Куди поділи Конституційний суд?

Найвища і апріорі незалежна інституція, здатна трактувати Основний закон держави виявилася неактуальною, як і сам предмет її дослідів, що його вперто намагаються ревізувати по всі боки українських політичних барикад

Зміст

Останньою звісткою про існування в Україні Конституційного суду стало подання Порошенка закону про позбавлення його попередника звання президента. А, - ще були допити суддів-співучасників (інакше й не назову) справи про узурпацію влади Януковичем. І все... Далі громадську увагу вдало перемкнули на вірменський майдан, на драму безконечних засідань Мінської групи, на порятунок позичальників-невдах і довгу коломийку довкола з’ясування обставин наступних місцевих виборів.

Поза тим, найвища і апріорі незалежна інституція, здатна трактувати Основний закон держави, виявилася неактуальною, як і сам предмет її дослідів, що його вперто намагаються ревізувати по всі боки українських політичних барикад. Утім до статусу "непотрібних" і "маргінальних" суддям КС не звикати, позаяк їхня контора кілька років поспіль була такою собі законсервованою "скринькою Пандорри", яку владоможці відчиняли на власну потребу і з огляду на політичний момент.

З огляду на карикатурність такого статусу, що взагалі суперечить будь-яким уявленням про КС і судову гілку влади назагал, у громаді народилася думка про обов’язкову ротацію складу цього рудимента "тоталітаризму". Однак, історія недавнього "використання" Конституційного суду засвідчує, що жоден з поважних фігурантів – представників інших двох гілок влади не надто оптимістично сприйматиме такий поворот подій. Незважаючи на гарячкові звинувачення Бауліна з боку Наливайченка перед відставкою. Бо залаштункові важелі, відсутність чіткого правового статусу виявляються дієвішими і надійнішими за те, що написано у законах, і те, що власне й зобов’язаний пояснювати сам Конституційний суд.

Тобто, процес дискредитації КС ініційовано не на жарт, і сподіватися на ентузіазм електорату з приводу будь-якого вердикту було б наївним та легковажним. Технологія, що прижилася в Україні ще з часу президентських виборів 2004-го, тобто дочасне формування опінії про ще не ухвалені рішення, формування агресивне, безапеляційне, виявилася універсальною. Ба більше, її взяли на озброєння усі учасники політичного процесу, і, як бачимо, саме цим загнали себе до глухого кута.

Тепер, перед перспективою виборів, спільнота також не має гарантій, що конфлікти, – а такі будуть з огляду на хаотично пропоновані зміни до Основного закону, – кваліфіковано і авторитетно трактуватимуть. М’яко кажучи, КС деморалізований і обмежений у своїх діях. Над ним, зокрема, висить дамоклів меч вчорашніх грішків, до руків’я якого приставлено Шокіна. Отже, як подейкують освічені, Україна дуже потребує ще й посади незалежного прокурора, але ця потреба знову ж таки артикулюється тільки тоді, коли в країні трапляється щось надзвичайне або ж коли влада починає нагнітати страхи, щоб надалі маніпулювати громадською думкою.

Станіслав Бєлковській, відомий російський політолог, у статті "Катехизм опозиції" охарактеризував природу "демократій" на пострадянському просторі. Він пише, що ці режими – "влада класичних гендлярів, осіб, що живуть всередині нескінченної схеми "гроші – товар – гроші". Жодних реальних цінностей за межами товарного-грошогово обігу нема – один лише голий PR, доданий до комерційного обороту". Якщо так, то чи варто сподіватися на бодай примітивний пошанівок до закону? І коли ми нарешті дістанемо відповідь на запитання "Куди поділи Конституційний суд"? Невже знову тоді, коли комусь приспічить використати його з політично-гендлярською метою?

2024, п'ятниця

22 листопада