Поки Путін в Кремлі – війна буде продовжуватися, він не в змозі її зупинити, - викладач Карлового університету Морозов

Пане Олександре, хотів би насамперед розпитати Вас про бачення сценаріїв війни. Розуміємо, пару днів тому Путін зібрався святкувати перемогу у Другій світовій війні дуже гучно – ювілей 25-го року. Є таке відчуття, що попри зусилля наших західних, східних і південних партнерів, Путін буде рухатися в тому форматі, який дуже добре свого часу описав вбитий Борис Нємцов. Путін такий і є, відповідно він буде чинити так, як він чинив і раніше. Сценарні плани.

По-перше, ми завжди дуже обережно формулюємо якісь прогнози щодо війни, тому що в ній чимало факторів невизначеності, події, про які ми поки що не можемо сказати нічого. Але тим не менш є три усім очевидних, як мені здається сьогодні, обставини, які визначають контури найближчого і середньотермінового майбутнього. Перше – це те, що мало хто сумнівається у тому, що поки Путін в Кремлі – війна буде продовжуватися. Сам Путін не в змозі закінчити війну. Його найближче оточення, а тепер і він сам, являють собою машину війни й мілітаризації. Зворотного ходу у мирний розвиток ніхто з них не уявляє. Вони всі під санкціями, скажімо, попереду для них маячить таємна форма міжнародного трибуналу за вчинене. Тому вони самі не можуть бути джерелами якогось повороту в іншу сторону у цій війні. 

Другий пункт – треба враховувати, що попри те, що Кремль явно виражає надію на те, що щось на Заході трісне, зміниться, цього не відбудеться. Ані Євросоюз не змінить своєї позиції стосовно підтримки України, ані Сполучені Штати. Листопадові вибори у США навряд чи у цьому сенсі слова щось змінять. Тобто навіть можна впевнено сказати, що ні. До того ж створений такий достатньо сильний альянс, який, попри зміну уряду, буде діяти у напрямку підтримки України. Як писав Борис Джонсон у своїй відомій колонці, тому що перемога Путіна у цій війні була б абсолютно неприйнятна з жодних позицій майбутнього європейського і загалом глобального миру й глобальної безпеки. 
І третій важливий пункт полягає в тому, що є різні оцінки ресурсів, які має Кремль для того, щоб вести війну далі. І треба сказати, що попри те, що часто бувають такі скорботні настрої щодо того, що санкції слабко діють, Захід не в змозі обрізати обхід санкцій і т. д., все ж таки при уважному погляді добре видно, що деградація російської економіки й російської керівної системи розгортається на наших очах. Найкращим підтвердженням цьому є заколот Пригожина і те, що зараз відбувається у генералітеті. Тобто, що це таке? Це безумовний доказ якогось розвалу управлінської моделі у Путіна. Він не в тому впевненому положенні, в якому був, скажімо, у 2014 році, коли анексував Крим. Він сам перебуває абсолютно в іншій позиції стосовно власної еліти зараз. Ніколи не було таких масштабних шокуючих подій як заколот у цій його політичній системі, де він успішно все розрулював. Зараз у нього всьому світу видна ситуація. Під час війни у нього велика група генералів у чомусь звинувачується, у нелояльності, це розслідується ФСБ, воєнною прокуратурою і т. д. І це щодо генералітету. Ми зараз говоримо про ресурси, а ця чіткість керівництва – це частина ресурсів. Адже не тільки економічний ресурс визначає війну, але й людський у цьому сенсі. 

Що стосується економічних ресурсів, все ж таки Кремль робить хорошу міну під час поганої гри. У реальності досить швидко відбувається така бартеризація економіки, тобто відхід незворотній. Падіння долара і євро із глобальних валют знатно ускладнює усі економічні комунікації. Так звана переорієнтація усієї економіки на схід йде дуже погано. Економісти добре показують, що весь трафік на Китай збільшується, однак це збільшення не є настільки сильним для того, щоб відшкодувати усі ті втрати, які несе Кремль і Російська Федерація. Тому це й третій факт. 

