Олег Рибачук: Бєня ж не скаже ізраїльським фінансовим службам, що це його в США антисеміти переслідують

Якою мала б бути правильна реакція України, української держави, українського керівництва на величезний внутрішній конфлікт у Білорусі, котрий буде усіляко розігріватися за своїми сценаріями з боку Російської Федерації?
Чого мені дуже бракує – значно активнішої позиції України, як члена Парламентської асамблеї Ради Європи. І хто, як не Україна, мала б зараз волати, ініціювати позачергове будь-яке засідання або резолюцію по ситуації в Білорусі? Питання в тому, чи буде в порядку денному українського парламенту – вищого законодавчого органу – питання Білорусі, чи тільки ми дійдемо до мінімалки під місцеві вибори? Ми маємо вже зараз надавати можливості потенційним жертвам лукашенківського режиму знайти політичний притулок в Україні. Ми маємо це проробляти. Наші прикордонники мають бути до цього готові. Але знову таки, це має робити українська влада. Це має бути ініціатива президента, парламенту, уряду про те, що ми можемо реально зробити, не чекаючи якихось подальших жертв, бо ми знаємо, до чого справа йде. 

Як ми можемо стати поруч з білорусами? Це питання зараз – не тільки білорусів, це питання точно також стосується України. Яким буде наш кордон? Але ми не маємо бути цинічними. Ми не маємо жодного права прораховувати “а може б краще, щоб Лукашенко зберігся?...бо він там танки не пустив, він там ще шось не зробив…”. Лукашенко – це Путін. Значить, Путін не хотів, Путіну не було вигідно, щоб російські танки заходили через білоруський кордон. Ми жодного права не маємо бути цинічно відстороненими аналітиками і думати:  “а може нам краще мати диктатора, а може з ним не псувати стосунки”? Бо я бачу подібне бажання, особливо на верхівці української влади – якось вичекати, подивитися, “а, може, воно й проканає”. Мені зрозуміло, що ми не можемо визнавати результати виборів. І, коли наші дипломати кажуть, що в нас поки що немає підстав, то це мені трішки дивно, бо той факт, в якій атмосфері проходили ці вибори…

…цей фарс, було сліпе написання потрібних для Лукашенка результатів. Результати виборів не були підтверджені ані ОБСЄ, ані ООН і так далі. Тобто - вибори без необхідної формальної процедури. 
Так. Але поки що ось такої,  зафіксованої позиції української влади ми з вами не бачимо. Україна – не просто сусід, не просто країна, яка межує з Білоруссю, а країна, яка це все пережила, яка добре знає. І, коли я читаю, що там десь у невеликих містечках, як в Бресті з’являються “ввічливі зелені чоловічки”, то що нам далі чекати – ми вже просто знаємо. Ми це проходили. 

Ну, а, можливо, причини “поміркованої” позиції України зумовлені, власне, тим, що і в Україні відбуваються вкрай непрості, дивні, і, можливо, загрозливі процеси? Ось в нас, наприклад, на посаді в Офісі президента опинився такий собі пан Татаров, який свого часу відпрацював у МВС за часів Януковича. 
Так. І це саме той пан, який публічно (бо ж інтернет має гарну пам’ять) – я вже бачив цей відеосюжет – де той пан Татаров на своїй посаді звинувачував автомайданівців у тому, що вони переслідували чотири автобуси з беркутівцями і потім напали на мирних беркутівців і побили їм автобуси. Це про Кріпосний провулок, хто пам’ятає, де було дуже жорстоке побиття людей озвірілими беркутівцями, це поблизу Дому офіцерів, Маріїнського парку. З іншого боку, у нас була спроба зробити елементи Білорусі, коли аваківці точно так само гарно озброєні, десятками ловили плавців у Гідропарку, забороняли нам ходити в парк під приводом боротьби з коронавірусом, робити фізичні вправи, що, потім виявилося – потрібно було робити. 

