Путін хоче організувати нічию у війні, а Пригожин готує РФ до поразки, - Піонтковський

Ну що, поки російські інтервенти вибудовували лінії оборони, виставляли зуби дракона і так далі, наші артилеристи відпрацювали по Чонгару. І вже окупаційна адміністрація виє і бреше, вони навіть не можуть окреслити рівень своїх інженерних втрат. Вони кажуть про відновлення роботи за декілька тижнів, декілька тижнів – це може бути 5 тижнів, 15 тижнів, 20 тижнів, 40 тижнів. Але ключова історія – невпинно беруться під артилерійський контроль логістичні російські вузли, на нашій території звісно.

Дивно, що вони не прислухались, власне той план війни був сформульований генералом Залужним у своєму знаменитому інтерв'ю журналу Economist у грудні минулого року. Пам'ятаєте: Я стою за 84 км від Мелітополя, мені потрібно пройти цей шлях і нам потрібні далекобійні ракети, які можуть атакувати Крим. Але тоді в України максимальної дальності були ракети для HIMARS - 80 км. Як він казав, вже дійшовши до Мелітополя, звідти можна було бомбити Чонгар і Крим. Але, по-перше, кілька місяців тому були передані ракети для тих самих "хаймарсів", Ground-Launched Small Diameter Bomb удвічі довшої досяжності - це вже 160 км. Окрім того, тепер Україна має ракети Storm Shadows британські. Як вияснилось, під час удару по Чонгару, це були вони. Це та ж сама спільна розробка французька. Це деталь, але вона дуже цікава. Вона показує, доводить, що Франція також поставляє ці ракети. Власне це й обіцяв Макрон під час візиту Зеленського до Парижа, і як ми бачимо, виконав свою обіцянку. 

Ось цей розстріл далекобійними ракетами усього кримського угруповання буде просто показово продовжуватись, скільки буде потрібно, поки вони не побіжать звідти.

І всі ті зуби дракона, вони, здається, це лінією Суровікіна називають. Ну, Суровікін вдруге пройде ту історію, він вже названий палачем Алеппо.

Вони можуть робити там вал Адріана, вал Суровікіна вони можуть там вибудовувати будь-які фортифікації, ці але ми розуміємо, що сучасні ракетні системи долають ці перешкоди в силу просто своєї траєкторії. І розуміємо, так, що російські угруповання в тимчасово окупованому Криму потрапило в пастку. Тобто те, що відбулося на Чонгарі – це недвозначне попередження з боку наших військових.

У нас є різні джерела інформації. Найскромніші оцінки українських успіхів – це оцінки українського Генштабу. А от наші вороги, наприклад таке поінформоване джерело, як Пригожин, вже другий день б'ється просто в істериці. Сьогодні він сказав знакові слова, якщо так продовжуватиметься, а так продовжуватиметься, він повністю не довіряє ні військовому, ні політичному керівництву Росії, то доведеться припиняти війну і віддавати території. Бо інакше війну припинити не можливо.

Отака дуже точна фраза, що доведеться віддавати всі території, бо інакше ми просто не можемо припинити, нас просто вб'ють, знищують у цій війні.

Я казав у всіх своїх передачах і минулого разу ми говорили, що ось цю лінію Пригожина не правильно розуміють більшість експертів. Деякі у ньому бачать такого яструба, який протистоїть партії миру, ледь чи не Путіну. Путін дійсно хоче таку партію почесної нічиєї. Але задача Пригожина інша, він готує усе оте Z-бидло, для якого він дійсно є героєм, до ідеї неминучої поразки, неминучості капітуляції. І він робить це так активно й не боячись жодних репресій, тому що він фронтмен досить серйозної групи у російському керівництві, яка зрозуміла, що на всю цю почесну нічию Путіна ніколи не піде Україна, ніколи не піде Захід,

і єдиний вихід для них зберегти владу та свою власність в Росії - це підвести таку керовану почесну капітуляцію.

