Це – вулиці злочинців

Мова йде про вулиці імені "Рися" і "Віктора", що мають стосунок до різанини тисяч мирних жителів у березні 1944 року. "Визнання в публічному просторі людей, відповідальних за злочини стосовно українського мирного населення ганьбить гідність людей пограниччя, громадян Республіки Польщі українського походження і шкодить розвитку добросусідських відносин з Україною", - написали Громадяни Республіки Польщі.

22 листопада 2018 року група активістів - громадяни РП відправила листи до Ради Грубешова і Томашова в Люблінському воєводстві, вимагаючи зміни назв місцевих вулиць, які вшановують осіб, що керували акціями проти цивільного населення Республіки Польща в березні 1944 року, в тому числі різанини в Сагрині.

У Грубешові це вулиця командира місцевого загону Хлопських батальйонів Станіслава Басая "Рися", а в Томашові в Люблінському воєводстві - капітана Армії Крайової  Зенона Яхимка "Віктора".

У листі мова йде про таке: "Визнання в публічному просторі людей, відповідальних за злочини стосовно мирного українського населення, крім того, в містах, розташованих на прикордонних переходах з Україною, ганьбить гідність людей пограниччя, в першу чергу громадян РП українського походження, а також шкодять розвитку добросусідських відносин Польщі з Україною".

Громадяни Республіки Польща цитують у листах кривавий рахунок, документований істориками, в тому числі співробітниками Інституту національної пам'яті. Помічники Яхимка і Басая, що ведуть діяльність у Люблінському воєводстві, несуть відповідальність за смерть не менш 2220 осіб українського походження в останні два роки Другої світової війни (близько половини українських втрат у регіоні).

Жертви: жінки та діти

Жертвами "Рися" і "Віктора" були найчастіше жінки (850) і діти (422). Це не підтверджує популярної сьогодні думки про те, що акції були спрямовані в першу чергу на Українську Повстанську Армію або українців, які зі зброєю в руках сприяли німцям.

Історик, проф. Галагіда писав у видавництві ІНП 2017 року: „В цих селах в основному загинули жінки і діти, а значна частина загиблих чоловіків була старше 50 років. Вбивали осіб, які з різних причин не встигли або не змогли втекти чи сховатись у безпечному місці, або, в розрахунку на те, що через вік або стать їх будуть щадити. Єдиним критерієм, яким насправді керувалися зловмисники, була національність, акції на окремі села проводилися таким чином, щоб завдати найбільшої шкоди".

Найбільша інтенсивність нападів на українські села, припала між 9 і 22 березня 1944 року. Було зруйновано кілька десятків міст. У найвідомішій одноразовій різанині в Сагрині та прилеглих селищах історики довели, що польський злочинний світ вбив не менше 606 осіб (у тому числі 227 жінок і 151 дітей), що спростовує думку про те, що напад було направлено на загін УПА, а село було надійно озброєно.

У Шиховичах загинули 138 українців, в основному православних, а серед жертв налічується 66 жінок і 34 дітей. У Менткему не менше 110 жертв (71 жінок і дітей), в Ласкуві 326 (203), а в Бересті 239 (154).

На думку історика, проф. Ігора Галагіда, дані можуть бути  занижені, так як не вдалося встановити особу всіх вбитих.

Подвиги підлеглих Зенона Яхимка і Станіслава Басая мають доведені ознаки військових злочинів.

У шестимісячному журналі ІНП "Пам'ять і справедливість" І (29), 2017 проф. Галагіда пояснює: „У цих селах в основному загинули жінки і діти, а значна частина загиблих чоловіків була старші 50 років. Вбивали осіб, які з різних причин не встигли або не змогли втекти чи сховатися в безпечне місце, або, в розрахунку на те, що через вік або стать їх будуть щадити. Однак так цього не сталося. Єдиним критерієм, яким насправді керувалися зловмисники, була національність, акції на окремі села проводилися таким чином, щоб завдати найбільшої шкоди". Тому, за моєю оцінкою, ці події виходять за рамки найбільш часто використовуваної фрази "відповідь", яка в цьому контексті повинна вважатися евфемізмом".

"Рись в акції"

У свою чергу, про "досягнення" "Рися" пише в тому ж номер шестимісячника ІНП, д-р Маріуш Заянчковський, лауреат Премії ім. проф. Томаша Стрембоша для автора кращої книги про новітню історію Польщі за книгу "Українське підпілля на Люблінщині в період німецької окупації 1939-1944 років".

