"Памфір": притча про українську "пропащу силу"

Якщо дивитися "Памфір" Сухолиткого-Собчука одразу ж після стрічки Івана Миколайчука "Така пізня, така тепла осінь", то вийде несподіваний ефект, ніби одне кіно випливає з іншого: в обох фільмах дія відбувається на Буковині, ключовим є образ маски й Маланки, а головний герой "Памфіра" міг би бути сином головного героя фільму Миколайчука. Певна річ, це жарт. Але ми з Варварою якраз переглянули Миколайчука перед "Памфіром", і в нас із нею вийшов такий-от несподіваний ефект.

В обох фільмах дія відбувається на Буковині, ключовим є образ маски й Маланки, а головний герой "Памфіра" міг би бути сином головного героя фільму Миколайчука

Читайте також: Про містику гір та людей у фільмі "Памфір"

А загалом "Памфір" – добрий початок для омріяного українського кінематографа, де персонажі розмовляють живою мовою, актори ідеально підібрані, діалоги дотепні, а сучасна історія одвічної української "пропащої сили" вкладається у досить-таки зграбну притчеву форму, залишаючи по собі цікавий посмак. І неабияк тішить, що це і соціяльно-критичне, і водночас неймовірно метафоричне і збіса величне кіно. Це такий собі мікс Брюно Дюмона і раннього Алехандро Ходоровскі.

Бажаю режисерові, акторам і всій його творчій групі нових кіноздобутків. І дякую за те, що клацало всередині не один раз. Важливий фільм. Точно стане класикою.

Джерело

Про автора. Андрій Бондар, письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.