Чи може Україна повернути ядерну зброю? Пояснює Микола Капітоненко

Розмова відбулася на ютуб-каналі Еспресо в програмі Коментар, текстову версію підготувала Ірина Колесник.

Кандидат політичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка та експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко розповів: 

• Чи стане ядерна зброя єдиним варіантом для України, щоб запобігти агресії
• Яка ймовірність повернення ядерного статусу 
• Якою буде ціна такого кроку
• Чи завадить членство у  НАТО ймовірній ядерній програмі України 

Чи дійсно ядерна парасолька є єдиним безальтернативним варіантом для України, аби запобігти наступним агресивним діям з боку того чи іншого ворога?

Людям властиво шукати в складних ситуаціях прості рішення, звертатися до минулих помилок і мріяти про те, як би все могло бути інакше. Як це стосується історії з ядерною зброєю? Це особливо актуально для українського контексту, де країна, що віддала свою ядерну зброю добровільно під гарантії безпеки, зараз опинилась у стані війни, частину території якої окуповала інша країна, що мала гарантувати її безпеку.

Звісно, існує спокуса подумати, що якби історія пішла інакше і Україна не відмовилась від власної ядерної зброї на початку 90-х, все могло б бути інакше. Проте це досить складне питання з багатьма аспектами.
 
По-перше, на початку 90-х років ніхто не передбачав, що з Росією доведеться воювати. І хоча деякі американські дослідники  обговорювали це, вони були в меншості. Більшість політиків та експертів по всьому світу дивилися на майбутнє з оптимізмом, сподівалися на мирне співіснування.
 
По-друге, Україна володіла значною частиною колишнього потенціалу військового Радянського Союзу, розміщеного на її території. Цього було достатньо для стримування Росії, яка на той час була слабшою. Проте Росія, яка анексувала Крим у 2014 році та вторглася до України у 2022 році, відрізняється від Росії 90-х років.
 
І нарешті, важливо розуміти, як працює режим нерозповсюдження ядерної зброї і які ризики виникають при його порушенні.

Таким чином, вирішення питання щодо ядерної зброї в Україні на початку 90-х років було складним і впливало на багато факторів, інші рішення в той час могли мати непередбачувані наслідки.

Сучасний світ є дискримінаційним і держави, які хочуть стати ядерними, зазнають великого тиску через режим нерозповсюдження ядерної зброї. Цей тиск призводить до того, що дуже мало країн вирішують стати ядерними, навіть якщо це було б технічно можливо. Хоча багато дослідників у минулому передбачали, що більшість країн зацікавиться ядерною зброєю протягом короткого часу, цього не сталося. Лише декілька країн мають ядерну зброю, оскільки великі ядерні держави, насамперед Сполучені Штати, активно використовують ефективну політику уповільнення розповсюдження ядерної зброї.

Ядерна зброя Росії. Фото: gettyimages

Ця політика включає надання винагород тим, хто утримується від створення ядерної зброї, а також покарання для тих, хто порушує це. Багато країн, таких як Японія, технічно можуть створити ядерну зброю, але вони зазвичай відмовляються від цього через політичні та міжнародні обмеження, а також через гарантії безпеки, які надаються їм іншими державами, зокрема, США.
 
Отже, нинішній стан справ показує, що для багатьох країн рішення мати ядерну зброю не є насущною потребою, особливо якщо є альтернативні гарантії безпеки від інших держав.

Чи може Україна, з юридичної та політичної точок зору, вимагати повернення її ядерного статусу на підґрунті того, що Будапештський меморандум не виконується?

Вимагати можна різне, але як реалізувати ці вимоги? Це залежить від багатьох факторів, зокрема, від політичної та економічної ситуації у країні. Теоретично Україна може спробувати повернути собі ядерний статус або створити нову ядерну зброю, оскільки та ядерна зброя, від якої ми відмовились, була колишньою радянською зброєю, частково контрольованою іншими країнами. Проте, якщо враховувати геополітичні та безпекові обставини, така спроба може призвести до серйозних наслідків та реакції з боку інших держав, зокрема, Росії та інших ядерних держав.
 
Заяви Зеленського про можливе відновлення ядерного статусу України, виголошені два роки тому на Мюнхенській конференції, могли сприйматися по-різному, зокрема, як погроза. Проте реальний вплив цих заяв на рішення Росії був обмеженим, оскільки вона вже прийняла принципове рішення щодо вторгнення.

Через пропагандистські мотиви Росія могла активно розкручувати цю тему, намагалася дискредитувати Україну та підкреслити загрозу від її ядерного потенціалу.

У будь-якому випадку, міркування про можливість повернення ядерного статусу має враховувати безпекові та геополітичні аспекти, а також потенційні наслідки для всього регіону та міжнародної стабільності.

Це справді класичне питання стратегії стримування в контексті ядерної зброї. Навіть при наявності невеликої кількості ядерних боєзарядів, країна може використовувати їх як стримувальний фактор проти агресії з боку більшої ядерної держави. Проте варто зазначити, що така стратегія має свої обмеження.
 
Перш за все, використання ядерної зброї повинно бути останнім засобом оборони у надзвичайних ситуаціях. Ядерна зброя вимагає великої відповідальності та обережного розгляду при прийнятті рішень. Крім того, існує ризик ескалації конфлікту та надзвичайно важких наслідків для цілей інших країн і світової стабільності.
 
