Податок на гугл: у пошуках логіки

Ми не маємо жодних ілюзій щодо простоти оподаткування, адже в умовах розвиненої інфраструктури для ухилення від сплати податків справедливе оподаткування просто не може бути простим. Проте ми глибоко переконані, що навіть про таку складну економічну категорію як податки, можна говорити зрозумілою мовою, тим самим розвіюючи міфи та необґрунтовані страхи, що завжди виникають там, де бракує фахової інформації. Саме тому Jurimex запускає серію матеріалів "У пошуках логіки", що присвячені найбільш актуальним питанням оподаткування, для того, щоб простими словами, без зайвих маніпуляцій чи недоречних емоцій пояснювати, що саме відбувається у сфері податків в Україні та світі, і чого тут більше – зради чи все-таки перемоги. І сьогоднішній наш матеріал присвячений, мабуть, одному з найбільш демонізованих законів – закону про "податок на гугл".

Міф № 1: "податок на гугл" – новий податок

Нам важко пригадати будь-який інший законопроект у сфері оподаткування, який би піддавався настільки ж масовій і водночас непрофесійній критиці, як проект № 4184, який в подальшому і став тим самим резонансним законом про "податок на гугл". Однією із найбільш кумедних варіацій на тему "як налаштувати громадськість проти нового закону" був аргумент про нібито "запровадження нового податку".

Насправді ж прийнятий закон не створює жодного нового податку, адже "податок на гугл" запроваджується як особливий механізм оподаткування податком на додану вартість (далі – ПДВ) електронних послуг, що надаються нерезидентами на користь фізичних осіб. Під електронними послугами, в свою чергу, маються на увазі ті послуги, які постачаються через мережу Інтернет, автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини, у тому числі шляхом встановлення спеціального додатка на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях. Тобто це можуть бути рекламні послуги у мережі Інтернет чи мобільних додатках, підписка на електронні газети, журнали, надання доступу або завантаження фотографій та відеоматеріалів, надання доступу до баз даних, аудіовізуальних творів, ігор тощо.

Більш того, "податок на гугл" навіть не розширює існуючу базу оподаткування. Адже будь-які послуги (і електронні зокрема), що надаються на митній території України, вже й так є об’єктом оподаткування ПДВ (ст. 185 ПК України). Разом з тим, оскільки надання електронних послуг нерезидентами здійснюється дистанційно (без постановки нерезидента чи його постійного представництва на облік у контролюючих органах України), то це ускладнює контроль за сплатою податків. І якщо в контексті отримання послуг від нерезидентів українським бізнесом (В2В) свого часу це питання було вирішено шляхом покладення обов’язку по сплаті ПДВ на самих отримувачів послуг – українських суб’єктів господарювання (ст. 208 ПК України), то отримання послуг від нерезидентів фізичними особами (В2С) залишалося не врегульованим, чим відверто користувався і сам бізнес для уникнення сплати податків.  

Для того, щоб краще зрозуміти суть змін, які у повному обсязі запрацюють з 1 січня 2022 року, пропонуємо спершу розібратися як це працювало раніше. Уявіть собі, що умовне ТОВ "Сонечко", яке перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку зі ставкою 5% без сплати ПДВ) хоче поставити на просування свою рекламу в одній із відомих соціальних мереж. За своєю суттю це рекламні послуги, місцем постачання яких є митна територія України (п. 186.3 ПК України), а тому за правилами ст. 208 ПК України ТОВ "Сонечко" повинне сплатити ПДВ за ставкою 20%. При цьому оскільки ТОВ "Сонечко" не є платником ПДВ, то воно не зможе скласти та зареєструвати податкову накладну, тобто 20% від вартості послуг у повному обсязі мають бути сплачені до бюджету самим ТОВ "Сонечко", адже за ст. 208 ПК України воно прирівнюється до платника ПДВ у цілях сплати податку. Більш того, враховуючи наявність в українському законодавстві п. 141.4.6 ПК України, ТОВ "Сонечко" додатково ще й має сплатити 20% податку на рекламні послуги за власний рахунок. Тобто вартість рекламної послуги для ТОВ "Сонечко" збільшується на 40% з урахуванням усіх податків, які йому доведеться сплатити за власний рахунок. При цьому ТОВ "Сонечко" навіть не зможе зменшити свої доходи на здійснені витрати, адже єдиний податок не передбачає такої можливості.

І ось, підрахувавши усі податкові наслідки, ТОВ "Сонечко" уже "не хоче" офіційно замовляти рекламу у соцмережі, а натомість організовує оплату через приватну картку будь-кого зі своїх працівників, що й недивно з огляду на "економію" 40%. А справа в тому, що надання електронних послуг нерезидентами на користь резидентів-фізичних осіб (B2C) тривалий час лишалося у "сірій зоні". Тобто такі послуги, безумовно, підпадали під об’єкт оподаткування ПДВ, але, як ми вже з’ясували вище, механізму для справляння ПДВ у цих випадках не існувало, на відміну від отримання таких же послуг бізнесом (B2B).

