Пінгвіни, олені та жіноче рабство – 5 новорічних книг з двома іксами

Наприклад, за сюжетом історії, розказаній у романі "Список запрошених" Люсі Фолі (Л.: Видавництво Старого Лева), на острові біля узбережжя Ірландії збираються гості, щоб відгуляти весілля. Наречений — привабливий і харизматичний, зірка популярного телешоу. Наречена - розумна й амбіційна, власниця успішного бізнесу. Вишукане свято продумане до найменших деталей і аж проситься на сторінки глянцевого журналу: дизайнерська сукня, екзотичні краєвиди, гігантське шатро, крафтове віскі… Але поки відкорковують шампанське і вечірка набирає обертів, раз за разом спливають давні ревнощі й обрáзи. Дружби влаштовують дикі ігрища, дружка ледь не зриває святкування, а найліпший друг нареченого виголошує незручний тост… А потім декого знаходять мертвим. Хто ж не побажав щастя молодій парі? І, що важливіше, чому? Тож "Список запрошених" – для того, хто не читав Агату Крісті, а дивився сучасні трилери категорії "бе", в яких юна компанія якогось біса пхається на вечірку чи то в печеру, чи то до лісу, чи то в хату чаклуна. Хоча, якого саме біса – відомо: щоб продати кіно. Але ж тут книжка, яку треба написати, а не "набігати кругами королям без свити", як віршує молодий львівський поет, римуючи "сутки-маршрутки". Тож цілком можливо, що у цієї видавничої затії своя інтрига і неабияка семантика, і хоч біг по колу виснажує, але "король без свити» цілком може означати не відсутність у нього вбрання (свитки), а ефект "голого короля", і тоді обіграти-виграти можну навіть королеву детективів. Тобто ту саму Агату - довівши, що вона не тримає ліцензію на всі види літературних вбивств, і щоразу повторювати зади – чи то про десятьох негренят, а чи про таку саму кількість гостей на острівному весіллі, як у "Списку запрошених" Люсі Молі – можна цілком безборонно. Також можна навпаки, виховувати гарний смак – і у віршах, і в детективах - видавши, наприклад, згадану Агату Крісті замість її бе-версій. Але це, мабуть, дорого (авторські права), а з "версіями" точно дешевше. Бо ж зроблено хоч і не на фабриці в Китаї, але точно не в "літературному" цеху.

Скажімо, герой роману "Експат, або Олені на крижині" Тет Федоренко (К.: Фенікс) навпаки, їздить не на острови, оскільки сам з варягів, а до Києва початку двотисячних. Саме тоді стався експатський бум, і європейські заробітчани з вищого класу потяглися до України. Скромний швед на імя Бред так само виборов своє право працювати топ-менеджером міжнародної компанії у Києві, де зблизька познайомився з тутешнім життям. Спочатку його дивувало, що тут, незважаючи на низькі ціни та неякісний асфальт на дорогах, всі знають, що таке шведський стіл, вікінги і шведська сім’я, але згодом завернуло на більш «європейські» відкриття. Дівчата в клубах знають англійську, і йдучи під ранок, не завжди цуплять гроші. Покоївки викладають в університеті. Мамі завжди є про що розповісти по телефону. А далі нерозділене офісне кохання і "знову мигання неону за вікном, знову булькання таксистської рації, знову в повітрі пахне п’ятницею"… І до якого сексуального злочину все це призведе, якщо розваги у нічному Києві не припиняться, можна дізнатися, лише дочитавши до драматичного фіналу. "– Не одразу, звичайно, хотів розповісти, - картається наш герой. - Тоді, коли усвідомив, що сталося, страшенно злякався. Не знаю, що ти там про мене собі науявляв, але таке у мене сталося вперше і, впевнений востаннє. Тваринячий страх, безсоння, не міг дивитися їй у вічі, боявся, що вона щось пам’ятає або здогадується, і тоді мені хана, моїй кар’єрі, репутації, і все життя миттєво стає невідворотним факапом".

Не обійшлося без пригод також у наступній книжці. Героїні роману Гейзел Прайор "Туди, де пінгвіни" (К.: Рідна мова) майже вісімдесят шість, вона мешкає у старовинному маєтку біля моря, любить вишуканий чай і документальні фільми про дику природу. І ще її мало хто бачив без яскраво-червоної помади на губах. Хоча зараз її взагалі мало хто бачить, бо вона й сама собі не рада, і якось уранці наказує прибрати з хати всі дзеркала. Звати її місис Вероніка Мак-Кріді, вона рідко виходить з дому і весь час проводить наодинці з собою. У бабці немає друзів, немає рідних... І вирішити, кому відійде після її смерті величезний спадок — справжня проблема. Але сьогодні… сьогодні Вероніка прийме рішення, яке змінить усе її життя. А почалося все, як завжди, з телевізора – машини для отупіння. Отак живеш собі, перемикаєш канали, і раптом клац – щось замикає вже у твоїй голові. Щоб нікого не образити, кажуть, що це любов. "Ведучий тим часом обіцяє, - дізнаємося ми разом з героїнею, - що буде щотижня вибирати іншого пінгвіна й показувати нам на його прикладі, чому цей вид такий унікальний. Цього тижня передача буде про імператорських пінгвінів. Я зачаровано дивлюся на екран. Щороку імператорські пінгвіни долають 115 кілометрів крижаною пустелею, щоб дістатися до місця гніздування. Оцими коротенькими лапками, уявляєте? Вони перевалюються з лапи на лапу й човгають, як Айлін, із дивовижною незграбністю. Незграбні, неповороткі, мішкуваті, але просто неймовірно наполегливі". Таким чином, саме любов, яку наша героїня приховувала десятиліттями – це найскладніше з усіх переживань, з якими ми стикаємось - вивільняється в неї, називаючись турботою про пінгвіна-сироту.

