Європа перед викликами: Чи вистоїть Європейський Союз?

Спочатку хочу поставити запитання, а чи вистоїть сама Європа перед нинішніми викликами? Чи є гарантії того, що Європа – тобто Європейський Союз – залишиться у теперішньому складі, кордонах, із тим самими договорами та інституційним ладом? І, якщо такі гарантії існують, тоді який їх перелік і передумови виконання? 

Ці питання ставлю в контексті виступу 25 квітня ц. р. на університеті Сорбони президента Франції Емманюеля Макрона, який ствердив: "Наша Європа смертна. Вона може померти, але це залежить від наших рішень". 

Я поділяю загальний діагноз французького лідера та його оптимізм щодо шансу подолати нинішні проблеми, бо ж Європа, це постійне зростання і розвиток через безперервні кризи. 

На поразку – чи смерть – Європи працюють її відкриті вороги – Росія і пов’язана з нею нова "вісь зла" з Іраном і КНДР. Китай нібито ще не визначився, але вже стала очевидною його допомога Росії, без якої Путін не мав би чим і за що продовжувати агресію проти України. А також погрожувати Польщі, державам Балтики, всьому НАТО та ЄС.   

Ворогами Європи є радикальні трампісти, які антидемократичну суть намагаються скрити за терміном "ізоляціонізм". Ніякі вони не ізоляціоністи, бо вони дружньо підтримали допомогу США та інших західних союзників, коли Ізраїль відбив безпрецедентну атаку Ірану на свою територію. І правильно вчинили. 

"Ізоляціоністам" натомість не подобається ЄС, НАТО і допомога Україні, тобто свобода, демократія, верховенство права. Подобається транслювання тез російської пропаганди, вони за російську модель державного ладу. 

Проти Європи та Україні діють ті, хто хоче "революції" в ЄС і "втомився" від війни в Україні. Найпослідовніше цю позицію озвучує Угорщина, яка декілька разів у своїй історії зазнала великих трагедій від Росії. 

Орбан і його прихильники про це забули? Звичайно, що ні. Забули натомість про свободу, демократію та Європу. Їх спокусила візія політичного Back to the Past – "повернення до минулого" 30-их років минулого століття. Зі знищенням демократії, перекроюванням кордонів, геноцидами націй і соціальних груп та вседозволеністю авторитарних і тоталітарних режимів.

Повернення до такого минулого справді дорівнює смерті. Це перекреслення всього, що в історії нашої частини Європи було позитивним. І, що нам усім надало символічну перепустку до об’єднаної Європи. Отже, традицій Угорського повстання 1956 р., Празької весни, "Солідарності", українських Майданів та білоруської революції 2020 р.   

Сьогоднішня криза не нова в історії Старого континенту, хоч вона найбільш загрозлива за багато десятиліть. Кризу можна подолати, коли в нас чітке розуміння її природи й наслідків програшу.

Перше – екзистенційна загроза стосується всієї Європи, бо Росія веде війну на винищення всього, що європейське. Після Бучі та сьогоднішніх обстрілів Харкова це стало очевидним для всіх в кого очі відкриті на реальність. 

Друге – без України політичне об’єднання Європи в принципі неможливе, бо Росія все думатиме, що після поневолення України її відкриється простий шлях до завоювання Центрально-Східної Європи, а згодом прийде черга на васальний статус інших частин Старого континенту. 

Третє – Європа, Європа, це гаряче, емоційно й смертельно серйозно.   

Герої Небесної сотні були першими європейцями, які віддали свої життя за приналежність України до ЄС. Це був 2014 р., коли в Європі модними були дискусії про те, що європейська інтеграція, це занадто "холодна", віддалена ідея, щоб вона могла об’єднувати європейців, розпалювати їхні емоції та уяву. 

Сьогодні українських жертв російсько-української війни десятки тисяч, а мільйони стали біженцями та внутрішніми переселенцями. На цьому Росія не хоче зупинятися, бо їй мріється новий "переможний похід" на Захід. А тоді воюватимуть усі європейці. 

З нами, українцями, все просто: у нас немає виходу, бо наше збереження і майбутнє держави й нації, це приналежність до об’єднаної Європи. У нас немає шляху назад, бо позаду кровожерна Москва. 

Я впевнений, що ці слова особливо добре зрозумілі в Гданську – місті, з якого почався рух "Солідарності", що змінив Польщу, Європу, Україну й ввесь наш регіон.    

Разом з тим, часто перебуваючи у вашому чудовому місті, можна побачити та відчути все те добре, що об’єднана Європа дала Польщі, які можливості відкрила перед поляками. І, що цей шанс ви сповна використали. Тут також можна краще зрозуміти, яким позитивним був і залишається внесок Польщі та інших країн Центрально-Східної Європи до безпеки та розвитку всього ЄС.    

На жаль, з гданської та загалом польської перспективи видно ціну, яку ми, українці, платимо за звільнення від російської імперії, а також згаяний нашими політиками час. І цей час ми маємо надолужити. 

Я переконаний, що під кінець червня ми почнемо переговори про повноправне членство України в ЄС. Переговори завершаться успіхом не одразу, а через певний проміжок часу. Який? Будемо сподіватися, що відносно невеликий. 

Переговори напевно будуть складні, особливо щодо сільського господарства, і, зокрема, з Польщею. Про це треба говорити відверто, бо різні польські політичні сили прямо заявили, що ваша країна може заблокувати інтеграцію України з ЄС, якщо не будуть виконані польські умови. 
Проблема в тому, що під час майже піврічного блокування українсько-польського кордону ми почули, що виконати польські умови, це означає відмовитися від експорту української продукції на спільний ЄС-івський ринок. 

Але ж в чому тоді полягатиме членство України в ЄС?  

Щодо кордонів Європи. Росія, наступаючи на Україну й намагаючись її знищити, немовби за нас із вами зробила вибір. Сьогодні, та й в осяжній перспективі, східні межі Української держави дорівнюватимуть східним кордонам Європи – політичним, економічним і цивілізаційним. Говорю про це без ентузіазму, бо як справжньому європейцю мені хотілося б, що Європа була спільнотою духа й цінностей, а не "фортецею EU". 

Чи в нас є ще вибір? І так, і ні. 

Президент Макрон заявив, що для свого збереження Європа має чітко їх означити й жорстко вести міграційну політику. Не менш однозначними є заяви та дії уряду Дональда Туска. Зрозуміло, бо Росія і лукашенківська Білорусь використовує мігрантів як зброю.
Разом з тим нагадаю, що перед вторгненням 24 лютого 2022 року Путін сподівався на міграцію з України мільйонів людей до ЄС. Він розраховував, що їх присутність створить настільки великі проблеми вашим урядам аж вони самі погодяться на умови, які виставить Кремль.

Плани Путіна провалилися, бо мільйони поляків прийняли мільйони українців до своїх квартир і будинків. Поляки продемонстрували, що дух "Солідарності" живий, а всі європейці змогли відчути, що "європейські цінності", це не абстрактні терміни. 

Це дозволяє мені завершити свій виступ на оптимістичній ноті. Прийде такий день, коли Білорусь стане частиною об’єднаної Європи, так само як Грузія й Вірменія. 

Бо Європа – це не про кордони, фортифікації й великі стіни, хоч їх також потрібно будувати, коли ворог хоче Європу знищити. 
Європа – це люди та про людей та цінності, які вони сповідують, і за якими вони живуть.

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.