Зарплата 2700 та одяг із секонд-хендів. Як живуть кравчині, що шиють для світових брендів в Україні

За оцінками міжнародної організації Clean Clothes Campaign, в Україні на фабриках та в цехах з виробництва одягу та взуття працює понад 220 тисяч українців. Офіційно в Україні дослідники нарахували близько 1,8 тис. фабрик, що шиють товари на експорт, але враховуючи значну частку тіньового сектору, таких може бути близько 3 тис. Серед брендів, для яких шиють українські кравчині: Adidas, Asos, Nike, C&A.

Україна приваблює бренди перш за все завдяки географічній близькості (якщо порівнювати з Азією), залишеною після СРСР інфраструктурою у вигляді фабрик та кваліфікованими робітниками, що готові працювати за невеликі гроші.

Проте умови праці на такому виробництві геть далекі від європейських

Про це йдеться у першому звіті Clean Clothes про Україну. То що означає працювати на західних виробників в Україні.

1. Мінімальна зарплатня. Попри те, що близько 80-90% товарів, вироблених на цих фабриках, йде на експорт, працівники задіяні у виробництві європейські зарплатні не отримують. Переважна більшість працівників - жінки, середній вік яких 45 років.

Середня зарплатня з оподаткуванням за результами дослідження складала 2700 грн. Влітку - гарячий сезон, тож середня зарплатня буває й 3300 грн, але якщо швачка працюєш понаднормово. Дослідники зафіксували випадки, коли працівницям не виплачували навіть мінімальну зарплатню, попри те, що людина працювала 40 годин на тиждень.

За підрахунками дослідників, щоб мати гідне життя в Україні швачки повинні отримувати близько 13 тис. грн на місяць. Тобто, фактичний рівень оплати праці майже в 5 разів менший, аніж потрібно.  

Мінімальна заробітна плата в Україні, фактична зарплата кравчинь та необхідний рівень зарплатні

2. Понаднормова праця. Дослідники оцінюють, що ⅔ зайнятості в легкій промисловості неформальна. Щоб забезпечити принаймні мінімальний рівень життя в Україні кравчині змушені працювати понаднормово.

“Влітку, під час високого сезону, ми працюємо кожну суботу і 10-12 годин у будні дні. Іноді залишаємось аж до ранку. Ми йдемо на це, тому що це єдиний період за рік, коли можна стільки заробити”, - цитує дослідження одну з респонденток.

Під “стільки” кравчиня має на увазі 138 євро (4264 грн).

Влітку цехи нагріваються ще й від техніки, кондиціонерів немає, тож температура в приміщеннях подекуди може сягати 40॰С.

3. Економити на харчах.  У 2015 році лише 43% українців заявили, що їхні доходи достатні, щоб купити їжу. Більше 5% українців відчувають, що вони не мають достатньо грошей, щоб прогодувати себе. Дослідження Київського інституту соціології за 2016 рік свідчить, що аж 18,5% наших громадян не мають достатньо ресурсів, щоб купувати їжу.

"Моя сім'я в основному не їсть м'яса. Ми повинні платити за електрику та воду, на що йде 69 євро щомісяця. Моя сім'я виживає на двох мінімальних зарплатнях та моїй пенсії за інвалідністю 1200 грн", - розповідає одна зі швачок. 

4. Одягатися в секонд-хендах. Попри те, що працівники щодня виробляють одяг та взуття на тисячі євро, самі одягатися змушені на секонд-хендах та дешевих ринках в низькоякісний одяг. Оплата праці складає 0,5- 3% від ціни виробу. Тобто, за куртку, яку десь в Європі куплять за 100 євро, українська кравчиня отримає 50 євроцентів (15 грн), максимум 3 єро (90 грн).

“Щоб закрити мою частку, я повинна вивернути 350 курток за день, але я встигаю лише 200. Навіть працюючи понаднормово та по суботах я все одно не встигаю опрацювати ці 350 курток” - скаржиться одна з опитаних. Тому їй виплачують мінімальну зарплатню.

5. Економити на проїзді. Попри те, що транспорт в Україні відносно недорогий, працівники не можуть собі дозволити витрачатися ще й на це.

Одна з працівниць щодня йде пішки на фабрику 40 хвилин й стільки ж часу витрачає на дорогу додому. Все задля того, щоб зекономити 50 євроцентів (15 грн), які вона мала б витратити на маршрутку.

6. Забути про відпочинок. Лише 3 з 35 опитаних працівників протягом п’яти останніх років були у відпустці в межах України. Решта ж заявили, що витрачають свої відпустки на “зелене море” - тобто, працюють на власних городах, щоб хоч якось прохарчуватися.

Нагадуємо, в дослідженні враховано ситуацію лише на формальних підприємствах. Що робиться на “сірих” фабриках страшно уявити. Найгірше в цій ситуації те, що швейні фабрики розташовані здебільшого в невеликих містечках, тож альтернатив фабриці небагато. Якщо кравчиня відкриє ательє, кількості клієнтів їй може вистачити, щоб доходів вистачало на життя. 

З 2014 року в Україні діє мораторій на перевірку підприємств Державною інспекцією праці. Його запровадили для створення інвестиційного клімату в Україні (тобто, щоб бренди не боялись заходити на український ринок), але поки що оцінювати дію мораторію як винятково позитивну складно.