Для чого могли ставити настільки помітних персонажів? Це не просто взяли якогось там технократа, який на когось десь там по-тихому працював. Тобто, людина з такою біографією, з певними бекграундом, стає репрезентантом президента у силових структурах України.
Мало того, не про кожного заступника президент там щось говорить. А тут він сказав приблизно таке: що так, людина має мужність, не втекла, нікуди не дівалася, сумлінно працювала, професіонал. Я більше тут бачу вплив того ж Авакова, або близьких до нього людей, які думають, що можна спробувати трошки підмарафетити і посилити, і дати президенту оце відчуття всесильності, особливо перед місцевими виборами. Особливо, коли окремі місцеві політичні еліти починають показувати центру, коли центр відверто намагається проводити недолугі речі. Я думаю, що декому на верхівці цього нашого печерсько-пагорбського олімпу хотілося б і Лукашенка привітати. Ну, деякі зі слуг народу це й зробили. Але для мене зрозуміло, що, не дай Боже, буде спроба визнати результати Білорусі, то за українцями не стане. Якщо за годину українці збиралися, коли почули про спробу легалізувати режими в рамках якоїсь там консультативної групи, режими окупованих територій “ДНР”, “ЛНР” - і зразу  задній хід влади. Я був глибоко вражений інтерв’ю, яке брали у білорусів колеги-білоруські журналісти, яких питали: “Ви вийшли на вулицю, вам не страшно?” – “Дуже страшно, - кажуть білоруси. – Дуже страшно”. Плаче бабуся-пенсіонерка, на очах у якої лупили п’ятнадцятирічного хлопчика п’ять озвірілих бройлерів у гарному екіпіруванню. І цей типаж, між іншим, омоновців дуже схожий. Це люди, які сидять на гормонах, роблять зарядку, у яких голова переходить в шию, широчезні плечі. І я ще одну річ запам’ятав: коли одна обурена жінка питає цього омоновця: “Що ж ти робиш?”, він сказав – “Я дєлаю сваю работу”. В Україні, на порозі місцевих виборів, нам дуже важливо, щоб у нас на місцях не виникли свої невеличкі князівства…

На порозі місцевих виборів ми бачимо як крапелька за крапелькою міняється, так би мовити кадрова вітрина української держави. І замість того, щоб намагатися йти на якийсь компроміси зі здоровим глуздом, нам пропонують фігури, котрі можуть вкрай негативно зіграти. І не тому, що я бажаю Зеленському поганого – ні. Тобто, він робить кроки, котрі можуть викликати реакцію суспільства у певний критичний момент, котрий незабаром може з’явитись.
І ти ніколи не знаєш, що саме буде останньою краплею. І тому можна одне порадити тим, хто вибудовує, хто витягує десь із шухляди оці старі кадри на кшталт того ж Піскуна чи Фокіна у переговорну групу, і “нові обличчя”, яким вже там під 100 років. Я з подивом зрозумів, що, виявляється, в українській політиці, де люди згорають на роботі, шалені стреси, 80 років – це ще молоде обличчя, під 90 років - молоде обличчя. Коли я прочитав інтерв’ю Піскуна, я змусив себе прочитати Піскуна, є окремі фрагменти відвертої брехні, зокрема пов’язану із отруєнням президента Ющенка, і з тим, як “героїчно” Піскун намагався це розслідувати, а президент Ющенко йому цього не давав. Є багато інших речей. Але я бачу, що навіть у Соні Кошкіної ввірвався терпець, бо це така суміш агресивності, самовпевненості, бахвальства і впевненості в тому, що можна повертати загальний нагляд і повертати довіру до прокурорів. Коли у нас була довіра до прокурорів!? Коли у нас була довіра до силовиків? Не може бути довіри - може бути тільки демократичний контроль і відповідальність. Тому, призначаючи таких людей, вони, звичайно, випробовують наше терпіння. Але особливо на місцевих виборах -  я впевнений, що, якщо буде спроба намалювати собі 80 процентів підтримки якомусь місцевому бацьку Лукашу, то він, той керівник ніколи не буде легітимним, тому що громадяни добре знають, за кого вони голосували і кого вони обирали. Тож білоруський сценарій – це, можливо, ще один сигнал тим, хто хоч трішки думає, яка ціна цієї диктатури, цього бажання бачити свою країну у форматі путінської Росії. 

А другий сигнал дав американський Мін’юст – українському  меценату, банкіру пану Коломойському. Наскільки я розумію, не просто так розпочали це велике розслідування з дуже потужним політичним присмаком, хоча йдеться немовби лише про гроші.
Абсолютно правильно. І наскільки я пам’ятаю, наші програми, то я цю тезу з вами проговорював.

Ви їх попереджали!
Так як і свого часу у 2004 році я попереджав тих же шуфричів з медведчуками про наслідки, коли сказали, що “ми вам голови повідриваємо”. Я добре пам’ятаю цю розмову. Добре пам’ятаю. І тоді це спрацювало. І тоді це спрацювало, зокрема і завдячуючи позиції американців, які просто на декілька тижнів арештували рахунки і українських, і російських олігархів, і тих політиків, які намагалися провернути силовий варіант. Зокрема це спрацювало і щодо сім’ї  Кучми, і щодо його рішення не переходити межу. І зараз тема Коломойського дуже показова. Тому що світ вчиться, як реагувати на подібні явища. Бо просто санкціями для країни – для них це ніщо. А коли беруться за ваші фінанси, і це питання знову до української влади – чому ми так про…али  ситуацію з колишніми соратниками Януковича і самим Януковичем.Велика корупція, коли українські прокурори, навіть з дуже патріотичних сил, свідомо завалювали справи. 