У тексті "Легенда в кращому випадку ... Кілька зауважень на межевій ліній військових доль Станіслава Басая "Рися" читаємо:

"1966 року у популярній в ПНР видавничої серії "Жовтий Тигр" вийшов том Войцеха Сулевського під назвою "Рись" в акції".

Він був присвячений військовим долям Станіслава Басая "Рисі", який був командиром беховської партизанської війни в Грубешівському повіті в період німецької окупації, а потім – в перші місяці після її закінчення – представником силових структур комуністичної влади на цій території. Цю книжку надруковано тиражем понад 200 тисяч примірників.

Судячи з усього, її загальна доступність значною мірою сформувала "правильний" образ місцевого героя, яким Басая сьогодні вважає частина польського населення Грубешівського повіту, і повідомлення про його діяльність і обставини смерті. Варто підкреслити, що, на думку Сулевського, в період активності в беховській партизанській війні "Рись" виділяв "прагнення дотримуватися гуманітарних методів боротьби". За словами вищезгаданого автора і відповідно до згодом офіційно діючої версії подій Басай втратив з рук життя банди Української повстанської армії (УПА)" "стомлений нелюдяно "і роздертий у ярмі".

Зайанчковський, спираючись на документи, в тому числі відносини AK-вців Стефана Кваснєвського "Віктора", і командира Грубешівської області Мар'яна Голенбевського "Ірки", не кращої думки про "Рись".

"Напади на українські села, неприязнь до масштабних дій з АК і розклинювання підкомандних, і, нарешті, самовіддане рішення про військову співпрацю з радянською партизанкою, ставлять тінь на діяльність Станіслава Басая "Рись" в період німецької окупації.

Багато сумнівів також стосуються його долі і позицію в перші місяці після установки комуністичної влади в Грубешівському повіті (мова йде в основному про його зв'язок з ПУГБ [Повітове управління громадської безпеки] в Грубешові).

Однозначно непросто оцінювати Басая. Це, безсумнівно, був нешаблонний персонаж, і, в кінцевому рахунку, також трагічний. Хороший солдат і організатор, і в той же час типовий загінець, може бути, навіть місцевий воєначальник, недисциплінований і, перш за все, безвідповідальний, коли справа доходить до тактики проти українців.

Саме жива пам'ять про куріння сільської місцевості українців на Холмщині в період німецької окупації призвела в березні 1945 року до трагічної загибелі "Рисі"  від нападу партизан УПА. Важливо відзначити, що він не був убитий в Сагрині – роздертий у ярмі з допомогою уніату – натомість був розстріляний в угринівських лісах або "Лісках Варенських". ( ... ) Перш ніж він помер, він, ймовірно, був підданий розслідуванню, можливо, навіть важким.

З одного боку, Басай виступає в якості захисника польського населення від загрози німецьких кримінальних експедицій за участю українських колабораційних утворень ( ... ), української поліції, тісно пов'язаної в Грубешівському повіті з ОУН-Б, зрештою, антипольськими виступами бійців УПА, які прибули з Волині.

З іншого боку, саме його поведінка по відношенню до українців - бандитизм (пограбування) і терроризация мирного населення (в основному в період з жовтня 1943 до березня 1944) призвела до займання відносин з українцями і викликала репресії німців на місцевих поляків (пацифікація Смолигова).

Слави "Рисі "також не приносить те, що незадовго до німецької антипартизанської операції" Sturmwind II" він залишив свій батальйон в Сольскій пущі. Він зробив це, ймовірно, в страху перед наслідками, що загрожують йому з боку коменданта Грубешівської області АК за те, що в кінці березня 1944 року – напередодні українського нападу – разом з батальйоном пішов з Грубешівского повіту до білогірського лісу. Голенбевський, швидше за все, розцінив самовільне рішення "Рисі" як дезертирство".

Заянчковський констатує „Тим не менш, для частини польського населення в Грубешові Басай і вплив його беховської партизанської війни в період німецької окупації донині є легендою. Проте, в колективній пам'яті старшого покоління українців з Південної Холмщини "Рись" вчинив погано - до сьогоднішнього дня в українських джерелах Басая і його народ часто називають бандитами".

Кривавий "Віктор"

Позитивної легенди, що суперечить думкам істориків ІНП, також дочекався Зенон Яхимек ("Віктор") проф. Галагіда закликає видані під псевдонімом після війни в Лондоні спогади одного з партизанів (якраз Хлопських батальйонів), що втихомирювали Сагрин, де загін Яхимка був на першому місці.

"[Захопленого українця] "Шакал" і кілька його помічників роздягли до спіднього і почали бити. На початку били його по ступнях. Били до тих пір, поки шкіра почала сходити шматками, а тіло розпадатися на частини. Потім вони почали бити в груди, щоб зламати йому ребра. "Шакал" був явно збуджений і виявляв все більше бажання нанести полоненому якомога більше болю. Його жертва, однак наполегливо мовчала.

