live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Чи "спільні" води Азовського моря


фото: dpsu.gov.ua
В інтересах України припинити суперечки розривати або не розривати договір 2003 року. Натомість необхідно шукати шляхи встановлення в Азовському морі українського державного кордону

25 жовтня Європейський Парламент прийняв резолюцію із засудженням дій Росії в Азовському морі. Затримання кораблів, які прямують в українські порти Бердянськ та Маріуполь, викрадення українських рибалок, мілітаризацію регіону - все це названо діями, що порушують міжнародне морське право.

Речниця російського МЗС Марія Захарова одраз ж висловилася в тому дусі, що тема з ситуацією навколо Азовського моря "була придумана" країнами Заходу виключно для критики Росії". За російським твердженням в Азовському морі міжнародне морське право не діє. Тому що відносини між Україною та Росією регулюються окремим договором "Про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки".

В Україні ж точиться дискусія на тему: а чи не розірвати цю угоду взагалі? Тим більш, що укладена вона була в 2003 році -  одразу після кризи навколо острова Тузла. До того ж договір по Азову посилається на "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ", який Україна вже відмовилася пролонгувати на 2019 рік.

Серед аргументів "за" розірвання - можливість розповсюдити на Азов норми міжнародного морського права. Про це, зокрема, 4 жовтня в ході експертної дискусії в Українському кризовому медіа-центрі заявив заступник директора Центру "Нова Європа" Сергій Солодкий. "У 2003 році Україна під тиском змушена була підписати договір, який значно звужує її права, які могли б бути надані міжнародним морським правом. Денонсація, як вважають її прихильники, внесла б правову ясність [в це питання]", - сказав він.

Ті ж, хто закликає не розривати договір, наголошують, що цей документ важливий для обґрунтування української позиції в міжнародних судах. Так, віце-президент Української асоціації міжнародного права, доктор юридичних наук Ольга Буткевич вважає, що цей "документ дає можливість заявляти про порушення з боку Російської Федерації у Міжнародному трибуналі з морського права". З нею погоджується і професор кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Одеської юридичної академії Тимур Короткий. На його думку, в разі розірвання договору "Україна позбавиться правової основи, на підставі якої зможе закликати Росію до відповідальності, оцінювати протиправність її дій", – зазначив він в коментарі "Радіо Свобода".

Але наспраді, зведення ситуації в Азовському морі до внутрішньо української дискусії "розривати, чи не розривати договір" - є російською інформаційною маніпуляцією. Конвенція з морського права, до якої доєдналася і Росія, є міжнародним документом, а отже, має перевагу над внутрішніми договорами та угодами. Резолюція Європарламенту по Азову чітко свідчить, що для європейських дипломатів питання Азовського моря не є "внутрішнім україно-російським".

Ключовим аргументом у всіх цих дискусіях є твердження, буцім-то договір "Про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки" є документом, яким Україна сама надала право росіянам затримувати судна. І це є повною нісенітницею. Росія в своїх діях в Азовському морі посилається на пункт, який проголошує Азов "історично внутрішніми водами України і Російської Федерації". За версією росіян, це надає їх військовим право затримувати будь-які судна, які йдуть через Керченську протоку. Стаття 2 договору дійсно говорить, що "торгівельні судна та військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України та РФ, що експлуатуються в некомерційних цілях, користуються в Азовському морі та Керченській протоці свободою судноплавства". Але "свобода судноплавства" аж ніяк не надає право російським військовим блокувати судна, які прямують в українські порти.

Більше того, пункт 2 статті 2 чітко визначає, що "торгівельні судна під прапором третіх держав можуть заходити в Азовське море та проходити Керченською протокою, якщо вони прямують до українського, або російського порту, або повертаються з нього". Таким чином, будь-які розмови про те, що документ від 2003 року дає право росіянам затримувати судна, які прямують до Маріуполя та Бердянська, є відверто маніпулятивними.

Росія свідомо порушує пункти "Договору про співробітництво", блокуючи судна, що прямують в українські порти. Але навіщо?

