Путін забере свого кума хоча б тому, що лишити його в Україні було б "нє па панятіям", - автор книжки про Медведчука Максим Савчук

У вашій книзі "1937" є епізод про "ексклюзивну помпу" та озеро з червоною водою. Локація знаходиться на межі з окупованим Кримом. Ситуація на момент вашого перебування там була небезпечною. Вам було страшно?

Адреналін, який з’являється в такі моменти, він завжди переважає страх. Зрозуміло, що коли довкола були озброєні люди. І там такий вузенький насип був. А з іншого боку вже можна було побачити росіян, які на своєму посту там стояли. Прикордонники наші і прикордонники російські дивились одне на одного. Наша знімальна група була збоку українських прикордонників. Фактор небезпеки завжди є в таких моментах. Але цікаво було туди потрапити, цікаво подивитись. Цікаво побувати на оцій крайній точці, яку контролює Україна. Відкрити для себе щось нове – це завжди для журналіста той фактор, який перемагає страх. І мені здається, що ця риса характерна для кожного журналіста, який робить свою роботу. В такі моменти більше керуєшся власною цікавістю, ніж страхом. Страх є. Але він дещо відходить на другий план. І цікавість керує журналістом понад усім. 

На фото: Максим Савчук та Віктор Медведчук (праворуч)

Книга цікава не тільки корупційним фактажем і протизаконними махінаціями відомих осіб, а й подробицями особистого життя окремих персонажів. Наприклад, квартира за 13 млн доларів, чи палац з власною перукарнею, кімнатою для шуб, приміщеннями для прислуги, спортзалом…

...килимосховищем, картиносховищем та іншими приміщеннями, яких у звичайних людей не зустрінеш. У їхніх будинках, чи тим паче у квартирах.

Історії про найпотужніше нафтове родовище, привласнену електроенергію, газові махінації, кумівство, бізнес з окупованим Кримом, Росією та ОРДЛО. Кум Путіна завжди був у всіх цих схемах у пріоритеті. Чому улюблений кум Медведчук став, умовно кажучи, "сиротою"?

Я думаю, що часи такі. Закінчилась політична кар’єра Медведчука. Я сподіваюсь, що вона закінчена остаточно. Склалося дуже багато факторів. По-перше, він був під домашнім арештом. І на відміну від інших колег з ОПЗЖ, які мали шанс втекти в Європу, або в інші країни, йому це було набагато складніше зробити. І було певне розчарування, коли з’явилась інформація, що Медведчук втік, і його не можуть знайти. Певний час була така інформація, коли Антон Геращенко повідомив, що Медведчука немає на місці. І ми тоді в редакції подумали: а як взагалі таке може бути? Це ж VIP-арештант. Хай навіть і під домашнім арештом. Як це могли допустити? Та виявилося, що українські спецслужби контролювали його і не дали йому втекти. Власне, вже пізніше я зрозумів, що за ним слідкували, за кожним його кроком. Очевидно, що в цьому випадку влада розуміла те, що дати Медведчуку втекти – це буде дуже великий репутаційний удар по владі. А по-друге, це все закінчилося красиво. Ми побачили Медведчука у кайданках.

На фото: Михайло Ткач (спиною) та Максим Савчук

У формі ЗСУ, підібраної для втечі, Медведчук нагадував одіозного Попандопуло в жіночому вбранні (комедійний персонаж з к/ф  "Весілля у Малинівці", - ред.).

Для всіх було несподівано побачити цю фотографію. Навіть багато читачів у соціальних мережах писали про те, що це, можливо, не Медведчук, а його двійник. Тому що він був зовсім не схожим на себе. Ми завжди бачили його ошатним, із зачіскою, з укладкою, в дорогому піджаку. А в той момент він постав перед публікою зовсім іншим.

Чому ми досі не почули з допитів Медведчука про самого Путіна, про підготовку до війни? Мабуть, Медведчук про це знав заздалегідь і дуже давно.

