Від Путіна захистить об‘єднання усіх українців. - Микола Княжицький про олігархів, медіа і "хороших русских"

У нас різні погляди. Не всі голосували раніше за “Слугу народу” і точно не всі готові голосувати зараз. Так, ми шануємо інститути, переконані у необхідності дисципліни, але те, що справді об’єднує нас - це закон. Верховенство права, свобода слова - єдині цінності, які роблять нас сильними і дають європейську перспективу, без якої ми просто не виживемо.

Можна скільки завгодно критикувати Шольца, звинувачувати Байдена чи насміхатися над Макроном (навіть коли є за що) , але це ніяк не захистить від Путіна.

Від Путіна захистить об‘єднання усіх українців у ефективній обороні і політиці.

Я спробував почати аналіз нашої ефективності у тій сфері, якою займаюся все життя - у медіа. Тут не лише аналіз, а й конкретні пропозиції, які, на мою думку, потрібно негайно принаймні обговорити. Вони про зміни в інформаційній політиці. Влада може махнути рукою на ці ідеї, а може прислухатися. Впливу на це я не маю. Але мовчати у критичний момент теж неприпустимо. Тим більше, рано чи пізно нам доведеться втілювати в життя принаймні частину з того, про що я пишу.

Що зробила українська влада з телебаченням після початку війни? Фактично великі розважальні канали 1+1, Інтер, Україна, ICTV та СТБ за ініціативою влади та власною ініціативою відмовилися від повноцінного мовлення та почали виготовляти спільний канал, який складається з 5-ти годинних інформаційних блоків кожного з цих виробників. До цієї групи приватних каналів з медіа груп “старих” олігархів Пінчука, Ахметова, Коломойського та Фірташа долучили оновлений державний парламентський телеканал “РАДА” та суспільного мовника, без великого бажання останнього.

Цифрове наземне мовлення (Т2) інших інформаційних незалежних телеканалів в незаконний спосіб було припинено.

Влада прикривалася війною, але причини такого рішення виключно політико-економічні. Керівництво держави сподівалося на швидку перемогу і оголошення позачергових виборів. Фактичне закриття мовлення, яке не залежало від держави, мало на меті припинити критику влади та обмежити слово опозиційних політиків.

Олігархи теж певною мірою були зацікавлені у такому рішенні. Рекламний ринок, за рахунок якого зменшувалася збитковість олігархічних телефлагманів, різко впав. Виробляти розважальні програми ставало збитково, думки глядачів були зайняті війною. Скорочення дорогого мовлення було їм вигідним. Урядовці обіцяли державні дотації цій обмеженій групі мовників. І ці кошти фактично було виділено. Нібито на створення програм для російськомовного каналу “FREEДОМ” держава видає без тендеру 165 млн. гривень. Отримують їх “1+1 Продакшн”, медіагрупа “Інтер”, канал “Україна 24” і холдинг StarLightMedia.

З усіх перерахованих медіагруп лише медіагрупа “Україна”, яка виробляла повноцінний інформаційний канал “Україна 24”, дійсно була готова до незалежного мовлення. Їхня програмна політика до війни була критичною до влади, тому обмежити політично “Україну 24” і зробити Ахметова союзником з обмеженими можливостями було владі вигідно.

В результаті рейтинги так званого марафону відповідно до соціологічних опитувань не є високими, а громадяни отримують набагато менше інформації, ніж могли б, якби ці канали працювали незалежно та не було обмежене мовлення інших інформаційних каналів, серед яких “Еспресо”, “5-ий” і “Прямий”.

У 2001 році я як член Нацради з питань телебачення і радіомовлення був з офіційним візитом у США. Тоді моїм колегою був Микита Потураєв, який зараз очолює Комітет ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Це був час, коли Америка оговтувалася від трагедії після терористичної атаки літаками багатьох будівель у США, серед яких світовий торговий центр і Пентагон. Ми з Микитою та іншими колегами відвідували американські телекомпанії якраз в той час, коли вони отримували листи з невідомим білим порошком, їх евакуйовували, у суспільстві тривала паніка і ніхто не знав, звідки буде наступна атака.

Канали в США ніхто не закривав. А як же національна безпека? А єдина інформаційна політика? Вони реалізовувалися.

На кожному з телеканалів був заступник директора або редактора чи віце-президент, який ніс особисту відповідальність за те, що називається “цензурою” або ж редакційним контролем у час надзвичайного стану. Спеціальні урядові структури, що відповідали за єдину політику, тісно співпрацювали з відповідальними особами на каналах. Пропаганда екстремізму присікалася. Але політичну цензуру у демократичній країні ніхто не вводив.

Це дозволяло об’єднувати все суспільство проти ворога. Кожен з каналів має свою аудиторію, але перед обличчям ворогів і терористів всі були єдині. Схожий механізм міг би діяти і в Україні, якби наші очільники про перемогу, в тому числі і на інформаційному фронті, думали більше, ніж про вибори.

Ще абсурдніше виглядає ситуація з іномовленням. В державі створено два російськомовних телеканали: “ДОМ” і “FREEДОМ”. Користі з них ніякої. Обидва канали, розраховані на українського глядача, чомусь замість підтримки української ведуть мовлення російською і працюють на них за невеликим винятком українські телеведучі. Іномовлення не існує. На відміну від широкої російської пропаганди за кордоном, на яку російська влада витрачає величезні кошти.

Що мала б включати система українського іномовлення?

Якісний телеканал англійською мовою. Принаймні англійською. Для глядачів у країнах-союзниках, де підтримка України з часом може падати через “звичку до війни”. Ідеально було б, щоб ми мали також іномовлення німецькою та французькою мовами.

Необхідно створити замість пострадянсько-суржикових “домів” якісний російськомовний телеканал, але саме для російської аудиторії в Росії. От там мали б працювати “хороші росіяни”.

Цей телеканал я б заборонив розповсюджувати в Україні. Таке головне правило іномовлення. Оскільки воно ведеться за урядові кошти, а у демократичних країнах пропаганда уряду заборонена, то його треба було б поширювати не в українських мережах, а через супутники та інтернет для російського глядача. Євгеній Кісільов, який і зараз працює на “Україні 24”, Матвій Ганапольський, і навіть Нєвзоров з Латиніною чи Вєнєдіктовим і Дудем могли б за бажання запросто вести там програми для росіян. Є багато талановитих журналістів з закритого “ЕХА МОСКВИ” або і каналу “ДОЖДЬ” (хоча “ДОЖДЬ” готується відновити мовлення у Європі).

Усі вони мали б не українців вчити жити, а впливати на власне російське суспільство. І зовсім не обов’язково надавати їм для цього громадянство. А от керувати таким каналом мали б досвідчені українці - контрпропагандисти.

І ще один важливий канал іномовлення необхідно було б створити для української діаспори та вимушених переселенців за кордоном. Цей канал мав би об’єднати усе світове українство. І робитися, звичайно, повинен українською мовою, як, наприклад, польськомовні та франкомовні канали іномовлення, розраховані на співвітчизників за кордоном.

Сучасне телебачення – це мультимедійні багатоплатформенні медіа. Їхній продукт потрібно поширюватися через сайти, соціальні мережі і радіоканали. Хто мав би керувати такими каналами? Теж не уряд. У нас для цього є система суспільного телерадіомовлення, яка і повинна комплексно забезпечувати як інформаційні потреби українців, так і потреби інформаційної популяризації наших цінностей та ідей за кордоном.

Гуманітарна політика, контрпропаганда і просування наших цінностей не обмежуються медіа. Але про це у інших текстах.