От сьогодні вперше цю формулу озвучив Пригожин: припиняти війну, залишаючи території, тому що  інакше припинити її не вдасться. 

Ну, і є ще питання головного вурдалака. Ми розуміємо, що його обслуга буде робити переважно те, що скаже так би мовити центральна влада. Ми ж дуже добре знаємо його психологію.

Ну, ви ж звернули увагу, він перетворився у Конашенкова. Він кожен день оце: ідіотськи знищені 518 бронемашин і приблизно, він каже приблизно, 671 танк. Він себе знищує цим. Можливо його навіть підставляють для повної дискредитації. Ну, Конашенкова всі, навіть найлояльніші путіністи вважають ідіотом, над ним сміються, а тепер Путін вирішив взяти його лаври. При чом він виступає безперервно, двічі вдень він доповідає, скільки танків знищено, скільки з них "леопардів", скільки, не знаю, "абрамсів" чи "челенджерів". Займається таким мікро-менеджментом цієї програної війни.

Була свого часу так книга спогадів застільні розмови Гітлера. Теж надзвичайно пізнавально. Розуміємо, це йдеться про психостан. З другого боку я не хотів би легковажити психостаном пацієнта і його можливість віддавати злочинні накази. Вже один злочинний наказ вони виконали, зокрема йдеться про підрив Каховської гідроелектростанції. Вже з'явилося екстрене відеозвернення президента України Володимира Зеленського, який застеріг весь світ, він публічно, наш президент, заявив, що ворог готує терористичний акт на Запорізький атомній станції.

Якщо у питанні про ядерну зброю, яке завжди ставилося, ви знаєте мою позицію упродовж всього року. Я весь час говорю, що тут вірогідність наближається до нуля. Мої чотири так званих "ні" Піонтковського.  Перше: це нічого не змінює у перебігу війни. Ну, припустімо, він вдарить по якомусь українському місту або,

як тепер пропонують, по польській Познані, для того, щоб Америка, як вони розраховують, продемонструвала свою безпомічність, не відповівши.

І тоді вона розвалиться. Цікавий, до речі, підхід до виправдання своїх злочинів, як він сказав: ми помстимося Заходу за їх минулі та майбутні злочини, це я вже про пана Караганова. Йому ж пояснили американці ще в жовтні, що буде за цей удар. Путіна просто вб'ють. І нічого в цьому плані не змінилося.

Ще одна причина, хочу звернути на неї увагу, бо це не працює із загрозами Запорізькій АЕС. Він не має кнопки, яку можна натиснути, щоб завдати ядерного удару. Ця ядерна кнопка – це метафора. Завдання ядерного удару вимагає взаємодії дюжини офіцерів генерального штабу, рядових військ і так далі. Четверта причина – це категорична позиція Китаю, який дуже жорстко забороняє їм це робити. Але бачите, от таким ударом по Запорізькій ГЕС майже всі ті чотири причини знімаються. По-перше, це простіше, одного диверсанта досить чи групи. Не потрібно приймати довгий ланцюг рішень.

Замість бурятів, вони туди заведуть підрозділ головного управління генштабу Російської Федерації, він виконає, вдягнуть на себе ватніки якісь і виконують поставлену задачу. Тут сумнівів нема, це злочин і відповідати має Путін. Так, але технічно, я думаю, що вони приблизно собі вже могли розписати якісь злочинні сценарії цього.

Тобто, от якраз, він звичайно розлючений тією дією чотирьох причин, які забороняють йому використовувати ядерну зброю, і як компенсацію він якраз більш вірогідно, та все, що завгодно,

може підірвати, ще простіше буде підірвати на території Росії Курську АЕС. І оголосити, що велетенська катастрофа в Росії, припиняймо війну, допомагати усім людством ліквідовувати.

