Чому марш Пригожина не став для Росії Сирією

Відчинене "вікно можливостей", яке мало всі шанси збільшити доступ повітря в смердючі кремлівські коридори, зачинилося надто швидко. Цар за два дні опанував себе, а потім — свою армію, свої медіа, своє оточення. Тому бунт зазнав поразки, а сам Пригожин був показово страчений. "Гайки" закрутилися ще більше. А маховик війни суттєво пришвидшився. 

Світ не був готовий до бунту Пригожина. Він спостерігав — і робив це з широко відкритими очима, з реакцією паралітика, з острахом, що Росія от-от розсиплеться на друзки. А тому на Заході подумки вважали, що хай краще збережеться цар. Бо неконтрольований розпад імперії призведе до непередбачуваних наслідків. 

Читайте також: Війна з озиранням на Путіна

Та й ми у той час не могли повпливати на ситуацію. І зараз досі відкидаємо варіант пришвидшення розпаду імперії. Ідемо за лінійними сценаріями. І сподіваємося, що тактика "стінка на стінку" дасть більший результат, ніж стратегічна ціль — щоб поряд з нами не жило оте штучне одоробло, яке називається "Російською Федерацією". Хай би по кордону були інші сусіди — з власною самоідентифікацією, з відсутністю амбіцій Москви. Це вони, а не ми, мали б стати "буферною зоною" між нами ("Заходом") і Москвою, це вони б мали нести весь цей тягар - "між молотом і ковадлом". 

Але такого плану поки що в стратегії України нема. 

І тому ми йдемо так, як йдемо. Чекаючи, поки нашу стратегію нам намалюють інші, виходячи зі своїх інтересів і страхів. Що ж, чекаємо…

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.