Журналісти розповіли, як екс-бойовики повертаються до України

Програма не передбачена Мінськими угодами, вона є ініціативою Києва, інформує Deutsche Welle.

Журналістам вдалось поспілкуватися із двома колишніми бойовиками. Зоя і Володимир (імена і місце проживання героїв змінені з міркувань безпеки), попросили не розкривати усіх деталей спецоперації щодо їхнього повернення.

Зі слів Зої, у 2015 році вона півроку служила кулеметницею у так званому "народному ополченні ДНР". На підконтрольну Києву територію повернулась слідом за чоловіком, який також був у лавах проросійських бойовиків.

"Хтось із товаришів розповів йому про програму повернення. Ми сумнівались, боялись. Думали, що повернемось, а потім ще рік безкоштовно працюватимемо на Україну - копатимемо окопи, вантажитимемо набої. Ну так, як це все в "Новоросії" розповідали. Але чоловік не повірив і тихенько поїхав. І ось уже два місяці, як ми вдома", - розповіла Зоя.

На запитання, чому вона з чоловіком опинилась у лавах проросійських бойовиків, відверто відповідає, що у самопроголошеній "ЛНР" для цивільних не було роботи.

"Чоловік каже, пішли. П'ятнаха (15 тисяч рублів) халявна. Там у нас знайомий був. Розповідав, що сидять на позиції, стоять з автоматами на блокпості, картоплю чистять у їдальні - і все. Ну ми й пішли. Платили нам регулярно. Двічі виїздили на полігон по мішенях постріляти. Бойових немає", - додала вона.

За два місяці суд звільнив Зою і її чоловіка від кримінальної відповідальності. Тепер вона хоче забрати з "того боку" рідних.

Колишні учасники незаконних збройних формувань розповідають, що їхнє повернення додому лише виглядає просто. Насправді ж це - багатомісячна спецоперація СБУ з маскуванням, перевдяганнями, тривалими переговорами. Якщо противник дізнається, що хтось хоче дезертирувати, людину можуть убити.

Другий співрозмовник журналістів, Володимир - зізнається, що повернутися йому було важко.

"Спочатку не вірив, що мене виправдають. Піти на блокпост до сепаратистів було простіше, - пригадує чоловік. - Тоді тут ще не було ані бойових дій, нічого. Сиділи собі, плювали насіння, пили пиво і не думали про війну".

Володимиру ще немає тридцяти. Одружений, має дітей. Працює настроювачем обладнання на одному з держпідприємств. До війни був шахтарем і заробляв до п'яти тисяч гривень.

Навесні 2014 року агітатори так званої Новоросії просили місцевих чоловіків чергувати біля пам'ятників радянським діячам - і Володимир відгукнувся. "На площі говорили, що із Західної України приїдуть "правосеки" пам'ятники наші валити. Потихеньку ця пропаганда діяла", - пригадує чоловік. Каже, ті, хто мав мисливські рушниці, почали чергувати разом із ним. "

Коли розпочались бої, він відправив родину до родичів у Росію, а сам підрядився ремонтувати автомобілі проросійських бойовиків. Коли українська армія підійшла до міста, він уже з автоматом охороняв міст через річку, щоби його не підірвали військові.

А коли у його селищі почали вибухати снаряди, узагалі втік до Росії. Повернутися додому майже через рік його переконав брат. СБУ провела спецоперацію і вивела чоловіка з підконтрольної бойовикам території. Його родина повернулася ще раніше. Суд Володимира виправдав. Сьогодні такі, як він, - під мінімальним наглядом.