За моєю інформацією, як тільки Медведчука затримали, його допитували майже добами. Це були питання, які йому ставили по колу постійно. Він на них відповідав. Я думаю, що ці всі свідчення будуть, але вони будуть пізніше. Не знаю, з якою метою це робиться. Можливо, тому, що, якщо не вдасться його обміняти, то буде кримінальне провадження. А результати досудового дослідження розголошувати не можна. З іншого боку, можливо потрібно було частину цих свідчень оприлюднити. Бо ми вже бачили таку практику, коли Венедиктова і глава СБУ виходили й оприлюднювали якісь частини телефонних розмов Медведчука. Можливо, вони не бачать у цьому зараз необхідності й моменту для цього, щоб це оприлюднювати. А можливо це через якісь процесуальні норми, і результати цих допитів не можна зараз опублікувати. Я думаю, якщо буде запит суспільства, то в цей час, особливо в таких умовах, СБУ піде назустріч. І частина з тих допитів буде оприлюднена. Мені так здається.

Ваша книга називається "1937". І ми знаємо, про що говорить така цифра в історії (період наймасовіших політичних (сталінських) репресій у СРСР, - ред.). Саме такий номерний знак для авто обрав собі Віктор Медведчук. Чому більшість російських чиновників, політиків, бізнесменів, зокрема Путін, прив’язуються до символізму, до дат, подій?

Ці люди досі живуть в реаліях минулого століття. І минулого тисячоліття. Нещодавно я побував у золотому вагоні Медведчука. І там ця людина зберігає цукор 1987 року випуску, рафінад, який видавали в радянській залізниці. Для вашого розуміння, там є і склянки з гербами Російської Федерації. Там є дуже багато речей, які видають прямі відсилання до радянської доби, до імперської доби. Це ностальгія за розвалом радянської імперії, тепло і любов до всього, що було до 1991 року. Цей символізм до цифр… Мені важко пояснити цю зацикленість, цю сакральність. Чому треба номерний знак на авто 1937? Чому ось ці всі символічні речі? От 9 травня для росіян дуже символічна дата, надумана і міфологізована. Мабуть, тому теперішня російська влада намагається показати якісь перемоги, якісь здобутки. Вони стали фактично заручниками тих дат, які самі міфологізували, створили. І вони вже не можуть інакше діяти. Тобто приходить 9 травня – обов’язково, щоб був парад. Якщо літачки не пролетіли, значить щось не так в імперії. Якщо Путін не з’явився, не сказав про перемогу, про "дідів" і про це все решту, значить, щось не так. Мені здається, що російська влада і російські сателіти – вони стали заручниками тієї системи координат, яку успадкували, посилили й перенесли в сучасні реалії, де немає місця цьому. Не має бути місця.

Чи вважаєте ви пана Медведчука політичним трупом?

Мені здається, що в українській політиці в нього немає майбутнього. З того, що я чую від високопосадовців… Наприклад, нещодавно я спілкувався із міністром юстиції. Є категорична позиція – забрати все. Забрати й націоналізувати всі активи, все майно. У Медведчука в Україні немає майбутнього. Інша історія, якщо вдасться, і Росія піде на обмін, то Медведчук може перетворитись на Киву-2, але Киву більш інтелектуального, який буде наводити якісь статистичні дані, цифри. Кива – це не та фігура, якою можна задовольнити більш-менш інтелектуальну частину населення Росії.

На фото: Максим Савчук (у масці) та Віктор Медведчук (праворуч від пана Савчука)

А якщо не обміняють Медведчука?

Тоді Медведчук отримає строк. Але моя думка така, що цього не допустять і Путін забере свого кума хоча б тому, що там є православна традиція, там є відносини родин. Дати своєму куму, навіть якщо він не виправдав сподівань і не ефективно використовував кошти й можливості, які йому надавались, це було б "нє па панятіям" і не правильно дати своєму кумові просто сидіти решту життя в українській в’язниці. Я думаю, що обмін може здійснитись.