Відповідь міститься в статті 1 договору, яка говорить, що "Азовське море розмежовується лінією державного кордону, відповідно до угоди між сторонами". Ця угода ніколи не була підписана. Росіяни зробили все, щоб кордон в Азовському морі так і не був узгоджений. Але перемовини з цього питання велися постійно. Існує навіть визначена українським та російським представником серединна лінія, яку так і не ратифікував російський парламент.

Зараз лінії кордону в Азовському морі дійсно нема. Але є підпис Путіна під "Договором про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки", який засвідчує згоду РФ з тим, що кордон по морю таки має бути. Сьогодні, коли Російська Федерація стверджує, що статус Азовського моря та Керченської протоки як "історичних внутрішніх вод України та Росії" означає, що ніякого розмежування не має бути навіть теоретично, цей підписаний Володимиром Путіним документ, стає на заваді планам Кремля зробити Азов "російським озером від берега до берега".

Саме тому Росія зухвало порушує пункти Договору, перешкоджає проходу суден і роздмухує інформаційну кампанію в середині України по його розриву. Таким чином вона намагається прибрати важливий доказ попередньої згоди Росії про те, що "розмежування" має бути.

Відсутність чітко визначеного кордону в Азовському морі не є результатом дії Договору від 2003 року. Вона - наслідок того, що Україна довгі роки у справі врегулювання відносин з Росією у Азовському морі і Керченській протоці встановлення покладалася на "добру волю" Росії. Натомість в українському парламенті з 2002 року лежить проект закону "Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України", який відкрив би дорогу до визначення кордону українських територіальних вод і прилеглої зони (12 і 24 морських миль відповідно).  Про необхідність прийняття цього документу говорять, зокрема, Надзвичайний і Повноважний Посланник України, представник України з договірно-правового оформлення державного кордону України (2011–2016) Леонід Осаволюк, керівник Кримського департаменту громадської організації "Майдан закордонних справ" Андрій Клименко, постійний представник президента України в АР Крим Борис Бабін.

Вибір "розривати, чи не розривати договір по Азову від 2003 року" - це російський дискурс, який наполегливо проштовхуються в український інформаційний простір.

Він є повністю провокативним та таким, який в будь-якому варіанті захищає інтереси Росії. Для того, щоб завадити процесу встановлення державних кордонів в Азовському морі і проводиться ця спецоперація. В ній план максимум - змусити Україну негайно, без будь-якої підготовки розірвати договір, який визнає згоду Росії на розмежування Азовського моря. А програма мінімум - залякати українців можливими наслідками та змусити нічого не робити для протидії російській агресії в Азові взагалі.

В інтересах України припинити рухатися в обмеженому окупантом коридорі  можливостей і плутатися в суперечках на тему "розривати, або не розривати договір 2003 року".

Натомість необхідно почати шукати шляхи встановлення в Азовському морі українського державного кордону.

Фахові дискусії щодо того, як встановити в Азовському морі кордон, як захищати його, як посилювати тільки-но створену українську флотилію кардинально відрізняються від виснажливих суперечок щодо "розриву, або не розриву" договору, який мало хто читав. Щоб встановити кордон, необхідно прийняти закон про територіальні води та зробити ряд дій, які Україна відкладає вже десяток років.

А також оголосити, що в Азовському морі діє Конвенція ООН з морського права, згідно з якою Україна має 12 миль територіальних вод, та ще 12 миль прилеглої зони. А якщо Росія проти, то згідно з міжнародною практикою Україна може заявити, що море ділиться по так званій "серединній лінії". Це як раз більш ніж 60% акваторії. Подібні кроки не потрібно навіть узгоджувати з РФ, адже саме такий порядок розмежування визначається Конвенцією ООН з морського права.

Дорога до застосування міжнародного морського права щодо Азову відкрита. Резолюція Європарламенту ставить хрест на мареннях Росії щодо нерозповсюдження міжнародного морського права в Азовському морі. Саме це змушує нервувати російський МЗС та проросійських спікерів всередині України, які роблять все можливе, щоб не дати питанню встановлення державного кордону в Азовському морі вийти на рівень стратегічних завдань.

новини партнерів

16 листопада, 2018 п'ятниця

16 листопада, 2018 п'ятниця

15 листопада, 2018 четвер

Відео

Введіть слово, щоб почати