Те, що він не здатен, боїться і не зможе здійснити ядерний напад, посилює шанси його компенсаторної якоїсь іншої катастрофи, на яку він може наважитись.  Окрім того, є ще й інші опції схожих катастроф, титановий завод в Криму. Ну, раз Крим втрачається, пропадає, тоді до чортової матері, передамо його зараженим. Це серйозніше, ніж ядерна зброя.

Але наскільки я розумію, це певна торгова позиція, тобто цей шантаж, який він побоявся використовувати, зокрема йдеться як про стратегічну, так і про тактичну ядерну зброю, він перевів у формат створення рукотворної ядерної катастрофи. Розуміємо, що наразі це позиція для шантажу.

Шантаж, так, давайте мені почесну нічию  або от я зроблю якусь гадість. Але він не пройде через достатньо тверду позицію і України, і Заходу. Думаю, що саме тому активізувалася ота партія, яку я називаю партія почесної капітуляції, і її робочий фронтмен Пригожин. Будь-який помітний, явний політичний, психологічний успіх української армії, а от знищення чонгарького мосту – це перший крок в такому успіху, ще два-три таких сигнали, і я думаю, оце напруження всередині російської верхівки вибухне і партія керованої капітуляції перейде до вирішальних дій. І ще раз повертаючись до сьогоднішньої фрази Пригожина, я звертаю на неї таку увагу не тому, що це якийсь великий і мислитель, військовий діяч. Він фронтмен, керований серйозними людьми партії почесної капітуляції. Сьогодні він сказав, що припинити війну можна тільки одним способом – покинувши територію України.

Це один сигнал і другий є не менш важливий сигнал, ну крема дель крема оцієї кремлівської пропаганди, “Фелькішер Беобахтер” в квадраті, RIA-новости опублікувало доволі промовисту статтю, Андрію Андрійовичу, де вони пояснювали, що ну в разі чогось договори – це не настільки все трагічно і слід російським громадянам сприймати відповідні ініціативи, як щось таке, можна сказати, і позитивне, і в приклад приводяться різні договори з 17 століття, розумієте, тобто, вони до чогось готуються.

Це дуже показово, я не бачив особисто повністю цей протокол, мало хто його бачив, той, на якому підпис Арахамії. Наскільки я розумію, цей протокол делегаціями в Мінську був підготований, як база до обговорення. Там були міністри закордонних справ, на тій зустрічі, бачились Кулеба і Лавров. Так ось, наскільки я собі уявляю це, сторони робили припущення.

Висували своє бачення, тобто назвати це договором ми не можемо, тому що там є абсолютне різночитання позицій, кардинальне різночитання позицій. Ну, тому що російська сторона вимагала одне, відповідно українська сторона вимагала кардинально інше, і ключова історія, ну, а хто сказав, що Путін не витягнув фейк черговий. Розуміємо, що проєктів договорів якихось потенційних могло бути 10, 20, 30, 100.

Ось, що показово, українська сторона основною вимогою ставила відведення російських військ на лінію 24 лютого. А російська сторона готова була про це говорити, але її вимоги були максимальне обмеження українського суверенітету, нейтральний статус, ніколи в НАТО, оті цифри про озброєння, фактично повне підпорядкування Української держави. Чому він сьогодні про це згадав, Путін. Так, от дуже цікава тональність цієї статті. Вона ж наче б викриває московських яструбів: от ви, сволочі, критикуєте, ви нам не дали домовитись по тому проєкту. До речі, чим це закінчилось, я нагадаю. Коли Лавров приїхав у Стамбул, він завив, що от про основну вимогу України, а вона достатньо скромна була, не повне повернені, а повернення на лінію 24-го, нема мови. Ну, і після цього з ними не було про що розмовляти, і все закінчилось. Так от пафос статті: от ми тоді мали піти на це, ми повинні були тоді погодитися на кордони 24 лютого. І в той же час викриття сьогоднішніх яструбів, і сьогодні нам не дають докрутити. Це крик, це крик оточення Путіна, про так звану почесну нічию.