Тобто, політичною вдовою Оксану Марченко ще називати рано?

Я думаю, що ще рано. Так.

У пострадянському середовищі прийнято бізнес та майно записувати на дружин, тещ, бабусь. По таким маркерам можна на сто відсотків розуміти, що такий бізнес не є чесним.

Так. Погоджуюсь. Це по-перше. А по-друге, ви ж розумієте, що Медведчук перебував під санкціями, починаючи з 2014 року. І це було головним мотивом записувати все на Оксану. Він сам казав: "Бізнесом управляю я, а володіє ним моя дружина". І це через американців. Тут присутній звичайний прагматизм, який використовують проросійські політики. Та сама історія і з Тарасом Козаком, який записує всю свою нерухомість не на дружину, а на жінку, яку він навіть не "декларував", попри те, що має з нею спільну дитину. Він ніде не вказував її, як свою супутницю по життю. І це взагалі вже інша історія. Коли в тебе є жінка, яка фактично є дружиною, але ти її не "декларуєш".

На фото: Тарас Козак

Можливо це ще хитріший спосіб заховати жінку, на яку все записано, від санкцій?

Так. Це один зі способів. Але, зрештою, ми довели, що це є дружина. І в книжці описана ситуація, коли Козака прямо запитали: "Ким для вас є ця жінка?". Мабуть, у такій ситуації чоловік не може сказати, що вона йому ніхто. Тому він змушений був зізнатися в тому, що людина, на яку записує всі свої активи, це фактично його дружина й матір його дитини. Тому, в принципі, докопуватись до цього можна й активи шукати можна. Історія з тещами, вона цікавіша, тому що теща, зазвичай, має інше прізвище. Не так просто, умовно кажучи, знайти активи тещі. Треба з’ясувати, яке дівоче прізвище дружини. Потім вийти на тещу. І завжди можна сказати, коли це людина старшого покоління, що в 90-х вона займалась якимось бізнесом. А тоді Україна розвивалась. Це все не фіксувалось. І кожен виживав, як міг. Умовно кажучи, теща торгувала чимось там із Польщею, ще з якимись країнами, назбирала капітал. І от теща купила собі "майбах" чи палац. Тому ця історія така популярна і в російських чиновників. Коли теща – це такий Фунт (персонаж роману "Золоте теля", професія Фунта - номінальний керівник фірм, створюваних заради фінансових махінацій, - Ред.), на якого записуються багато активів. Іноді, розуміючи, що теща вже поважного віку, укладають угоду, що все її майно згодом переходить її зятю.

Шукаючи інформацію про Медведчука, Козака, одіозного пана Вороб’я, чи вийшли ви на якийсь окремий, мало комусь відомий слід Путіна, Лукашенко?

На фото: Максим Савчук (праворуч) 

Те, що було знайдено, є в книжці. Деякі частини були опубліковані на "Радіо Свобода" у розслідуваннях. Тоді ми установили, що Медведчук пов'язаний не лише з Путіним, а й через олігарха Вороб’я із президентом Білорусі Лукашенком. Історія про нафтопродукти, історія про вугілля. Вони переплелися. Ми зв’язали дві історії. З одного боку – РФ і кум Путіна, а з іншого боку – Лукашенко і його кишеньковий олігарх Воробєй. Усі вони зв’язались в одній точці. Коли в тебе є одна частина пазла, потім знаходиться інша частина. І ти бачиш повну картину. Все, що знайдено, є у книжці. Можна прочитати. І навіть ознайомитись із тим, як це все було знайдено. Це іноді дуже несподівані підходи до розслідування. А щодо подальших планів "по Медведчуку", мабуть, нових розслідувань уже не буде. Тому що все вже, мабуть, відкрито. Єдине, що я думаю, можливо, і я цим теж буду займатись, треба контролювати те, що буде з активами кума Путіна. Це і труба, його маєтки. Слідкувати за тим, аби раптом оці об’єкти знову не перейшли в руки когось із проросійських політиків. Бо ми вже бачили історію Межигір’я, коли на конкурсі йому намагалися знайти управителя. А потім виявилось, що в конкурсі перемогла компанія, яка пов’язана з Януковичем. Зараз треба концентруватись на тому, щоб ці активи не вивели кудись, не переписали, доки триватимуть судові процеси, введення санкцій і можлива конфіскація. А по-друге, треба дивитись за тим, аби ці активи перейшли під контроль НЕ осіб, які пов’язані напряму із керівництвом РФ.

