Десять кращих українських книжок 2019 року

У будь-якому разі всі вони варті уваги, будучи вибрані з широкого жанрового спектру сучасної української літератури.

Марина Гримич. Клавка. – К.: Нора-друк, 2019

Цей роман присвячений одному із знакових періодів вітчизняної літератури, на тлі якого розгортається особиста драма головної героїні, дочки ворога народу, непомітної секретарки Спілки письменників і приватної друкарки в легендарному київському РОЛІТі.

"У будинку, де все було не так, як у світі назовні — суворому й невблаганному. Це, по суті, був навіть не будинок, а «письменницьке село», де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у "підземеллі" — в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в", - розповідає героїня про письменницький вулик, який пережив і репресії, і німецьку владу, але в романі немов би знову повернувся в минуле з його «квартирним» питанням. Річ у тому, що мова у цій історії про 1947 рік з його сумнозвісним Пленумом СПУ, на якому в черговий раз громили українську радянську літературу. Точніше, тих небагатьох, які досі "відповідали" в ній за "українське", як, наприклад, неокласик Максим Рильський. Тож комунальна кухня радянського письменства в будинку РОЛІТ і Спілці письменників – ось основне поле роману, в якому яскраво показана атмосфера розправи над тими, кого не знищили у 1930-х. Саме на його тлі й будується любовний трикутник героїні — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.

Остап Українець. Канцелярія хрестових походів. – Х.: Фабула, 2019

Світ у цьому романі, присвяченому історії міста Станіславова XVII сторіччя в часі очікуваного нападу Османської імперії на Європу, рятують і будують по різному. Та й сама історія по різні боки Дністра з Лопанню різна. В одних свитках це Смерть, яку все одно здибав ідальго, тікаючи від неї у похід, у других, як-от в "Канцелярії…" - це Життя, за яке пили подорожні, врятувавши від погибелі одного з них, котрого й цадик не схотів приймати. Тож один з її героїв вимагав ксьондза, щоби той освятив ремонт його воза, другий «знайшов собі притулок у жінки, котра радо впустила його до себе за плату, до якої вельми вдатні всі молоді спудеї», третій взагалі з’явився невідь звідки. Пора була така, що «не так багато часу минуло з перейшлої війни і перейшлих набігів, а тераз, кгди маєме оброну найслабшу, то паче мала би татарва напасти, як укріплення будуть піврозібрані», як кажуть у романі, в якому саме будують фортецю у Станіславові. Не знати, чи саме це мав на увазі автор, але ідея твору така, що зібрані у ньому герої з персонажами з тією самою метою, що й при будівництві Вавилонської вежі, та й кількості мов, якими вони гуторять, від того часу не стало менше.

Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого ордену. Інквізитор. – К.: КМ-Букс, 2019

…Після всього, що трапилася з малим і відважним героєм у першій книжці цієї фантастичної епопеї, він став добре малювати. Всі дивувалися казковим істотам, які жили на його малюнках, навіть не здогадуючись, що він просто фіксує побачене в чарівному світі, де він побував. Невже надзвичайні пригоди більш не повторяться? Минуло сім місяців від того часу, і одного разу по нашого героя таки прийшли його давні друзі - вірний кіт Вовко-Славко і мудрий Гільдус Племіус. Як було не прийти, коли славне місто Люберн у небезпеці? Тож чарівні метаморфози тривають, героєві знову доведеться рятувати світ і своїх друзів, а вороги стали ще більш підступні та жорстокі. "— Вітаємо вас, правителі чудового міста Люмберн, - вживається у знайомий образ наш герой. - Я, Смарагдієвий Лицар, прийшов до вас, щоб заручитися підтримкою на порятунок міста і його мешканців од чумної пошесті та інших негараздів". Крім того, слід додати, цей захоплюючий роман може врятувати також від осіннього спліну та нудьги, тож мерщій у мандри світом неймовірних пригод!

Марія Козиренко. Відкривати тут. – Х.: Фабула, 2019

Майже у кожному вірші цієї екзотичної збірки – справжньому мистецькому проекту, оформленому, до того ж, українськими ієрогліфами - протиставлення, порівняння, нерівність. Мовляв, авторка спробувала, тепер ваша черга. Що саме? Навчитися бачити, спробувати стати краще, почути один одного, кохати без застережень.

