Новий секретар РНБО: що відомо про Олександра Литвиненка

Еспресо розповідає хто такий Олександр Литвиненко та що про нього відомо

Коротко про те, що у тексті:

• Освіта і звання Олександра Литвиненка
• Кар'єра, яка розпочалася із СБУ
• Що Литвиненко говорить про війну з Росією

Освіта і звання Олександра Литвиненка

Олександру Литвиненку 51 рік, він народився у Києві 27 квітня 1972 року. Першу свою освіту здобув за спеціальністю прикладна математика в Інституті криптографії, зв’язку і інформатики Академії ФСК РФ, де навчався із 1989 по 1994 рік.

Згодом у 1998 році став кандидатом політичних наук за спеціальністю політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. Тоді Олександр Литвиненко захистив дисертацію в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

На початку 2000-х років неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації: у 2002 році у Йоркському університету Торонто у Канаді, а у 2005 році – Маршалл-центрі у німецькому Гарміш-Партенкірхені.

Також у 2009 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю "правознавство", а 2011 року став професором за спеціальністю основи національної безпеки держави. Окрім того, 2012 року закінчив Королівський коледж оборонних наук (the RCDS) у Лондоні (Велика Британія).

Олександр Литвиненко – доктор політичних наук, професор, а також заслужений діяч науки і техніки України. Він має звання генерал-майора.

Фото: Getty Images

Кар'єра, яка розпочалася із СБУ

У 1994 році Олександр Литвиненко пішов працювати до Головного управління урядового зв’язку СБУ. Тут він став офіцером, старшим офіцером та головним спеціалістом. І пропрацював у СБУ упродовж 4 років.

Наступні посади

• Із 1998 по.2005 рік – старший консультант, завідувач відділу, заступник директора – завідувач відділу, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.
• Із 2005 по 2007 роки – керівник Управління з питань державної безпеки, керівник експертної комісії, керівник департаменту з питань державної безпеки Апарату РНБО України.
• 2007 – 2009 роки – заступник начальника департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення СБУ.
• Із серпня 2009 по 2010 рік – радник директора Інституту проблем національної безпеки при РНБО України.
• 2010 – 2014 року – заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.
• Із 2014 року до 2019 року – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
• Із 2019 по 2021 рік – директор Національного інституту стратегічних досліджень.

21 серпня 2020 року нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.

На посаду голови Служби зовнішньої розвідки Олександра Литвиненка призначили у липні 2021 року. Володимир Зеленський зазначив тоді, що новий керівник чудово розуміє завдання, які стоять перед зовнішньою розвідкою.

"Він – досвідчена й поважна людина, професіонал з прекрасною репутацією", – сказав тоді про нього президент України.

На цій посаді Литвиненко перебував до моменту призначення секретарем Ради національної безпеки і оборони України, тобто до 26 березня 2024 року.

Фото: Getty Images

Що Литвиненко говорить про війну з Росією

Ще у 2009 році Литвиненко фактично спрогнозував наступ Росії на Україну. Тоді він разом із Володимиром Горбуліним видав у "Дзеркалі тижня" статтю "Великий сусід визначився. Що Україні робити далі?", у якій вони аналізували ситуацію у Росії та загрози для України.

"У зовнішній політиці принаймні з 2003 – 2004 років В.Путін діяв відповідно до формули "бути над країнами СНД, поряд з ЄС і обережно проти США". Такий курс реалізовувався досить послідовно і передбачувано. В результаті Москві вдалося розвинути відносини з ЄС, насамперед з Німеччиною, та зіпсувати зі США (контрольовано) і більшістю пострадянських країн і країн Центрально-Східної Європи (неконтрольовано)", – писали тоді експерти. 

Ще тоді вони підкреслювали, що ідеологічною основою Російської держави виступає міф "Великої перемоги" та відчуття прямої спадковості сучасної РФ від сталінського СРСР.  При цьому Путін на той момент сподівався втримати керованість процесами й не втягнутися у від початку програшне нове видання холодної війни з США. Але вже у той період ключовим із зовнішньополітичних завдань Росії слід було вважати приборкання Києва.

"Власне, йдеться про те, що агресивна політика Кремля щодо України викликана не діями Києва, а потребами Росії, як їх усвідомлює нинішнє керівництво держави. Тобто навіть кардинальна зміна Україною політичного курсу не призведе до істотної корекції російської політики та не відмінить уже визначених цілей", – писали Литвиненко та Горбулін, фактично прогнозуючи розвиток подій.

Варто також згадати вже цьогочасну програмну статтю Литвиненка, яка була опублікована наприкінці січня 2024 року у The Economist. У ній він стверджував, що Росію можна стримати у той спосіб, якщо якнайбільше країн підпишуть з Україною безпекові угоди, як це зробила Велика Британія.

"Кремль розуміє, що якщо Україна впаде, йому буде легше повернути собі інші колишні радянські республіки. Якщо ж Україна встоїть, це лише питання часу, коли Росія втратить вплив на Південний Кавказ і Центральну Азію", – наголосив він серед іншого.