Польща з адвоката України перетворюється на прокурора. Як до цього дійшло

У листопаді кількість недружніх заяв з боку польських можновладців почала перетворюватися на сніжний ком. Це дуже поганий симптом для українсько-польських відносин. Адже Варшава - наш природний союзник у боротьбі з російською агресією і "адвокат" у Євросоюзі.

Пристрасті навколо В'ятровича

Історик Володимир В'ятрович

Останнім гучним скандалом стали заяви про оголошення Польщею персоною нон-грата директора Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича. Поки що це не є офіційно визнаним фактом: інформацію подало видання Dziennik.pl з посиланням на власні джерела.

Прізвище В'ятровича в контексті польських "чорних списків" звучить не вперше - нещодавно їхнє створення анонсував шеф польського МЗС Вітольд Ващиковський. Він говорив, що до них включатимуть людей, які на адміністративному рівні перешкоджають проведенню польською стороною ексгумацій в Україні, або "носять мундири СС Галичина".

"У випадку однієї особи цю процедуру вже введено в дію. Якщо її буде завершено, то упродовж кількох наступних днів я повідомлю, про кого йдеться", - говорив тоді міністр.

А згодом цю тему підхопив президент Польщі, який фактично порадив Петру Порошенко звільнити В'ятровича. "Я очікую від президента Петра Порошенка, від прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, що люди, які відверто проголошують націоналістичні і антипольські погляди, не займатимуть важливих посад в українській політиці", - сказав Анджей Дуда.

Втім офіційного підтвердження щодо внесення В'ятровича до "чорних списків" немає. Ващиковський, коли в нього журналісти прямо про це спитали, відповів, що МЗС інформацію не коментує та "не подає жодних імен".

Сам В'ятрович в ефірі Еспресо.TV сказав, що, можливо, офіційного підтвердження не буде, а людина про включення до "чорного списку" дізнаватиметься по факту, при спробі перетину польського кордону.

Він також висловив жаль з приводу того, що польська влада звучить в унісон з російською (в РФ В'ятрович вже кілька років персона нон-грата).

Погані таблички, Львів та реституція костьолів

Голова польського МЗС Вітольд Ващиковський

Переліку всіх недружніх заяв, які пролунали останнім часом з польського боку, вистачить на невеличку брошуру. Рекордсменом є, безперечно, глава МЗС. Під час візиту до Львова Вітольд Ващиковський відмовився заходити в музей "Тюрма на Лонцького", бо йому не сподобалась табличка на вході.

Там поруч із радянською та нацистською згадується польська окупація. Після візиту він дав кілька інтерв'ю, в яких поділився "враженнями".

За словами Ващиковського, Київ "використовує" Варшаву і "не хоче діалогу". "Кісткою незгоди", сказав він, є не лише історичні питання, а "до певної міри" освіта та повернення польській громаді в Україні костелів та парафіяльних будинків.

Читайте також: 8 диверсій, щоб зруйнувати стосунки України зі світом

У грудні заплановано візит президента Польщі в Україну. Але Ващиковський, який має проконсультувати його перед поїздкою, сказав, що в нього "немає для президента оптимістичних новин".

А згодом відзначився ще й підлеглий Ващиковського, віце-консул Польщі в Луцьку Марек Запур: він заявив, що української держави не існувало в період 1917-1920 років (тобто не було ні ЗУНР, ні УНР. - Прим. Ред.), Львів - то є польське місто і в сучасності можна стверджувати, що Україна подібним шляхом окупувала Крим і Донбас.

Сам Запур заявив, що слова, які йому приписують, вирвано з контексту і перекручено: мовляв, він мав на увазі, що Львів був польським містом у 1918 році, а питання Криму і Донбасу було наведене як приклад, що звинувачення у польській окупації Волині настільки ж абсурдні, як звинувачення України в окупації Криму. "Очевидно, не всі мене зрозуміли", - написав віце-консул.

Пізніше ще й заступник Ващиковського Бартош Ціхоцький заявив, що рішення, які сьогодні приймає Україна, ставлять під сумнів стратегічне партнерство між країнами.

Незрима тінь Качинського

Ярослав Качинський

Шеф польського МЗС Вітольд Ващиковський за освітою не лише дипломат, але й історик. Вочевидь, саме тому йому так добре вдається політизація історії та навпаки.

Президент Анджей Дуда - доктор права, молодий політик, але його важко вважати самостійною фігурою. Обидва є вірними штиками Ярослава Качинського та його партії "Право і справедливість" ("ПіС"), яка нині керує країною.

Їхні попередники з "Громадянської платформи" намагалися питання історії відсунути на задній план, а на передній виставити актуальні проблеми спротиву російській агресії та посиленню безпеки в регіоні.

Натомість "ПіС" саме історію виставляє на перший план, це є наріжний камінь їхньої ідеології, на якій вони прийшли до влади і, схоже, лишатимуться там ще довго.

Голова "ПіС" Ярослав Качинський ще в лютому цього року зробив заяву про те, що "з Бандерою вони (Україна. - Прим. Ред.) в Європу не увійдуть". Ця фраза потім звучала з вуст інших польських політиків, зокрема й Вітольда Ващиковського.

Чого чекати далі

"ПіС" на сьогодні має чималу підтримку серед поляків. Натомість опозиція немає чіткої програми дій. Масові протести влітку так і не переросли в серйозний спротив. "Громадянська платформа" та інші опозиційні сили не спромоглися ними скористатися.

Читайте також: Польща забуває про демократію, ЄС у відповідь погрожує санкціями. Як до цього дійшло

З іншої сторони, у 2018 році в Польщі мають відбутися місцеві вибори, на яких "ПіС" на п'яти буде наступати ще одна політична сила з націоналістичною риторикою - Kukiz'15. Тож не варто розраховувати, що соратники Качинського знизять градус своїх заяв та дій щодо України.

Україна в цих обставинах поводиться стримано. У відповідь на заклик польського колеги прибрати з української політики "людей з антипольськими поглядами" Петро Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання Консультаційного комітету президентів України і Польщі. Це дорадчий орган, який очолюють зовнішньополітичні радники президентів двох країн.

Польська сторона вже погодилась на цей крок. Цілком можливо, що комітету вдасться якщо не зняти, то хоча б пом'якшити конфліктні питання.

Проте слід розуміти, що конфлікти не вичерпаються - принаймні, якщо Україна хоче лишатися суб'єктом, а не об'єктом міжнародної політики. Польську владу ми не переробимо, але можемо переконати рахуватися з нашою позицією.