Потяг Хелм — Київ — наші місце довіри, місце болю і місце сили

Люди із заплаканими очима і задуманими поглядами трохи оживають на пересадці в Хелмі (така собі декомпресія на станції без нормального кафе і туалету), пересідають в український потяг і починають ділитися своїми історіями.

У неї зник безвісти син під Марʼїнкою, а невістка з онуками виїхала в Польщу. Вони — все, що в неї лишилося. Тому вона пів року збирає гроші, щоб приїхати до них на кілька днів.

У цього старшого чоловіка з Донецької області обстрілами зруйновано частину будинку, який вони з дружиною будували пів життя. Дружина після обстрілу не витримала і поїхала до дітей у Європу. А він не зміг залишити будинок. Їздив до них вперше за півтора року. Дуже хвилювався, бо за кордоном ніколи раніше не був.

У цієї дівчини батьки залишилися на окупованій території. Вона з ними тепер майже не спілкується, бо на них дуже сильно впливає пропаганда. Їй дуже не вистачає рідних. Вона вирішила поїхати до сестри в Німеччину, але час і відстань дуже їх віддалили. У сестри своє життя, свої справи та місця для рідних в цьому житті майже не лишилося. "Я залишилась зовсім одна", - сумно констатує дівчина.

Слухати ці сповіді, спостерігати, як прощаються діти з батьками, бабусі з онуками, закохані пари, друзі — найважча частина кожної моєї поїздки.

Потяг Хелм — Київ — наша загальнонаціональна група взаємної підтримки, місце довіри, місце болю і місце сили, де за 12 годин дороги кожен проходить свій шлях реабілітації.

Джерело

Про авторку. Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.