Ну ключова історія, якщо ми про той самий заколот з боку Пригожина, що він не завершився “Лебединим озером”. Тобто всі чекали, що будуть проведені ті чи інші акції. Натомість Пригожина поховали з певними навіть почестями, Путін зараз банкує. Ось ця от спроба стримувати його апетити чи злочинні фантазії теж, як ми бачимо, провалилася. Тобто, я думаю, що генерали вирішили – вже нехай буде так, як буде, будемо їхати так, як воно їде. І ніхто не хоче послідувати шляхом Пригожина. Генерали не люблять ризикувати принаймні в даній ситуації. Ми бачимо, що радше всього Путін задавив їх. Чи є якісь альтернативні перспективи?

По-перше, ця історія ще не завершена, я б так сказав. Тому що так, звичайно, скажімо, інерція того місця, яке Путін сформував у політичній системі дуже велика. Відповідно протягом двох десятиліть усі ці генерали та загалом уся нині керівна верхівка у справах разом з Путіним у всьому. Пригожин справив такий потужний вибух всередині цієї системи, тому що вони всі були пов’язані з ним і він з ними пов’язаний. У нього був великий мандат від Путіна, який можна порівняти тільки з кадирівським. Навіть більший у нього був мандат, аніж у Рамзана Кадирова. І при цьому він підірвав усе всередині, здійснив такий дивний вибух. Путін з нього до кінця ще не вибрався, хоча ми справді навіть не знаємо остаточно, як буде надалі це позначатися на військовому керівництві, чи буде Путін усувати Шойгу і Герасимова, або не буде. Тут він у поганому становищі. 

Можливо, він хотів би по-старому урівноважити відхід Пригожина відходом вищого військового керівництва, щоб не дратувати армію й спецслужби. Але, ймовірно, він це зробити не може, і це один із факторів майбутнього керівної системи. Звичайно, очевидно, що є два або два з половиною дуже добрих сценаріїв. Один сценарій – це справді якщо Путін просто зникає із політичної сцени, просто зникає. Чи можуть на це піти хтось з альянсу російських військових керівників? Зараз ні, але настільки динамічно розвивається останні 6 місяців ситуація, що я б не виключав того, що все перегріється настільки, що через пів року це стане можливим. Це один сценарій. І тоді, звичайно, з’являються різні перспективи, яких зараз немає, адже тоді, можлива тією чи іншою мірою відбудеться трансформація внутрішньої й зовнішньої політики, війни і її стану. 

Другий добрий сценарій полягає у тому, що зараз момент, коли уся російська суспільна політична система на старті стикається з перенесенням війни на свою територію. Але треба сказати, що це достатньо успішно й швидко рухається, тобто протягом трьох місяців відбулося розростання цього. Якщо шість місяців тому мова йшла про якісь епізоди у двох-трьох російських губерніях, то зараз це повідомлення щодня. Тобто дронова і загалом диверсійна війна набула такого характеру, який дуже глибоко проникає у саму тканину всієї цієї російської системи. 

Ми не знаємо, що буде через три місяці у цьому відношенні. Усе, що ми бачимо, це тенденція наростання. Багато хто каже, що напевно Кремль зможе виробити якийсь антидроновий захист, збільшити її, посилити свою протиповітряну оборону і т. д. І він це робить, але тим не менш ми добре бачимо другий фронт, умовно кажучи. Є фронт буквально війни на землі на півдні та на сході, де підрозділи ЗСУ ведуть боротьбу за звільнення окупованих територій. А є ще другий фронт у вигляді війни біля території Росії - і він діє зараз досить сильно. Звичайно, він може призвести до того, що саме оточення Путіна поставить питання перед ним і він сам може почати задаватися цим питанням про те, що далі має за цим відбутися? Тобто, який далі хід? Тому що, якщо війна поширюється на російській території, то Кремль не зможе продовжувати ту саму риторику нескінченно. Тобто риторику того, що ось ми там десь дуже далеко ведемо боротьбу проти неонацизму і така інша риторика Кремля. Вона перестане працювати.   

І тоді з’явиться формула інша, про яку говорили найбільш упороті кремлівські пропагандисти, зокрема, про формування етосу Великої Вітчизняної війни. І тоді вони починають знову заводити свою шарманку про те, що буцімто їхня Батьківщина у небезпеці й так далі. Але з іншого боку розуміємо, що теперішня війна вже розхитана, і я не знаю, чи в них вистачить внутрішніх сил для того, щоб переформатувати цілі війни. Тому що, коли вони називали війну й агресію проти України як якесь там СВО, це одна історія. А тут, коли вони починають екзистенційну війну, регулярно ж почитуємо похмеленого і непохмеленого Медведєва. Так от екзистенційна війна – це вже дещо інше. 

