Коли Росія пішла не туди?

Хтозна, може на черговому історичному колі вже звернуть туди?

Залежить від того, яку відповідь дадуть на це питання.

Кипить і верещить русская бєлогвардєйщина від фільму Марії Пєвчих "Прєдатєлі".

Якби могли, то повбивали б один одного.

Несподівано, між рядками, читається, що Росія пішла не туди з Єльциним, а от із Зюгановим пішла б туди.

Екстравагантна думка? Атнюдь. Спостерігаємо зародження нового ресентименту.

Неокомуністичного.

"Прєдатєлі" Пєвчіх — не перша стрічка з цієї серії, просто більш скандальна; якраз перед цим закінчив дивитися фільм "Октябрь 1993" Пивоварова.

Відчувається, як навіть неймінг налаштовує на відповідний настрій.

За власть совєтов.

Читайте також: "Інавгурація": останній політичний акорд Путіна

Що ж хотів сказати цим фільмом ще один русскій ліберал?

По-перше, покаятися. За бєзрассудную молодость.

Я був ще малим, коли горів московський Бєлий дом. І я не був тоді ні за бєлих, ні за красних.

Мені просто подобалося, як у центрі Москви ї*ошать танки, вмирають русскіє і якась хрінь палає.

І загалом, ця подія лишилася в пам'яті на рівні гарної картинки, яку хочеться повторити.

Пивоваров же каже, що це був той самий поворот, коли Росія пішла не туди.

Загалом фільм скроєний гарно. Здивували своєю притомністю спікери. Хоча там явний перегин на користь антагоністів Єльцина.

Руцкой та Бабурин виглядають переконливо та дуже свіжо як на свій вік.

Умовний опонент Явлінський якийсь потасканий.

Зате купа цікавих і трагічних подробиць, які потім пережила й Україна.

Так званий штурм Останкіно — типова провокація, як і в Києві на Майдані.

Перші постріли пролунали зі сторони силовиків, які потім до ранку ходили довкола й добивали.

Вбили навіть комунальника, який вийшов прибирати парк.

Читайте також: Путін і друге пришестя Христа

Пивоваров розповідає, що як молодий журналіст провів цю ніч в редакції. Її вікна виходили на Бєлий дім.

І він тоді був на стороні Єльцина.

А в кінці фільму каже: тепер я переосмислив свої оцінки молодості, тепер я думаю інакше.

В принципі, цей натяк зрозуміло ще з його першої підводки, коли ця епічна картина ще не розгорнута.

Але по ходу п'єси глядачу майстерно нав'язується думка, що краще б тоді перемогли неокомуністи вкупі з неонацистами.

Бо ж там було багато адекватних людей і вони могли перемогти у внутрішньовидовій боротьбі!

А перемога Єльцина означала корупційний авторитаризм і прихід до влади Путіна.

Звісно, що це примітивна маніпуляція.

Єльцин — ніякий не демократ, це такий же русскій імперець, як усе, що до нього і після нього.

Але чим був би кращий Руцкой? Той самий, який після 24 серпня 1991 літав у Київ погрожувати Кравчуку збройним вторгненням, якщо він не згорне курс на державну самостійність.

Читайте також: Чи є логіка в правлінні Путіна

Пивоваров з'їхав з глузду, якщо вважає баркашовців та макашовців кращою альтернативою, або хоча б такою, яка могла еволюціонувати в більш цивілізований бік.

1993-й не був роком, коли Росія повернула не туди.

1993-й був роком, через який "Путін" прийшов трошки пізніше, ніж міг би.

А все ж, чи могла в 1993 році Росія піти туди? Могла.

У фільмі є один цікавий епізод, який згадується побіжно, бо в ньому й відповідь на питання.

Відповідь, яка не сподобається жодному русскому лібералу, який суть імперець.

Єльцин не починав штурм, поки не розв'язав питання з національними республіками.

Доля РФ в ці дні вирішувалася Татарстаном, Башкирією, Тивою, Хакасією, Бурятією і так далі.

Вони були об'єднані так званим Сибірським соглашенієм: де-факто це драфт конфедерації.

В момент кульмінації кризи вони погрожували перекрити БАМ.

Логістична дезінтеграція в регіонах + конституційна дезінтеграція в Москві = крах РФ.

Як Єльцин залагодив це питання з лідерами республік — окрема розмова.

Але те, що Пивоваров про це не згадує, — показово, бо тоді доведеться дати чесну відповідь на екзистенційне питання імперії:

коли Росія пішла не туди?

В 1478 році.

Коли Москва анексувала Новгород.

Все, що було потім, - це лише наслідок того, що не з'явилося ще одне ганзейське місто, ще одна слов'янська нація, ще одна європейська спільнота.

Новгород би просто не дав піднятися цьому геополітичному франкенштейну, якого скроїли зі слов'янських, угро-фінських та золотоординських шматків.

Але пішло, як пішло.

Не туди.

Джерело

* Публікується зі збереженням стилю автора

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.