"Любов — це погана оптика. / Але без неї, / Як з’ясувалося під час не дуже гуманних експериментів / Над людьми, / Бачити геть нічого". Тож навіть в анотації до збірки сказано, що ця книжка – аварійний вихід, який можна (і треба) відкрити будь-якої (важкої) миті. Сама ж авторка давно це для себе зробила, тож варто прочитати її віршовані послання, щоб і собі навчитися. Недаремно її дебютна збірка називалася "Сонячна бомба», а в новій маємо «невипадковий» вірш про те, що ж буває, коли не стримувати емоції та почуття. «І тепер у сонці дірка. Можна гойдалку вчепити, / Їй сподобається точно — гойда, гойда, линь, лети. / Я — ловлю — тебе — щомиті. / Я ловлю тебе. А ти?"

Василь Махно. Околиці та пограниччя. – К.: Yakaboo Publishing, 2019

Починається ця збірка есеїв з того, як «Нью-Йорк відбивався від весняних вітрів, а Тоні відбивався від мене», адже її автор – тернопільський поет, який вже два десятиліття мешкає в Америці, тож згаданий герой мешкає на 39 вулиці у Мангеттені і «мав би мати стосунок до Фердинанда Респалдізи, полковника кавалерії, останнього пана села Базар». Тобто мова про те, в які б краї не заносило автора, і хоч би якими екзотичними були назви його оповідок – "Францоз із Чорткова", "Зелені собачі дні" або "Шлунок верблюдиці" - це завжди порятунок саме «українського» світу в усіх його «заморських» різновидах. Тож цілком в дусі сучасних інтеграцій, реновацій та іншої зовнішньої політики, він залишається українським, чи пак європейським поетом, творчість якого з’єднує, як-то кажуть, країни та континенти.

"За стільки разів, що я перелітав Атлантичний океан, - розповідає автор, - мені завжди хотілося відчути у легенях лоскотання європейського по­вітря разом із сиґаретним димом на летовищах або перемішаним запахом, який втримують вигорілі під сонцем смуги трав або ж розкислі глина із чорноземом, якщо випаде дощ. І якщо в Україні травневе тепло вже нагрівало землю, то в Європі безперервно падали дощі".

Євгенія Кононенко. Празька химера. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

Авторка цієї книжки завжди дивувала незвичним поглядом на цілком буденні речі, коли таємне – мрії, надії, бажання – ставали явним – в родині, на роботі, в суспільстві, і плюс на мінус завжди давав чорнуху в житті. Ось і цього разу у збірці короткої прози "Празька химера" нам розповідають історії психологічної химерної реальності, якої не існує, але навіть назви оповідань разюче різняться між собою – наче різні полюси нашого з вами бутя. "Зустріч у Сан-Франциско" і "Готелька на Борщагівці", "Арчибальд і Патриція" та "Чоловік і жінка на дні міста", "Лілова сукня" і "Гадючник". З іншого боку, авторка зауважує, що "три-Же цієї книги: ЖИТТЯ, ЖИТЛО, ЖІНКА. Життя не в широкому, філософському, метафізичному сенсі: я живу, я існую, я жива, я не мертва. А у вужчому: я живу в трикімнатній квартирі. Або живу у власному домі. У світі є безліч безхатченків, і вони також живуть". І так виходить, що у вічному пошуку дому знаходяться майже всі герої цієї незвичної збірки. Іноді шукають його навіть не для себе, для інших, які не менш важливі для такої «спорідненої» філософії. Наприклад у програмовій новелі назвою "Празька химера", де героїня англійською питається в місті Кафки про ту чи іншу вулицю або сквер, про які мова в довіднику, а їй всюди відповідають російською. "А чи є в цьому місті чехи?" — подумала Марічка, походивши по Празі кілька годин. Коли їх возили по місту в автобусі, це не так було відчутно, а тепер вона вже не могла зрозуміти: чи Прага чеське місто, чи російське?"