Так, цілковито точно. Маю сказати тут, як мені уявляється зараз, Кремль не витримає ніякої екзистенційної війни, хоча він сам для себе її підігріває до цього рівня. Я цілком із цим згоден і ми усі це бачимо, адже риторика Медведєва – таке попередження. Але річ у тім, що Кремль не витримає такої війни. І навіть його спроба тут використати ядерну або якусь біологічну зброю для того, щоб боротися та зупинити цю війну на своїй території, радикально відрізняється за своїми можливостями від того, що мав Сталін у часи ядерного шантажу або навіть Брежнєв, Хрущов. 

Путін значною мірою уже втратив можливість шантажу ядерною зброєю. Це, звичайно, дуже сильно відчувається у міжнародній атмосфері, тому що у часи протистояння двох систем, це все набагато більш масштабно і загадково звучало, аніж зараз. Можливість цих інструментів війни у руках Путіна неймовірно ослабла. Тому я думаю, що розширення цієї війни на російській території призведе до того, що не тільки Кремль, а й вся бюрократія і частина російського суспільства, яка якимось чином обслуговує війну, перегріється на цьому. Правильно пише більшість, що на телебаченні Кремль може підійняти градус цієї екзистенційної війни, але забезпечити її мобілізацією не зможе. Ось таке враження на цей момент. І він не зможе впоратися взагалі навіть з такими масштабними організаційними діями як велика мобілізація. 

Проте найголовніше не це. Найголовніше тут полягає у тому, що Кремль парадоксально зіткнувся з тим, що сам відчинив цю скриню Пандори. 10 років тому Кремль почав вести цю гібридну війну, афішувати її як свій основний інструмент, і ось тепер ця гібридна війна на його території, умовно кажучи, у всій красі. І треба сказати, що у нього проти цієї гібридної війни не такі добрі інструменти, адже де ці полчища, які на нього наступають? Ці полчища не випадково Кремль не в змозі чітко окреслити для власної аудиторії. А хто взагалі це все робить? Нема ж чітких відповідей, так само як зі збитим літаком Пригожина. Хто це зробив? Кремль навіть не надто яскраво говорить про те, хто знищив Захарченка свого часу, хто Татарського.  

А вони перестали паритись. Знаєте, Олександре, вони перестали паритись. Вони мені всі нагадують такого колективного директора музею Другої світової війни, точніше Великой отечественной. Абсолютний баран, який відповідає такому ж другому історичному анальфабету Путіну і не може назвати елементарних цифр. І це директор так званого центрального музею. Путін там сидить, надувається, йому соромно за нього, але це про якість управлінського контуру. Проте з другого боку ми розуміємо, що, як Ви слушно відзначили, це не впливає на рішення ставки, на рішення злочинного бункера. Ну і відповідно ми чекаємо на тригери. Не хочеться робити з Вас знов Нострадамуса, але свого часу Ви дуже чітко казали пару років тому, що повномасштабна війна і повномасштабна агресія будуть. От якщо говорити про тригери, які Ви відчуваєте можливі тригери для того, щоб змусити Путіна переглядати ті чи інші свої інтервенційні рішення?

Так, це справді складне питання. 

Безпілотник у Спаську башту? Підводний човен в Москві-ріці? Що? Дрони, які накривають Урал?

Тут видно ось що зараз – два великих фактори. Перший фактор – те, що Шойгу їздив за порученням Путіна інспектувати нову землю, полігон випробовування ядерної зброї. Звичайно, усі, хто займається цією тематикою, прочитали те, що Кремль не збирається використовувати ядерну зброю, але він збирається провести випробовування. І це буде деякий новий крок, який буде давати визначення подальших намірів. Це перший момент. Як це вплине надалі? Ми не знаємо поки. Зрозуміло, що відповідь на це буде, і те, що називається словом “глобальний альянс боротьби з Путіним”, буде на це реагувати. 