Однак, незабаром, українець не зміг вимовити навіть слова, якби і захотів. "Шакал" поклав його пальці між важкими сталевими дверима і зачинив їх, розбивши жертву пальцями, які луснули з глухим тріском. "Шакал" був уже сильно спітнілий і тепер взявся за побиття всіх пальців, що стирчали,  важкими залізними поручнями. Нахилився, щоб відірвати їх найменшою кількістю ударів. Перші три пальці впали відносно легко. Залишився ще найменший, що бовтався на останніх двох сухожиллях, які вперто не хотіли впасти, і це ще більше розлютило мучителя. […]

Спочатку жертва кричала з усіх сил, але поступово його крик ослаб, поки він не перейшов в тихий стогін, тіло було вражене раптовими конвульсіями і при кожному ударі "Шакала" чоловік видавав хриплячі звуки. [...] У кінці обличчя чоловіка була одна легка перемога, його грудна клітка розвалилася, проте, ще лунали слабкі звуки, коли "Шакал" потягнув його за ноги до сходів, скинув вниз і потягнув за хлів, щоб убити його там багнетом".

Ліцей імені Яхимки

Тим часом, крім вулиці в Томашові, на сайті міського загальноосвітнього ліцею розміщено героїчний життєпис Яхимки. Партизану був присвячений документальний фільм Єви Шакалицької. "Показ фільму про мого героя Зенона Яхимка - вона розповіла порталу Фронда - на 100-річчя його дня народження і його рідного міста був направлений на переживання.  Я не знала його особисто, але через стосунки і спогади - він став мені близький. Я дочка аківця.

Майор Яхимек був командиром Армії Крайової і сьогодні засуджується, за те, що на Замойщині 1944 року захищав  польське населення від українських націоналістів з групи УПА. Полякии, однак, донині вдячні йому за те, що при німецькій окупації захистив їх від виселень. Командував на так званій антукраїнській дільниці перед УПА. Якби не сильна Армія Крайова і його ставлення, то хвиля злочинів, що пройшла через Волинь і Східну Малопольщу, пройшла б також і через ці землі.

Майор "Віктор" не склав зброю після акції "Буря". Після вступу  Радянської Армії його шукав НКВС. Після рішення АК був у Русі Опору Армії Крайової. Переведений до Швеції, повернувся назад до Польщі. У 1946 р. був виданий, заарештований і засуджений до смертної кари. Пройшов психічні тортури і важке розслідування. Штраф був замінений йому на 15 років в'язниці, з яких він просидів 10 років. Втратив здоров'я у в'язниці. Помер 1986 року.

Показ фільму змусив мене зрозуміти, наскільки важливою є форма для місцевого населення, для молоді. Навіть не очікувала такого прийому. Аківці стискали мені руку, дякували. Принесли багато старих фотографій з Яхимком.

Це була чудова арматура. Свята Меса співслужила за підтримкою священика єпископа, помічника Війська Польського. Ступінь події був великим, завдяки участі місцевого населення. Скільки прийшло людей? Кілька сотень, може навіть 800, незважаючи на фатальні погоди.

Цей фільм також є захистом доброго імені Яхимка, героїчного, і в той же час протягом багатьох років проклятого солдата. Я розраховую, що фільм буде показано на TVP Info, мені заздалегідь пообіцяли".

Воєвода Чарнек в акції

Варто нагадати, хто - випадково і всупереч своїй волі - згадав про сумнозвісних діячіі Зенона Яхимка і Станіслава Басая. Ось що буває, коли дилетант, а з переконань націоналіст, бавиться зі складною польсько-українською історією.

Це зробив Лублінський воєвода Пжемислав Чарнек (PiS), доктор юридичних наук. Він звинуватив у липні 2018 року д-ра Гжегожа Купріановіча, історика і голову Українського товариства Люблінської області, про те, що нагадуючи під час жалобних урочистостей з нагоди різанини в Сагрині, надав нахабні докази українського націоналізму, бандеризму і образив польську націю. Про це детально написала Люблінська "Виборча" ("Wyborcza").

Слова Купріановіча до сьогоднішнього дня розглядаються прокуратурою в Замості.

Крім захисту поляків від українців у губернатора Чарнек є принаймні ще одне хобі. У контексті недавнього Люблінського маршу рівності він говорив про "Збочення, девіацію і спотворення", також в ефірі Люблінського TVP.

Павел Смоленський, OKO.press