Галина Петросаняк Не заважай мені рятувати світ. - Брустурів: Дискурсус, 2019

Мова у цих оповіданнях на гострі суспільні теми про відгомін минулих і зовсім свіжих історичних травм у житті різних людей, про реакцію на зміну гендерних взаємовідносин, про пошуки Бога в хаосі свободи. Причому відбувається це в героїв збірки повсюдно – від глухого села до гамівного міста, де за кухлем пива якийсь дивак з оповідання, що дало назву збірки, забув таємничий рукопис. Хоча, які можуть бути таємниці? "Молитва й матірні слова в нашій свідомості не дисонують, - дізнаємося ми про чергові "пророцтва" філософа - вони запросто чергуються протя­гом одного дня, та що там, протягом години. Каша в голові – це нормально. Ми харчуємося нею, нам навіть смачно". Тож рятують герої насамперед свій власний – внутрішній, втрачений чи знайдений світ, історії про який складаються як з особистого досвіду, так і з родинної пам’яті поколінь.

"Власне, ця місцевість була не зовсім незнайомою, - повідомляють вже у першій з оповідок. - В останні роки перед смертю дід так часто й детально опису­вав свій утрачений рай – Плин і його околиці, – що Матіас мимоволі впорядкував цей простір у своїй уяві. Зараз моло­дик дивувався, наскільки картина, яку бачив перед собою, відповідає тій уявній".

Тетяна Філевська. Казимир Малевич. Київський аспект. – К.: Родовід, 2019

Герой цієї книги – видатний художник ХХ століття, ім’я і доробок якого довгий час належали до російського мистецтва. Натомість збірник статей "Казимир Малевич. Київський аспект" продовжує «повертати до джерел» вилучені з української скарбниці постаті зі світу мистецтв. Він включає 18 досліджень теми Малевича київського періоду, його українських 17-ти років, творчості мистця під час викладання в Київському Художньому Інституті, паралельні порівняння його стилю, стосунків з іншими мистями того часу, нові біографічні дослідження, ін.

Авторами статей є найавторитетніші дослідники Малевича в Україні та міжнародні малевичезнавці: Жан-Клод Маркаде, Крістіна Лоддер, Ірiна Вакар, Мирослава Мудрак, Івона Люба, Александр Лісов, Дмитро Горбачов, Тетяна Філевська, Сергій Побожій, Остап Ковальчук, Ярина Цимбал та ін.

Петро Лущик. Мій друг Франц Йосиф. – Х.: Фоліо, 2019

Автор цієї книжки Петро Лущик — український письменник, неодноразовий лауреат Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова". Основною темою його творів є українська історія. За сюжетом його нового роману, надворі 1855 рік, самий розпал Кримської війни. Союзні держави воюють з Росією, проте молодому цісарю Францу Йосифу І якимось чином удається зберігати нейтралітет. Та під час поїздки імперією він дізнається, що у Львові на нього готується замах. Хто бажає йому смерті? Союзні держави чи Росія? Чи, може, поляки з українцями?..Щоб розв’язати це питання, до Львова прибуває столичний ловелас і дамський підлесник Максиміліан Рутецький, який має українське коріння. Та чи вдасться йому розплутати складний клубок інтриг, знайти замовників і врятувати Франца Йосифа?.. Про це читайте у новому романі Петра Лущика.

Максим Гах. Прогулюючись пустелею. – К.: Видавництво Жупанського, 2019

Видавництво, що спеціалізується на "темній" літературі, продовжує гуртувати прихильників містики і горору. Цього разу це сучасний зразок того, на що буває здатен автор в описі інфернального страху. Цим, до речі, свого часу вирізнялися серед своїх іменитих сучасників класики літератури жахів – не відвертим описом страхітливих сцен, а лише відчуттям трансцендентного, крижаного потойбіччя, яке сформувало і декаданс, і готику, і класичний горор. Щоправда, не без суто українського ліризму. "Сонце тріснуло та потекло густим жовтком пообіднього марева". "Сонце поклало на стіну біля її плеча широкий білий мазок". "В небі повис ранній, недоречний, як пляма відбілювача на новенькій сукні, місяць". Утім, згідно із законами жанру, "національне", тобто місцеве, недовго живе у цій прозі разом із "всесвітнім", потойбічним і фантастичним. "Але Мар’яна їй договорити не дала. Вона вистрелила вдруге; щоправда, замість таксистки влучила в Любу. Та скрикнула. Промінь бластера пропалив їй у грудях дірку завбільшки з апельсин. Вона схопилася за полицю з посудом, тарілки полетіли на підлогу. Валентина прикрила руками голову і полізла під стіл. Мар’яна ще раз натисла на спусковий гачок".