Таким чином, метою закону про "податок на гугл" є: 

• по-перше, скасування архаїчної норми, яка міститься у п. 141.4.6 ПК України (вже з 1 січня 2022 року вона відійде в історію і перестане бути надмірним тягарем для добросовісних підприємців, які напряму замовляють рекламні послуги у нерезидентів); 
• по-друге, запровадження ефективного механізму для оподаткування ПДВ електронних послуг, що надаються нерезидентами фізичним особам (В2С) (особливості такого механізму будуть детально врегульовані новою ст. 208-1 ПК України).

Окремо зазначимо, що порядок оподаткування операцій з постачання послуг нерезидентами за моделлю В2В (ст. 208 ПК України) не зазнає змін. Що ж до ФОПів, то: 

• якщо ФОП є платником ПДВ, то на нього поширюються норми ст. 208 ПК України (В2В), і він самостійно відповідає за сплату ПДВ, у т.ч. може скласти та зареєструвати податкову накладну, тим самим зменшивши суму ПДВ до сплати; 
• якщо ж ФОП не є платником ПДВ, то він підпадає під правове регулювання ст. 208-1 ПК України (В2С) і в цьому разі за сплату ПДВ відповідає нерезидент.

Міф № 2: ми всі заплатимо зі своєї кишені

Це другий за популярністю міф, розтиражований навколо "податку на гугл". Тобто ті критики, які з часом все-таки розібралися, що "податок на гугл" - це не новий податок, а давно відомий ПДВ, почали апелювали до того, що ПДВ як непрямий податок завжди лягає тягарем на фактичного споживача відповідних послуг. 
Разом з тим, навіть студент-другокурсник юрфаку за умови, що він не прогулював лекції з фінансового права, розуміє, що ПДВ – це звісно ж не сферичний кінь у вакуумі, а тому концепцію "перекладення податку" не слід трактувати аж так буквально. Адже в дійсності, ефект перекладення податку може працювати в обидві сторони. Окрім того, у практиці трапляються випадки, коли постачальники електронних послуг надають послуги у різних країнах за однаковою вартістю, але при цьому в одних країнах частина отриманих доходів йде на сплату ПДВ до бюджету цієї країни, а в інших країнах, які поки що не запровадили "податок на гугл", така різниця йде прямо до кишені постачальника як дуже приємний бонус. 

Такі перекоси викривлюють економічні стимули і не сприяють прозорості оподаткування. Так, звісно, теоретичне подорожання окремих послуг може лякати наших громадян, але з іншого боку, чому ми платимо ПДВ, коли купуємо найнеобхідніше (їжу, одяг тощо), і не платимо, коли споживаємо розважальний контент? Чому пенсіонер, який купує хліб та гречку, платить 20% ПДВ з їх вартості, а перспективний ІТ-шник із зарплатою у 2 тис. дол., який купує підписку на Netflix, не платить податку? Чи це справедливо?.. 

Сама суть ПДВ полягає у тому, що це є податок на споживання – тобто якщо ціна товару (послуги) для покупця завелика, то він просто перестає його споживати. Навіть якщо підписка на Netflix подорожчає на 20% і це теоретично стане "непосильним" тягарем для ІТ-шника, то він може від неї просто відмовитися. А якщо кількість споживачів з України зменшиться, то не виключено, що і сам постачальник послуг, в свою чергу, може замислитися над тим, щоб скоригувати вартість послуг з розрахунку реальної платоспроможності українських споживачів. 

Міф № 3: ніде такого нема

Але особливо винахідливі критики "податку на гугл" йдуть далі і проводять порівняння між запровадженим в Україні "податком на гугл" та спробами запровадження у деяких країнах так званого digital service tax. Однак податки на цифрові послуги, або як їх ще називають – GAFA tax (за абревіатурою Google, Apple, Facebook та Amazon) є за своєю суттю прямими податками для компаній цифрових гігантів, а пропозиції щодо їх запровадження хоч і є поодинокими, проте не передбачають скасування непрямих податків, які теж паралельно наявні у відповідних країнах. Адже насправді, "податок на гугл" існує у більш як 60 країнах світу, серед яких країни цілком різного ступеня економічного розвитку – наприклад, країни ЄС, а також Індія, Зімбабве, Бангладеш, Молдова та багато інших. 

Що ж до запровадження податків на цифрові послуги, то це питання наразі вирішується світовою спільнотою, у тому числі у контексті пропозицій GloBE (BEPS 2.0) відносно встановлення мінімальної ставки оподаткування прибутку на рівні 15%. Тобто поки увесь цивілізований світ готується до запровадження єдиних правил гри в частині прямого оподаткування, деякі вітчизняні експерти і досі не можуть сприйняти факт запровадження механізму оподаткування ПДВ електронних послуг, що для більшості розвинених (і не тільки) країн вже давно є сталою практикою і не викликає жодних дискусій. Мабуть, "податок на гугл" входить до переліку тих прогресивних речей, які потребують часу, щоб бути усвідомленими і сприйнятими як належне.