Другий, на мій погляд, найважливіший фактор тут, багатьом це здасться не досить значущим, але я думаю, що це має вирішальне значення, – перебудова позиції великої низки країн, які ще не залучені у чітку політичну ізоляцію Путіна. Тобто це те, що зараз намагається робити українська дипломатія активно, те, що зараз Байден у південно-східній Азії й те, що йде боротьба за зміну позиції важливої групи країн південно-східної Азії, за перевизначення позиції Латинської Америки, – це усе дуже важливо. Це дуже важливо, аби знекровити надалі. Це другий пункт. 

І третій пункт - мені здається, що увага дуже сильно прикута до Чорного моря і не без підстав. Тому що потрібно дати загострення воєнних дій у Чорному морі, якщо так, то це Путін не може ніяким чином досягти воєнного успіху. Це фундаментальний момент зараз. Як би Путін не казав, що український контрнаступ нерезультативний і нікуди не просувається, це нічого не змінює для усієї концепції війни, порівняно з тим, що Кремль втратив можливість загалом військової ініціативи. 

Так, існує якийсь спільний переляк, що Путін буде нарощувати до мільйона, до 9 мільйонів свою армію, ось він може використати ядерну зброю. Однак у реальності ті, хто дивиться на картину війни, добре розуміє, що у нього немає в руках цієї можливості надалі здійснити те, що він хоче. Тому скільки б зараз Путін, його люди, оточення, Караганов і подібні експерти не писали про те, що Україна має бути знищена взагалі або щось у цьому роді, для цього немає уже інструментарію. І у цьому великою мірою трагедія 24-го року, адже Путін війну зупинити не може, але й інструментів досягти далі того результату, який він формулює, у нього немає. Це фундаментальний момент. Тому я схиляюся до думки, чесно кажучи, що все ж таки до кінця наступного 2024 року ситуація призведе до того, що буде якась спроба у будь-якому випадку антипутінського заколоту – така елітна. Не така безумна, як у Пригожина, тому що Пригожин був таким елементом анекдотизму у цьому – якийсь штурм Москви, 3 тисячі озброєних людей. 

Олександре, а навіщо бавитись, ці всі бунти й так далі? Петров і Баширов – вони показали, як можна працювати. Ну і тут би, вкоротили б.

І навіть цього сценарію не можна буде відкидати. Якщо ми зараз дивимося зі сторони Кремля, то якщо все залишиться у цьому стані, тобто інструментів немає, а риторика зберігається і при цьому Путін не робить ніяких кроків ні до чого, окрім укріплення “автаркі” – власної ізоляції, тоді я б вважав, що якась спроба його зміщення неминуча приблизно до кінця 2024 року. Чим вона закінчиться – невідомо. Треба підкреслити, що це конструкція складна, і треба сказати, що російське суспільство тут не повинне обнадіюватися, бо це зміщення Путіна людьми, які входять у його ж оточення, стане цілющим для зупинення війни. Однак для становища самого цього російського суспільства це нічого не змінить, тому що це будуть ті самі люди приблизно, просто ті, які відмовилися від агресивної війни.  

Рівень абсорбції трупів – розуміємо, що є така груба соціологічна характеристика певного суспільства. І ми розуміємо, що завдання Кремля і завдання Путіна –- переконати в першу чергу Захід, що вони можуть викинути в топку війни мільйон, два, три. Ми розуміємо, що свого часу на Заході були шоковані ставленням російського командування до життів російських солдатів. Так, розуміємо, що в Кремлі починали бавитися, використовували в’язнів, контрактників з якихось тих віддалених гірських аулів, але все одно вони виходять на те, що 250 чи 300 тисяч ти вже не можеш просто так сховати. А все одно жодного суспільного фідбеку в Росії немає на належному рівні. Тобто ніхто не ходить масово з криком: “Що відбувається? Для чого агресія проти України?” Якось так.

Ні, у цьому сенсі слова тут нічого очікувати не можна. Коли говорять, що російське суспільство не реагує, тут нічого не буде у цьому сенсі слова у такому застарілому авторитаризмі. У такій політичній системі знизу нічого не відбувається і не відбудеться. На це надії великої й немає. Суспільство буде просто втомлюватися від війни – це безсумнівно так. Воно буде готове підтримати тих, хто проявить ініціативу із заміщення Путіна, але саме суспільство не в змозі нікого змістити або здійснити якийсь радикальний перехід в інший стан. 

