіальну цілісність Азербайджану, але й не вимагає, як це роблять Туреччина та Іран, від Вірменії звільнити окуповану азербайджанську територію.

Ще одна непередбачувана сила, чиє сусідство відчуває Грузія – Північний Кавказ. На думку колишнього міністра закордонних справ Грузії Іраклі Менагарішвілі, цей регіон, що не повністю інтегрувався до Росії, протягом останній десятиліть був джерелом нестабільності та збройних конфліктів.

Під час другої чеченської війни Москва звинувачувала Грузію в наданні притулку чеченським бойовикам. А 2008 року, на думку Менагарішвілі, саме підтримка північнокавказькими сусідами відокремлення Південної Осетії сприяла легітимізації збройної інтервенції до Грузії. 

Зовнішні впливи, залежність від потужних сусідів і внутрішні конфлікти послаблюють держави Південного Кавказу, перешкоджаючи економічному зростанню та консолідації. «Всі три країни ж залежними: Вірменія – від Росії, Азербайджан – від експорту нафти й газу, а Грузія – від своєї транзитної ролі та Заходу», – вважає Мамука Арешидзе.  

На думку політолога, це наслідок відсутності у влади та суспільства бачення ролі країни у глобальному світі, що не дозволяє знайти та запропонувати світові свою конкурентну перевагу.

«Поки що ми не можемо нічого запропонувати, крім транзиту, тому виступаємо в ролі молодшого партнера, наприклад, у проектітранзитного шляху від Європи до Китаю, – каже він. – Потрібно вирішувати проблеми в країні та регіоні, а потім на вигідніших умовах брати участь у міжнародних проектах». 

Проте політична й економічна консолідація регіону неможлива без вирішення відкритих конфліктів, зокрема карабаського, та послаблення впливу Росії.  

Поки що Грузія готується, вибудовуючи продуктивні відносини з сусідами, аби за вдалої геополітичної ситуації швидко скористатись моментом. І спільні військові навчання з Туреччиною та Азербайджаном можуть стати підвалинами для колективної безпеки регіону в майбутньому.