У цій почесній нічиїй, це дуже показово, судячи з того, як вони високо оцінюють, махають цим договором, у почесній нічиїй вони вже готові піти на лінію 24 лютого.

Але знову ж, ще раз повторю, зараз інший час, зовсім інші перспективи в України. І стратегічна ініціатива перехоплена, і Захід наважився нарешті на тверду й довготривалу підтримку України.  Тому Україна на це не погодиться вже, але нам цікаво, це дуже важливо показати, до якої міри Путін загнаний в кут, що зараз він ви пустив цю статтю, довести патріотичній громадськості, що от ми тоді втратили хорошу можливість. Погодьмось зараз на почесну нічию, бо буде гірше. Ось в чому пафос цієї статті між іншим. Тому це дуже сильний сигнал про слабкість Москви, особисто Путіна, його відчайдушне намагання на будь-яких умовах, ще ж вчора вони говорили, що припинення вогню по лінію сьогоднішнього зіткнення, розмахування цим документом означає, що його пропозиція нова: добре, давайте почесну нічию, з відходом на лінії 24 лютого, тільки залиште мені Крим, залиште мені колишнє ОРДЛО, ми закінчуємо війну.

Що, на вашу думку, привіз Блінкен з Пекіна? Тобто дуже багато годин державний секретар США провів в розмовах на різному рівні з представниками вищої китайської влади.

Сі і Блінкен досягли дуже доброго взаєморозуміння. По суті вони повернулись до моделей Мао-Ніксона 72 року, тоді Мао сказав знамениту фразу: у нас є багато спільних інтересів, але між нами є тайванська проблема, відкладімо її вирішення на 100 років. Ось минуло 60 років і бадьоренький Сі кинувся її вирішувати. Його розрахунок був, що, по-перше, всі бачили репутаційну катастрофу США в Афганістані, він сподівався, що так само, як американська розвідка припускала, що Путін візьме Київ упродовж тижня, якщо б усе це відбулося за потурання США, це стало б величезною втратою довіри до Сполучених Штатів на Далекому Сході. І Сі взяв би Тайвань без жодного спротиву. Тайвань відстояла українська армія, Сі зрозумів, що США, Захід не піддалися на шантаж, захищають Україну, захищатимуть Тайвань. І він зрозумів, якщо вкласти все в одну фразу:

Блінкен і Сі домовились перенести рішення тайванського питання ще на 40 років, як заповідав великий Мао.

А якщо немає цього загострення навколо Тайваню, тоді всі інші питання вирішуються, ви розумієте.

В Україні, ви розумієте, так, що нас цікавить найбільше.

Блінкен встиг ще до байденської дурниці, коли він сказав, що однією з домовленостей була обіцянка Китаю категорично в жодному випадку не передавати Росії зброю. Я думаю, сподіваюсь, стукаю по дереву, що попри дурну, образливу для Сі фразу, по-дурному якось, по-старечому похвалився, я от збив цю кулю, а Сі навіть не знав, що там, а це сором для диктатора, це було настільки порушення протоколу, дипломатичного етикету, а китайці це дуже болісно сприймають.

Вже була перша реакція китайського МЗС, але я думаю, що національні інтереси зіграють свою роль. І ця домовленість Сі і Блінкена про перенесення тайванського питання, за заповітами Мао, ще на 40 років і продовження взаємовигідної, і передовсім вигідної для Китаю співпраці, воно буде прийняте. І одним з аспектів цього буде повна втрата інтересу Сі до путінської авантюри  одним з аспектів цього буде повна втрата інтересу Сі до путінської авантюри. Чому Китай цікавив успіх Путіна в Україні, не тому, що вони мають щось проти України і люблять Росію, вони бачили це як можливість завдання серйозного удару США. А зараз повістка зі Штатами знімається і, звісно, жодного сенсу підтримувати Пу у цій авантюрі немає.