Де Шойгу і Суровікін? Хто прийде по голову Путіна

Щойно західна розвідка оголосила, що "Армагедона" Армії РФ генерала Сєргєя Суровікіна затримали — чимало хто уже почав мріяти про публічні страти в стилі Івана Грозного. Однак після допиту Суровікіна відпустили та ось чому. 

Тривалий час велика війна Росії проти України мала єдине публічне лице — президента Російської Федерації Володимира Путіна. Десь за тиждень до дати повномасштабного вторгнення новинні стрічки російських сайтів були монолітним полотном із цитат кремлівського карлика. Складалось враження, що як середньовічний володар він сам поведе військо на війну. І тріумф "другої армії світу" буде ось-ось. 

Однак зі взяттям Києва за три дні не склалось, а з часом кращі російські сили отримали по зубах на Півночі, під Миколаєвом і на Харківщині. І тому в публічному полі з’являлись періодично Герасимов, Дворніков, Суровікін та Шойгу. Так Путін розділяв публічний тягар військових поразок. 

Навіть у цих умовах, коли імідж російської армії сипався, як трухлявий пеньок — роль публічного головнокомандувача виконував міністр оборони Сергій Шойгу. За іронією долі ця людина немає жодного стосунку до армії і все життя провів у будівництві та МНС. Але нехаризматичний Шойгу саме те, що треба Путіну, аби на його тлі не видаватись аж настільки блідим. У очільників Росії завжди були складні стосунки з армією — там бояться харизматичних військових. І добре пам’ятають, як Сталін та Хрущов боялися приходу до влади маршала Жукова. Тут же можна згадати більш свіжий приклад — генерала Алєксандра Лебедя. Масштабна фігура першої чеченської війни мала високі рейтинги підтримки, стартувала як достатньо успішний губернатор Краснодарського краю і цілком могла стати гідним конкурентом Путіна на виборах-2004. Однак Лебедя успішно утилізували та мрії російських офіцерів про свою людину на чолі Росії розвіялись.

Саме тому у російському інформаційному просторі дуже мало згадок про реального керівника російської армії — начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова. Кар'єра цього воєнного злочинця була геть-чисто пов'язана з армією, в якій він пройшов шлях від командира взводу до начальника Генштабу. Він відомий як автор робіт, присвячених військовій справі. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний кілька разів у інтерв’ю зізнавався, що вчив 
воєнну науку "по Герасимову" і особливу увагу приділив вивченню такої штуки, як "гібридна війна", яку російський генерал писав спеціально під окупацію України. 

Що це таке? У лютому 2013-го, за рік до російського вторгнення в Крим, начальник Генштабу РФ в одному зі своїх виступів розповів про методи ведення сучасної гібридної війни. Згодом ця стратегія стала відомою як "доктрина Герасимова". Він пропагував ідею використання поряд із бойовими діями політичних, етнічних, інформаційних та економічних важелів. Саме комбінація цих факторів була реалізована в Україні при анексії Криму та розпалюванні війни на Донбасі.

Герасимов не уперше зникає з інформаційного поля РФ. Одразу після поразки РФ на Харківському напрямку минулого літа російський генерал зник з публіки десь на пів року до його повторної появи взимку 2023 року за кілька тижнів до призначення головним командувачем театру воєнних дій. Ні, це аж ніяк не означає, що Кремль збирався відправити його на пенсію. Саме у цей час РФ проводила активну мобілізацію і перелаштунок життя під воєнні потреби. Тож Герасимов, як людина, яка не має політичних амбіцій, займалась підготовкою нового людського м‘яса для війни в Україні.

Інша справа Сергій Суровікін — його цілий рік активно накачували медійкою. Від природи він скандаліст і як випаде нагода - не упустить свій шанс на владу. 

Серед усіх російських генералів Суровікін має, напевно, одну з найстрокатіших біографій. Коли генералу "Армагедону" було 24 роки — він керував батальйоном Таманської дивізії, який намагався протиснути барикади мітингувальників під час серпневого путчу 1991 року. Тоді під колесами бронетехніки загинуло троє людей, а сам Сєргей на кілька місяців загримів до тюрми. Однак згодом його відпустили, бо "він виконував вказівки керівництва". 

Згодом Суровікін попав у скандали з незаконною купівлею пістолета. Прославився любов’ю до розправ під час Другої чеченської кампанії. Крім того, 2004 року після "розмови на підвищених тонах" в кабінеті генерала застрелився його безпосередній заступник. Після цього випадку Суровікін отримав прізвисько "Армагеддон". 

Коли у жовтні минулого року Суровікіна поставили керувати всіма силами об’єктивних військ в Україні — він почав це з дебютного ракетного обстрілу низки українських міст і столиці.

Коли Суровікін виходить на люди, його образ більше нагадує карикатурного злодія зі старих фільмів, аніж якогось видатного стратега чи командувача. 

Однак будь-який контрольований експеримент з пошуку цапа-відбувайла може вийти з-під контролю. Тим паче після того, коли шкуру Путіна врятував білоруський диктатор Алєксандр Лукашенко — всі побачили першу кров. І акули довкола Кремля будуть плавати активніше аби поласувати дідком, якому пора в Мавзолей.

В будь-якому разі нам від розбірок, хто стане наступником Путіна, ні холодно ні жарко. Тішить лише одне. В акулячому полюванні за свіжою кров’ю кілька акул теж буде вбито. А отже, ці персони ніколи не ступлять ногами на нашу землю. 

Спеціально для Еспресо

Про автора. Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.