Але тут ми повертаємось до американців. Американці дуже добре навчилися відслідковувати будь-які потоки після теракту в Нью-Йорку. І фактично вони створили надпотужну службу, яка в електронному режимі вже, як кажуть, собаку з’їла на тому, щоб побачити, хто куди виводить фінанси. Я пам’ятаю, що говорили ті ж наші олігархи, чи російські політики – “ми грошей в американських банках не тримаємо”. А питання значно складніше. Питання в тому, що фактично американці контролюють всю фінансову систему. І те, як вони відпрацювали – по Януковичу ми це пропустили частково – але як вони на Коломойському відпрацювали цю схему! Коломойський вів себе дуже нахабно. Зверніть увагу – де Бєня? – нема Бєні. Мовчить Бєня. І Піскун, який був адвокатом Коломойського, щось говорить про те, що важко бідоласі, коли Соня декілька разів перепитала про перспективи Коломойського. Чому бідоласі Бєні важко? Тому що він перейшов певну межу. Мало того, Бєня чомусь думав, що, якщо то не він, а то його партнери… 
Це в українських умовах можна сказати, що це голос дуже схожий на суддю Вовка. Мені забракло терпіння передивитися всю документацію, але я був вражений, коли гортав десятки, якщо не сотні сторінок, які ФБР, напевно, свідомо викинуло у відкритий простір, де просто перераховується кожна транзакція. Причому відслідковується звідки і як гроші виводили з Приватбанку, як через кіпрський офіс Приватбанку вони розходились по інших фірмах, як створювались фірми-прокладки. Потім, коли треба повертати ці кошти, брались нові кредити. Все це розписано. Тобто, мені зрозуміло, що оце бахвальство Коломойського і впевненість наших неляканих олігархів, що суд в Дніпропетровській області такий самий як суд де-небудь в якійсь там Каліфорнійській області Сполучених Штатів. Виявляється, це зовсім не так. По-перше, те майно, яке було придбано, а мова йде про напевне мільярдні операції, буде конфісковано. Активи будуть заморожені. Мало того, Сполучені Штати ще й вміють добре працювати із партнерами, з фінансами інших країн. 

А  це ще, нагадаю, за теперішньої більш-менш сприятливої ситуації у Сполучених Штатах, де керує не лише Трамп, а й ще великий друг українського народу пан Джуліані. І це в теперішній ситуації. Я собі уявляю, що буде в Сполучених Штатах після виборів, коли президентом стане великий симпатизант теперішньої української еліти пан Байден. Він згадає дуже багато речей.
І це сталося за  рік, коли Бєня відчував себе “хозяїном страни”. Він себе так поводив. Згадайте початок ери кінця епохи корупції і бідності. Як позиціонувався Коломойський, як він на кожному кроці давав інтерв’ю, як він годинами лазив по коридорах виставок і просто наривався на журналістів, щоб прокоментувати і показати свій тріумф.  Це дуже гарний урок для тих в Україні – не тільки Авакова, в якого там копійочки є в Італії…

А Пінчук, кажуть, продає частину своїх активів в Україні. Ну, теж кажуть люди.
Так, це вже давно кажуть. Так от, у Білорусі теж є своє маленькі бєні, свої авакови, якась своя бізнес-еліта. І в Лукашенка теж. Попри те, що він далеко не Янукович,  мені очевидно, що він живе не на одну зарплату президента Білорусі. І основне – у цих людей виникає питання - куди тікати? От зараз це питання реально – у Бєні. Бо навіть в Ізраїлі він не може себе почувати безпечно. Тому що так, Ізраїль має вплив на Сполучені Штати, але, пробачте, Сполучені Штати  мають не менший вплив на Ізраїль. І, коли ізраїльським фінансовим службам буде все показано, то вже Бєня не скаже, що його в Америці переслідують антисеміти, або, що це - політичне переслідування. Дуже важко йому буде показати, що він там страждає за те, що він – представник єврейської громади, бо в Америці це – впливова громада. І тим більше, що він ніякий не політичний. Бєня ж до політики не має стосунку!? Ну, хіба що оці бордипо всій країні “за майбутнє”. Але яке майбутнє у Бєні? – воно важке, як сказав Піскун. Вертаючись, це  дуже сильний меседж бізнесу і олігархам, які підтримують Лукашенка. І справжньому останньому диктатору Європи Путіну. Тому що Путіна з усіх сторін обклали. Щодо  Білорусі, то розвиток ситуації в Білорусі скерують до Путіна. І, якщо ці “зелені ввічливі чоловічки” ще кудись там полізуть, то Владімір Владімірович має дуже серйозно подумати, тому що це може бути тою останньою краплею не тільки для білорусів, не тільки друзів Путіна в Європі, але, як ви правильно сказали, до США.  І я хочу побачити Америку після Трампа, і хочу собі уявити як Путін буде вибудовувати стосунки от з тою Америкою, проти якої він знову намагається воювати і впливати на виборчий процес.