Автор наступної книжки розповідає про те, що колись було не так, як зараз, і люди нікуди не поспішали. У принципі, ми й самі знаємо, ба більше того – ті люди у давнину навіть знали, коли помруть, тому у цей день не працювали. Не те щоб неоригінально, але навіть назва книжки Олівера Беркмена "Чотири тисячі тижнів. Тайм-менеджмент для смертних" (К.: Лабораторія) нагадує про безсмертні рядки нью-йоркського поета про те, як він  "тридцять тисяч днів бубонів, кип’ятив воду". Мова при цьому, звісно, про життя, виміряне у чашках чаю, тобто у днях. "Людське життя сміхотворно коротке, - підтверджує автор. - Все, що ми маємо — це в середньому 4 тисячі тижнів, або ж 80 років. Усвідомивши це, вам точно перехочеться витрачати свій час на скроління соцмереж". І як приклад на щось інше, не менш безглузде для сучасної людини, наводить приклади з сивої давнини. Тобто ненав’язливо, доступно та з гумором висловлює прості, але вічні істини людського буття, почерпнуті з історії античності та інших далеких часів. Мовляв, тоді ніхто не намагався прив'язати життя до якогось розкладу: "спроби пришвидшити достигання врожаю чи за один день видоїти місячну норму молока, щоб скоріше впоратися з цими справами, правомірно списали б на божевілля". Так само, не знаючи годинника в полі, люди міряли час або молитвами, або сидінням у клозеті. Натомість зараз, нагадують нам, ми женемося за продуктивністю, втрачаємо зв’язок із самими собою, забуваємо, що для нас справді важливо, і в результаті ані помолитися, ані самі розумієте. До того ж, обтяжені цивілізацією, ще й не знаємо,  що хоча б з цих двох занять для нас є справді важливим, а що не варте і крихти нашого часу. Іноді навіть чотирьох тисяч тижнів замало, щоби це з’ясувати. Тому скрольмо фейсбук далі.

У наступній книжці авторка економить наш час, чітко пояснюючи суть проблеми. "Економіка з двома іксами. Грандіозний потенціал жіночої незалежності" Лінди Скотт (К.: Yakaboo Publishing) – взагалі незамінна книжка для нових поколінь, які не знаються на традиціях, користуючись виключно політкоректністю. Тож два ікси у назві – це, звісно, повна порнографія і неподобство (тобто три ікси), чого не має бути, якби не одне «але». Адже, мовлячи про яскраво виражену економічну нерівність притаманну жіночому населенню будь-якої країни, де працює той самий механізм, що утримує цю нерівність в силі, ми тримаємо на думці національні традиції цих країн. Але зараз про це кажуть інакше, і навіть доволі чемно обходять ці самі традиційні ознаки. Мовляв, у таких суспільствах перешкоди економічній залученості жінок простягаються далеко за межі роботи і заробітної плати та охоплюють питання власності, капіталу, кредитів і ринків. При цьому такі економічні перепони у поєднанні з культурними обмеженнями, які накладаються здебільшого на жіноче населення, формують унікальну тіньову економіку. Авторка хоче зламати тисячолітні устої, і на основі достовірних даних та практичного досвіду стверджує, що подолання цих перешкод на шляху до успіху жінок — перемога для всіх, незалежно від гендеру. Звісно, вона відкриває нам очі на безліч економічних несправедливостей, що обмежують жінок у всьому світі: батьки продають своїх доньок проти їхньої волі; чоловіки спалюють наречених, чиє придане витрачене; чоловіки привласнюють заробітки жінок і землю вдів; банки дискримінують жінок, що звертаються за кредитами; корпорації платять жінкам менше, аніж чоловікам - і ще чимало іншого. "Економіка з двома іксами" — це оцінка історичного вилучення жінок з економічного життя та наслідки цього, а також заклик раз і назавжди поставити жінок і чоловіків у рівні економічні умови. Поки ж маємо таке. "Щоб виявити, чи говорять економісти про жінок і чоловіків по-різному, коли не контролюють себе, було проаналізовано мільйон постів із онлайнового форуму, де студенти й викладачі пліткують про своїх колег, - розповідає авторка. - Словами, які найчастіше вживали щодо колег-жінок, виявилися: сексі, лесбійка, сексизм, цицьки, анальний, одружується, фемінацистка, шльондра, сексуальна, вагіна, вагітна, вагітність, гарненька, одружуватися, обдирати, розкішна, хтива, запасти, гарна, секретарка, покинути, шопінг, побачення, неприбуткова організація, наміри, приваблива, зустрічався та проститутка. Слова, які вживали зі згадками про колег-чоловіків: математик, ціна, радник, підручник, мотивований, Вортон, цілі, Нобель і філософ. Економістки розповіли журналістам, що цей список цілком відбиває те, як старші економісти вчать молодше покоління колег принижувати жінок". Старші вчать молодших, розумієте? Мабуть, ні.