Але при цьому не можна недооцінювати цієї зростальної втоми. Коли зараз пишуть про те, що цілком зрозуміло, бо для російського населення це триває понад півтора року і зростає не ліберальний або демократичний настрій, а настрій втоми, який зводиться до того, що якось набридло, хто за це відповідає, чому це все не закінчується й у цього немає результату, хто робить щось неправильне? І конспірологічні настрої посилюються через це, звинувачення Шойгу, вищих генералів – це вони все шкодять або хто? Оточення Путіна його неправильно інформує або у всьому винні американці, це все вони придумали від початку до кінця? Як деякі патріотичні публіцисти продовжують писати, що це все американці придумали, щоб нацькувати російський і український народи. Ось це все – анекдотична риторика, однак за нею стоїть втома від війни, яка буде позначатися у момент, коли почнеться перехід. Так, це так. 

Ну і наостанок, якщо ми говоримо про потенційне розгортання військових дій на території Росії, як це може вплинути на хід подій? Так, ми розуміємо, що Білгородська область напевно одна з перших, хто б зараз виступив проти війни. Можливо, не публічно. Є, наприклад, басейн Чорного моря і є велика дронова потенційна операція. Розуміємо, що у війну дронів можна грати двом сторонам – не лише Російська Федерація може робити щоденні нальоти на нашу цивільну інфраструктуру. Тобто у відповідь прилітає, прилітає, прилітає… І відповідно війна вповзає, входить у саму Росію. Які б речі могли б змусити витверезитись як населення, так і генералітет? У Пскові все напевно правильно зрозуміли. 

Тут відповідь очевидна. Публічно неможливо радити, яким чином винахідливо підвищити результативність не тільки дронової, а війни другого фронту, що називається, на території Росії. Але тим не менш досить очевидно, що атака на Псковський аеродром справила дуже велике враження, зокрема, на російське населення. Кремль так і не відповів – це важливий момент. Усе-таки у такій ситуації населення, зокрема, Псковської області питає: а звідки і як це прилетіло? Але відповіді не було. Тобто Кремль не в змозі публічно відповідати населенню. 

Звичайно, спершу велике враження справили нальоти на Москва-Сіті, потім на Псковський аеродром. І тут останнє слово, очевидно, не сказане. Тут є ще чимало можливостей. Ми добре бачимо, що Путін напевне безперестанку віддає накази ФСБ, але зрозуміло, що існує така переоцінка, містифікація можливостей, зокрема, апаратних, тобто ФСБ не може накрити, не вистачає сил. Припустимо, той персонал усіх цих спецслужбовців, який є у Путіна, кинуті освоювати окуповані території. Відповідно, коли дається завдання вияснити, де і звідки запускаються дрони з російської території, вони не в змозі знайти кінці – їх мало, вони зайняті іншим. Річ у тім, що ступінь війни загалом довкіллю, який оголосив Путін, настільки масштабний, що ніяких спеціалістів у нього не вистачить: ні у сфері спецслужб, ні у сфері власне воєнних дій. 

Ця війна значно перевищує можливості Російської Федерації. Тому кожний наступний успішний хід у цій війні зі сторони України, звичайно, дуже сильно впливає на внутрішню ситуацію. У цьому немає жодного сумніву і це ефективно. Власне кажучи, усі, хто на це дивиться, ми усі бачимо по реакції багатьох європейських і американських експертів, які дивляться на це і кажуть: “Так, це працює”. Те, що в Криму все змінилося, змінилося становище Криму – це очевидно. Зрозуміло, Якщо Путін не змінюватиме свою, скажімо, стратегічну гру, то що він отримає через 6 місяців? Він отримає, безсумнівно, набагато складнішу ситуацію в Криму й усі це розуміють. Я думаю, це розуміє і його найближче оточення. Ми добре бачимо, що у цьому оточенні зараз немає людей, які виступили б з якимись стратегічними ідеями. Вони навіть не можуть. Тобто хтось би вийшов і сказав: “Ми знаємо, куди здвигати цю війну зі сторони Росії”. Але цього немає. А якщо немає, то ця рутина призведе протягом одного року не до  поразки Кремля, бо це буде занадто сильно звучати. Воно призведе до сильного укріплення України й до ступору, тупикової ізоляції Росії навіть від самої цієї війни. Ось така буде приблизна картина.