Ваша книга дуже кінематографічна. Це фактично детективний серіал на реальних подіях.

Дуже дякую за таку оцінку. Я не режисер. Я не знімаю кіно. Я знімаю відео розслідування. Але, якщо хтось виявить бажання зняти фільм, я буду не проти.

Є в книзі такий момент – весілля пасинка Медведчука, сина Оксани Марченко. В той день ви намагались таємно фотографувати гостей події. І там я побачила знайомі прізвища відомих українських артистів, які веселили гостей проросійських політиків. Чи після повномасштабного вторгнення змінилось щось в головах таких артистів? Вони нарешті перестануть говорити, що музика "внє палітікі"?

На фото: люди в кадрі в рамках розслідування журналіста Максима Савчука щодо весілля пасинка Віктора Медведчука

Дивлячись про яких артистів мова. Ми ж пам’ятаємо історію з Іваном Дорном, до якого було дуже багато претензій у 2014 році. Тепер ми бачимо, що він повністю перемикнутися на Україну й бере участь у заходах на підтримку України та тих, хто постраждав. Ми пам’ятаємо історію з Усиком, якого хейтили за те, що він не міг сказати, чий Крим. А 24 лютого з’явилась фотографія з новиною, де він записався в ТрО. Перед тим він відмовився від того, щоб бути в "Паломниці" Оксани Марченко. Якісь пояснення давав. Ту частину людей, яка лояльно більш менш була налаштована і намагалась керуватись принципом "мистецтво поза політикою", повномасштабне вторгнення дуже змінило. І мені здається, що дуже багато людей, які не до кінця ще, мабуть усвідомлювали, не до кінця бачили картину того, що відбувається, вони побачили те, що не бачили до 24 лютого. Думаю, що для цих людей змінилося все назавжди. Але, зрозуміло, що та частина артистів, яка давно переїхала в Росію і зараз просто мовчить про агресію, зробила свій вибір. Тут в Україні в них вже не вийде працювати.

Мовчання – це підтримка війни в Україні.

Так. Мовчання – це підтримка. Тому, ситуація в Україні зміниться на краще.
І ви бачите, що змінилась концепція. Ми дуже часто бачили у попередні роки спільні новорічні вогники з російськими та українськими артистами. Тепер у нас - головна сцена. Концерти також відбуваються в Польщі, в країнах Балтії, де виконавці українські, виконавці польські виступають на одній сцені. І навіть у цьому прикладі в нас змінився культурний геополітичний вектор, став стрімкий і націлений більш на захід.

Що ви побажаєте глядачам та читачам Еспресо?

Якнайшвидшої Перемоги, повернення усіх українських територій якомога швидше, щоб Крим і Донбас у повному об’ємі повернулися до України. Щоб це повернення застали ми, а не наші діти чи внуки. Щоб це відбулось найближчим часом. Хочеться побажати миру. Щоб якось зранку ми усі прокинулись – а немає жертв серед цивільних, серед військових. Цього дуже давно не було. І ми на це заслуговуємо. Заслуговуємо на мирне небо і на Перемогу. Мабуть, це головне, що можна зараз побажати усім нам.  

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb