Українська дипломатія в жахливому стані

Критична фраза Юлії Мостової в статті "На фарбу?" в останньому номері ДТ примусила Валерія Чалого прокоментувати ситуацію з непризначенням впродовж тривалого часу послів.

Звичайно, ситуація з вакансіями більш, ніж двох десятків послів в період війни (по суті, скажемо прямо, - це дезорганізація роботи мережі закордонних дипломатичних установ і усієї системи дипслужби, чим повинна була б зацікавитися і контррозвідка, і генпрокуратура) створена колишнім в.о.міністра Дещицею та заступником міністра закордонних справ - керівником апарату Олефіровим (хлопці немовби під себе місце розчищали - один їде послом у Фінляндію, а інший, схоже, в Польщу).

Нинішня АПУ отримала цю ситуацію в спадок. Я про це писав - посли відкликалися масово, з незрозумілої мотивації та причин, на незрозумілих підставах впродовж усієї весни. При цьому влада керувалася логікою, що в.о.міністра закордонних справ не має права вносити подання, а в.о.президента не має прав призначати нових послів.

Заступник глави Адміністрації Президента поінформував нас, що низка призначень не за горами. Сподіваємось, що так, і розуміємо, що посла не можна призначити в один день, бо процес призначення передбачає отримання згоди від іноземної держави, що відповідно до усталеної практики може тривати і два місяці.

Але фраза Валерія Чалого, що, наприклад, з призначенням посла в Німеччину поспіху немає, бо, по-перше, Клімкіну важко знайти адекватну заміну, а, по-друге, з Німеччиною у нас і так все гаразд - викликає щирий подив і нерозуміння.

З точки зору логіки, якщо без посла посольство може забезпечити такий сам рівень відносин з країною перебування. то виникає питання, а чи був посол, в даному випадку Клімкін, настільки професійним, якщо без нього посольство працює з тією ж віддачею? Але це формальна логіка. Клімкін був хорошим послом і є хорошим дипломатом. Просто треба краще добирати слова. Тим більше, що добирати слова - це робота дипломата.

Краще добирати слова треба і тоді, коли говориш, що у нас і без посла в Берліні з Німеччиною хороше порозуміння. Так, для громадян України важливо не те, хто і як очолює дипустанови чи державу, а чи може уся ця система надавати їм якісні послуги. Але для німецької дипломатії рівень керівництва у нашому посольстві має значення. Тривала відсутність посла в найвпливовішій європейській столиці може бути сприйнята німцями, як образа. В найкращому разі образа ця закінчиться тим, що кандидату на цю посаду німці надаватимуть агреман (свою згоду на призначення) стільки, скільки в Берліні залишалося порожнім місце керівника української дипустанови (принцип взаємності). Мовляв, ми чекали, і ви почекаєте. Можуть бути і інші наслідки, які серйозно ускладнять початок роботи новому послу. Дипломати це знають і розуміють. Повинні знати і розуміти.

Загалом дипломати - це професіонали в сфері міжнародних відносин, які дуже уважні до дрібниць.

Тому, для дипломатів нічого не залишається непоміченим. Зокрема, дипломати не можуть не помітити, що їх привітали з Днем незалежності звісткою про майбутнє закриття посольств і скорочення "по живому". Таке привітання дипломатами сприймається як цинічна форма демонстрації зневаги.

Підстави ставитися так до української дипломатії, на жаль, існують. Але ж не можна ображати усіх без розбору. З кимось же все-таки треба продовжувати працювати.

Хоча по суті, рішення скорочувати українські дипломатичні установи правильне. Можливо навіть єдино правильне у нинішній ситуації і, однозначно, його треба було приймати ще 2-3 роки тому.
Хочеться сподіватися, що скорочуючи кількість закордонних дипустанов, керівники сучасної української дипломатії піднімуться над банальною бухгалтерською логікою (скоротимо стільки, щоб прогодувати те, що залишиться). Адже в Україні уся система дипслужби вже кілька років фінансується значно нижче рівня мінімальної потреби.

Тому, з моєї точки зору, правильно і стратегічно вірно ставити питання не про те, як утиснути систему дипслужби в рамки існуючого бюджету, а як профінансувати систему на тому рівні, який гарантуватиме розвиток і результат. Тобто мережа закордонних дипустанов може бути скорочена (та мало чи не вдвічі). Але при цьому те, що залишиться, не можна далі фінансувати на тому ж рівні. Інакше - повний крах. Щоб стало страшно - потрібно згадати стан наших Збройних сил в березні. Дипломатія зараз ще в гіршому стані.

При цьому її моральний стан, враховуючи низку цілком беззмістовних і шкідливих "реформ" нинішнього року та подібних "привітань" з Днем Незалежності ще жалюгідніший, ніж матеріальний.