Умовна загроза використання ядерної зброї може мати ефект лише в тому випадку, якщо інша сторона серйозно вірить у можливість та готовність країни використовувати її. Однак, якщо інша держава має значно більший арсенал ядерної зброї та стримувальні можливості, то ризик відповідної реакції може бути надто великим, що може призвести до катастрофічних наслідків для обох сторін.
 
Таким чином, питання ефективності стримування з використанням ядерної зброї залишається складним і потребує уважного аналізу та обговорення.

"За відмову від третього у світі ядерного потенціалу Україна отримала гарантії безпеки. Тієї зброї у нас немає. Безпеки у нас немає також".
Володимир Зеленський на Мюнхенській безпековій конференції 19 лютого 2022 року.
Фото з сайту Президента

Які були б юридичні, політичні, економічні та воєнні наслідки для України, якщо б вона вирішила вийти з міжнародних договорів про нерозповсюдження ядерної зброї використовуючи статтю 10, яка передбачає вихід у зв'язку з надзвичайними подіями, що ставлять під загрозу найвищі інтереси країни, а не як це сталося в Північній Кореї та які наслідки це може мати для України?

Якщо ми розглядаємо питання виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до якого приєдналася Україна за умовами Будапештського меморандуму, ми повинні усвідомити, що підписання такого договору має важливі політичні та безпекові наслідки. Незважаючи на те, що існує стаття 10, яка передбачає можливість виходу з Договору у зв'язку з надзвичайними обставинами, які ставлять під загрозу національні інтереси, саме рішення про вихід має бути дуже обґрунтованим.
 
В умовах сучасного геополітичного середовища вибір такого шляху може мати серйозні наслідки як на міжнародному, так і на національному рівнях. Втрата статусу безядерної держави може призвести до низки негативних наслідків, включаючи політичну і економічну ізоляцію, а також можливість загострення конфліктів у регіоні.
 
Крім того, втрата без'ядерного статусу може порушити баланс сил у регіоні та спровокувати збройні конфлікти. Такий крок також може призвести до негативних наслідків для міжнародних відносин України з іншими країнами, зокрема, зі Сполученими Штатами та іншими членами міжнародного співтовариства.
 
Отже, вирішення питання про вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї повинне бути обґрунтованим і враховувати всі можливі наслідки для безпеки та міжнародних відносин країни.

Якщо розглядати питання можливості відновлення ядерної програми в Україні, варто звернутися до аспекту наявності ресурсів та інфраструктури для цього. Чи має Україна достатні ресурси та інфраструктуру для реалізації такої програми, враховуючи відсутність значних запасів збагаченого урану?

Фактично, створення ядерної зброї в умовах війни є дуже складним завданням через ризики та обмеження, пов'язані з воєнним конфліктом. На фоні активних воєнних дій українська інфраструктура може бути серйозно пошкоджена, а процес розробки й виробництва ядерної зброї вимагає великих технологічних ресурсів, а також великої кількості часу. Така ініціатива в сучасних умовах виглядає дуже ризикованою і малоймовірною з погляду безпеки та практичності.

Наскільки високою може бути політична та економічна ціна для України в разі вирішення працювати над поверненням свого ядерного статусу?

Сполучені Штати та їхні союзники можуть розглядати ситуацію з урахуванням багатьох аспектів, включаючи стратегічні і геополітичні. Однак, необхідно враховувати, що надання допомоги Україні також може бути важливим з точки зору стратегічних інтересів США та їх союзників.
 
Наприклад, підтримка України може бути спрямована на послаблення впливу Росії в регіоні та збереження стабільності. Також, це може бути важливим сигналом підтримки для інших країн, які потенційно можуть опинитися в подібних конфліктних ситуаціях.
 
Щодо аргументів проти надання допомоги Україні, то вони можуть включати зазначення ризику сприяння розширенню ядерної зброї або зростання напруги з Росією. Однак, враховуючи контекст ситуації і важливість збереження стабільності та безпеки в регіоні, аргументи за підтримку України також можуть мати значення.
 
Тобто рішення щодо надання допомоги Україні вимагає уважного зваження на різноманітні фактори і може бути об'єктом широкої політичної дискусії.

Які ефективні гарантії безпеки Україна має можливість отримати, щоб запобігти можливості подальшого втручання та військової агресії, і чи може членство в НАТО і наявність ядерної зброї у НАТО допомогти нам? 
 
У 90-ті нам треба було спробувати отримати замість Будапештського меморандуму щось більш суттєве: членство в НАТО або двосторонній безпековий пакт зі Сполученими Штатами Америки. Я не знаю, наскільки вони були готові на це погодитися, але досвід наших сусідів, таких як Польща, Угорщина та Чехія, які вступили в НАТО в 90-х роках, свідчить, що все-таки американці були готові розширювати свої гарантії безпеки. Ці країни не мали ядерної зброї та не мали від неї відмовлятися, але стали членами Альянсу. У нас був такий шанс, проте ми ним не скористалися. 
 
Відтак, можемо розглянути можливість реальної гарантії безпеки лише в рамках класичних оборонних пактів, таких як двосторонній оборонний пакт зі Сполученими Штатами Америки або багатосторонній безпековий пакт, аналогічний НАТО. Однак механізм дії НАТО зараз не є автоматичним, і його ефективність може порушити внутрішня криза. Тому нам потрібно реалістично оцінити наші перспективи стати членами НАТО та роботу Альянсу в умовах сучасного світу. Мені здається, що підписання двостороннього оборонного пакту є найбільш ефективним способом забезпечення безпеки в таких умовах.