До проблеми „балканізації”

Тим паче, що схожого кроку не дозволять йому (бізнесмену) витрачені на президентські перегони силу-силенну коштів. Додаймо сюди ще й властиве усім посягачам на булаву марнослав’я та іноді завищену самооцінку (вони ж люди!), і зрозуміємо, що жодних сумнівних угод наразі не станеться. Кожен охочий стати безконтрольним паном на своєму хуторі.

Але... Є проблеми довкілля, і наш „хутір” укладено у систему глобальних координат, серед яких, зокрема, й не надто доброзичливі сусіди. Будь-яка слабинка Порошенка, зокрема, й на користь тих, чиїми зусиллями він здобув владу, може обернутися національною катастрофою. Не кажу, що це трапиться одномоментно, але в Україні цілком можливим є сценарій „балканізації”, і цей сюжет, здається, дуже ретельно відпрацьовують за кремлівськими мурами. Там відмовилися від ідеї повного поглинання колишньої «братньої республіки», чудово розуміючи, що такий апетит спричинить відповідну реакцію населення менш толерантних до Росії регіонів.Уже сьогодні галичани воюють під Слов'янськом, ба більше - складають кістяк спротиву агресору. Але відкусити шмат Сходу та Півдня, зокрема, й через створення там квазідержавних утворень на кшталт Абхазії чи Придністров’я, – Росія не проти. 
 

Для Кремля – це проблема власного виживання. Позаяк, якщо все піде за планом Порошенка, - у Москви під боком з’явиться найстрашніша зброя масового ураження. Йдеться не про бази НАТО, не про ракети з ядерними боєголовками. Йдеться про приклад успішності іншого, відмінного від путінського, бачення розвитку країни. І сусідська успішність покладе імперію на лопатки, роз’їдаючи її основи, у першу чергу, тотальний патерналізм російської глибинки. 
 

Однак на цьому не стане. Україна (ця „недодержава” за висновком Владіміра Путіна) є ласим шматком не тільки для Росії. Міркую, що сепаратизм східняків дасть поштовх усій хиткій споруді із наразі розбалансованою вертикаллю української влади, і вся конструкція почне валитися за принципом доміно. Мусимо пам’ятати і про румунську амбітність, і про „кресов’яків”, що ніяк не заспокояться у Польщі. Сподіватися на якісь ефемерні міжнародні гарантії нам не доводиться, – варто прочитати доволі повчальний есей Лілії Шевцової в американському виданні Foreign Policy із промовистою назвою „Плазування перед Кремлем. Чому західні лідери та інтелектуали виявилися слабкими до російського самовладдя?”. Та й взірець дотримання Будапештського меморандуму ще пече.
 

Поняття „балканізації” – це не тільки спроби інспірувати розвал України. Фактично цей план загрожує цілісній системі європейської безпеки, оскільки сумний досвід Югославії свідчить, що шматування, зазвичай, завершується громадянськими конфліктами. Я не кажу про галичан, які, мабуть, захищатимуть українську ідею так, як це робили їхні попередники із УГА чи УПА. Хто сказав, що кримські татари, після того, як у них вдруге забрали історичну батьківщину, довго перебуватимуть ублаженному спокої.

Тож і Європі, і, до слова, Росії, варто добре поміркувати над перспективами тривалого і кривавого конфлікту у себе ж під боком. Бо такі протистояння мають здатність не зважати на кордони, і тоді весь повоєнний світ упаде, мов картковий будиночок.