Але який сенс нерезиденту сплачувати ПДВ в Україні?

А ось тут починається найцікавіше, адже для того, щоб спонукати нерезидента платити податки в Україні, йому потрібно щонайменше забезпечити таку можливість, не вбивши у зародку добросовісне бажання нерезидента платити податки у наш бюджет. І в цьому аспекті закон про "податок на гугл" по суті являє собою міні-революцію, адже докорінно змінює підходи до взаємодії між контролюючим органом і платником податку-нерезидентом. Серед приємних бонусів для доброчесних нерезидентів-постачальників електронних послуг законодавець передбачив, зокрема:

• створення спеціального портального рішення для нерезидентів;
• можливість комунікації з контролюючими органами (у т.ч. звітування та подання скарг) як державною мовою, так і англійською;
•  встановлено мінімальний поріг для реєстрації (реєстрації підлягають нерезиденти, у яких за результатами попереднього календарного року загальна сума від здійснення операцій з постачання фізичним особам електронних послуг, перевищить суму, еквівалентну 1 млн. грн.);
• можливість подачі спрощеної декларації, яка підлягає виключно камеральній податковій перевірці (при цьому податкова не матиме доступу до первинних документів і може запитувати лише узагальнену інформацію про постачання на митній території України електронних послуг фізичним особам, про вартість поставлених послуг та терміни їх оплати);
• можливість сплати ПДВ у доларах або євро;
• більш тривалий податковий період (квартал замість місяця) та спеціальні строки для звітування і сплати податку тощо.

Таким чином, законодавець передбачив максимально сприятливі умови для виконання нерезидентом свого обов’язку зі сплати ПДВ. Окрім того, слід визнати, що назви найбільших нерезидентів-постачальників електронних послуг не є секретом для Державної податкової служби України, і саме на них націлений новий закон, адже навряд чи Facebook чи Google будуть заперечувати факт надання електронних послуг на території України. 

Також Податковий кодекс передбачає відповідальність за постачання нерезидентом електронних послуг фізичним особам без реєстрації платником ПДВ у вигляді штрафу, який становитиме 30 розмірів мінімальної заробітної плати. Разом з тим, такий штраф можна назвати доволі символічним, а натомість значно більш дієвим стимулом до реєстрації платником та сплати ПДВ в Україні будуть саме репутаційні ризики. 

До того ж, ще раз наголосимо, що сама по собі конструкція "податку на гугл" для цифрових гігантів точно не є новинкою, а тому якщо контролюючий орган зможе забезпечити адекватну реалізацію спеціального портального рішення, то можемо передбачати, що основна ціль закону буде досягнута найближчим часом.

Звісно, постачальникам послуг додатково доведеться подбати про те, щоб забезпечити збір інформації про податковий статус отримувачів послуг з України (чи є вони платниками ПДВ), а також щодо їх місцезнаходження, але ці інструменти вже напрацьовані ними в інших юрисдикціях і будуть поширені на споживачів з України.

Нерезидентам-постачальникам електронних послуг: на старт, увага, руш!

Ми не маємо наміру ідеалізувати прийнятий закон, адже розуміємо, що його наслідки важко спрогнозувати і ми самі будемо з великою цікавістю відстежувати та аналізувати їх. Водночас, лишилося лише півтора місяці до 2022 року, а ДПС тільки-но публікує до обговорення проєкти нормативних актів, якими мають бути врегульовані особливості функціонування спеціального портального рішення для нерезидентів-постачальників електронних послуг. І це при тому, що усі нерезиденти, які за результатами 2021 року надали електронних послуг фізичним особам на суму, еквівалентну 1 млн. грн., уже до 31 березня 2022 року повинні подати до ДПС заяви про реєстрацію платниками ПДВ. Тож залишаються цілком обґрунтованими сумніви щодо своєчасності прийняття усіх необхідних підзаконних актів до 2022 року. 

Разом з тим, підсумовуючи наведені вище міркування, слід визнати, що відсутність в Україні механізму для оподаткування електронних послуг тривалий час була підтвердженням застарілості підходів національного податкового законодавства. Погодьмося, що країна, яка переконливо рухається у проєвропейському векторі розвитку, просто не може собі дозволити мати податкове законодавство, яке морально "застрягло" у часи доцифрової економіки, ігноруючи розвиток технологій та кращі світові практики. Тому, на нашу думку, запровадження механізму оподаткування електронних послуг, що надаються нерезидентами фізичним особам, є переконливим кроком вперед до цивілізованих країн. Проте ми триматимемо руку на пульсі, щоб пересвідчитися, чи не завадять реалізації прогресивних намірів грубі помилки під час втілення на практиці відповідних законодавчих положень.

Матеріал підготувала старший юрист податкової практики Jurimex Юлія Коваль за результатами обговорення в рамках податкових студій TaxAcademy.