Імперський ідіотизм. Як Путін став союзником України
Заява колишнього депутата Державної Думи Росії Дениса Вороненкова про те, що радник президента Путіна Владислав Сурков виступав проти анексії Кримського півострова стала справжньою сенсацією не тільки для українських, а й для російських спостерігачів.
Як це могло бути, що "куратор України" в російському керівництві не виступав за відторгнення частини території України? Невже Сурков - таємний друг України?
Хотів би заспокоїти як українських недоброзичливців, так і російських друзів Суркова. Він ніякий не друг України. Він - справжній ворог. Але розумний і передбачливий. Саме цими якостями він і відрізняється від свого "господаря".
Саме Сурков забезпечував практичне здійснення операції по відокремленню Криму - координував політичні зусилля, створював платформу підтримки окупації на самому півострові, домовлявся з майбутніми "керівниками" Криму або залякував їх. Але Сурков робив це зовсім не для того, щоб Крим став частиною Російської Федерації.
Півострів мав перетворитися в пастку для України, самопроголошену державу за російською підтримкою. Це і був би головний сигнал Україні і Заходу - після Майдану відокремився Крим, на черзі - інші регіони країни, які виступають за дружбу з Україною, за "русскій мір".
І відокремлення Криму зовсім не повинно було стати закінченням операції. У Харкові соратник Суркова Борис Раппопорт активно працює над проектом "Новоросії" - ще однієї самопроголошеної держави. Її відокремлення повинно пройти за сценарієм Криму - "народ Новоросії" також хоче звільнитися від "українського гніту", як і "народ Криму". І тоді, коли Українська держава гине, на сцені з'являється він. Не Сурков, звичайно. Путін. І перезасновує Україну на федеральних засадах.
Давайте просто уявимо собі, що план Суркова втілений в життя. Крим - ніякий не федеральний округ, а "незалежна республіка". Росія визнає його частиною України, але наголошує, що територіальна цілісність сусідньої країни може бути відновлена тільки якщо "узурпатори в Києві" "почують Крим".
Тоді ж схожі процеси починаються на сході. Їхні учасники виступають зовсім не за відділення від України і приєднання до Росії, а за те, щоб їх теж почули. Захід тисне не тільки на Росію, від якої вимагає перестати підтримувати заколотників, а й на Україну, яка повинна налагодити ефективний переговорний процес з жителями бунтівних регіонів.
Порушення міжнародного права з боку Росії немає. Санкції проти неї теж не запроваджуються, а якщо і запроваджуються - так дуже обмежені. Просто давайте згадаємо санкції, які застосували проти Росії після анексії Криму - і уявимо собі, що б було якби вона його формально не анексувала.
Путін своїм прагненням стати "збирачем земель" сплутав карти притомній частині свого оточення. Оточення хотіло тримати Україну на гачку, а Путін вважав, що ніякої України немає і досить одного його слова, щоб "штучна держава" зникла з карти.
Він просто не розумів, до чого прагне Сурков. При цьому я навіть не буду стверджувати, що саме Сурков. Я просто хочу зафіксувати, що така позиція - "незалежний Крим" - в російському керівництві була, була превалюючою і була змінена за 24 години одноосібним рішенням Путіна.
Таким чином, вся ситуація була розгорнута на 180 градусів. Був надісланий зовсім інший сигнал Заходу. Путін ніяк не міг вважатися посередником, навіть коли він намагався імітувати цю роль на Донбасі. До того ж Росія стала порушником міжнародного права - і це не можуть заперечувати навіть її західні доброзичливці. "Другої Грузії" не вийшло.
Був надісланий зовсім інший сигнал Донбасу. Коли почала розгортатися операція на сході України, прихильники Москви розраховували, що регіон буде приєднаний до Росії за прикладом Криму. Їм навіть на думку не спадало, що приєднання Криму - не закономірність, а випадковість.
Саме тому невизначеність статусу Донбасу загнала в пастку не лише Україну, а й Росію. Росія не може дозволити собі довго окупувати Донбас, бо ж невідповідність очікувань і реалій створює напруженість на її власних кордонах.
Але найголовніше - був надісланий зовсім інший сигнал Україні. Українці спочатку з певним нерозумінням стежили за тим, що відбувалося в Криму. Багато хто пам'ятав, що жителі півострова завжди відрізнялися проросійськими поглядами і готовий був повірити, що "кримська весна" - це природна реакція на Майдан.
Така віра, яка до того ж підігрівалася пропагандою, могла створити непоганий грунт для "національного примирення" за московського посередництва. Але коли Путін вирішив приєднати Крим, сумніви зникли: ця - окупація. Причому зникли не тільки в Києві чи Львові, а й в Дніпрі або Одесі. Так почалася Вітчизняна війна українського народу проти ворога.
При цьому - що теж потрібно зауважити - риторика російської влади і пропаганди не змінилася. Росія - не учасник конфлікту, федералізація, зміни в Конституції - все це було заготовлено ще до рішення Путіна. І коли російські керівники продовжили повторювати ці тези після анексії Криму, вони самі не помітили, що виглядають смішно.
Тому що не можна одночасно вимагати від країни змін до Конституції для забезпечення прав "російськомовного населення" та визнання того, що один з регіонів, населений саме цим населенням, приєднаний до іншої країни. І не просто до іншої країни, а до країни, яка всього цього вимагає.
Можна любити чи ненавидіти Владислава Суркова, але не можна не визнати, що він - як і багато інших представників російського керівництва - діє в імперських інтересах своєї держави. Наш успіх в тому, що Путін діє всупереч цим інтересам.
Якби я не знав його біографію, так вирішив, що російський президент дійсно завербований чужими спецслужбами. Тому що кожна його дія - з того часу, як він звільнився від опіки "кураторів" з оточення Єльцина - заганяє Росію в пастку, з якої їй вже не вибратися. Мені іноді навіть здається, що історики майбутнього стануть вважати Путіна президентом України або Китаю, а не Росії.
Чому він так себе поводить? Звичайно, не тому що завербований. У нього стільки грошей, що він сам може завербувати половину Заходу - нехай навіть не найкращу половину.
Справа в тому, що президент Росії давно живе в сутінковому світі, який я б охарактеризував як "світ князя Володимира" - київського князя, ясна річ.
Саме життя в цьому світі, з якого свідомості Путіна вже не вибратися, і штовхає російського президента на необдумані вчинки, які призводять до катастрофічних наслідків для його країни.
Владислав Сурков, якщо і виступав проти анексії Криму, залишався нашим підступним ворогом. Володимир Путін, який приніс нашій країні стільки горя і є винуватцем загибелі сотень тисяч українців, залишається нашим об'єктивним союзником.
Згубити державу-агресора може тільки він.
