Росія не відведе війська, але Україна отримала передишку для підготовки, – Роман Безсмертний

Гість "Студії Захід" на каналі "Еспресо" – Роман Безсмертний. У розмові з ведучим Антоном Борковським – про наслідки для України перемовин Байдена та Путіна, коротку передишку в питанні військової ескалації, небезпеки північного напрямку та ймовірне продовження мігрантської кризи.

Розмова між президентом Байденом і Путіним – це не просто про дипломатію. Ми розуміємо, що Україна зараз опинилася під потужним ударом. І формально розмова по відеозв’язку між Байденом і Путіним мала б знизити градус напруження. 

Це була не просто розмова президента з президентом, це була розмова президента Байдена з президентом Путіним, в якій президент Байден говорив від імені великих країн, по суті, лідерів європейської політики, світової політики. Це дуже важливо. Якщо подивитися на зміст цієї розмови, то він дуже добре відображений у брифінгу для преси, який відбувся після перемовин і який провела прессекретар Білого дому Джен Псакі й радник Байдена Джейк Салліван. Там абсолютно чітко, в рамках дипломатичних норм, було викладено, про що йшлося, які рішення були доведені до президента Росії. 

І, треба віддати належне, це дуже серйозно, кардинально вплинуло на тональність заяв Кремля. На мій погляд, це зараз недооцінюється. Зверніть увагу на тональність вимог щодо гарантій, яка була до розмови, і якою вона стала після неї. Очевидно, що спрацювали дії на випередження, які були зроблені Вашингтоном у тиску і в певних кроках назустріч (наголошую на цьому), і це були кроки на випередження, а не навпаки, за наслідками розмови. Тому що те, що було сказано під час візитів посадових осіб Вашингтону, де вони розклали всю лінійку всіх можливих кроків, викликало шок. І це вже очевидно в Кремлі. Відтак ці кроки, що стосуються зняття сум бюджету щодо санкцій по суверенному боргу Росії, зняття певних сум, що стосуються санкцій по "Північному потоку-2", його будівництва (а тут часто плутають – ідеться не про введення в експлуатацію, а про будівництво, тобто це санкції за попередній період). І зверніть увагу, який блискучий маневр робить Вашингтон: ці кошти перекидаються в статтю "збільшення сум на військово-технічну співпрацю з Україною". Буквально за добу. Це дуже важливий сигнал, який треба помітити. Причому на брифінгу радника Саллівана було розкладено, які теми обговорювалися. До тих питань, про що говорилося на форумах, двосторонніх зустрічах, додано, в тому числі, тему наповнення транзитної системи України. Це абсолютно чітко пов’язано з імовірними перспективами "Північного потоку-2". Я вже не кажу про те, що з Берліна і Європи пролунало: якщо не буде виконано європейське законодавство щодо безпеки, то ні про який запуск "Північного потоку" не може бути мови. Крім того, чітко було сказано, що, не дай бог, буде нарощуватися ескалація на українсько-російському кордоні. 

Мені надто тяжко розібратися, що насправді відбувається в голові Путіна. Йдеться про путінський калькулятор, коли він рахує: тут будуть санкції, тут будуть обмеження, тут будуть ті чи інші "чорні списки", тут будуть арешти... А з іншого боку, рука в нього тягнеться все далі й далі до України. І він, можливо, може використати так званий неконвенційний сценарій, що не передбачає "пекельних санкцій". Йдеться про коротку операцію – військова провокація, після того велике військове нагнітання і швидкі переговори.

Україна отримала передишку. Причому ця передишка має винятково інформаційний характер і триватиме короткий період. Насправді, якщо ми думаємо, що Росія відводитиме війська, розформовуватиме батальйонно-тактичні групи, мінятиме доктрину, то ми глибоко помиляємося. Уже очевидно, що збільшення потенціалу військ і можливостей у Криму, на лінії фронту, на українсько-російському кордоні, на білорусько-українському кордоні з російського боку зростатиме. Ба більше, в мене немає сумніву, що угруповання військ, яке зараз зосереджене в Єльні, буде перебазовано до Білорусі. Там логіка очевидна і зрозуміла. Так само, як і по всьому російсько-українському кордону, де зараз не ведуться бої. Я не відриваю лінію фронту на Донбасі від іншої частини російсько-українського кордону. Очевидно, що Кремль розглядає його як цілісний. Я вже не кажу про південний напрямок України – Крим, де без кінця нарощується військовий потенціал. 

Цей інформаційний перепочинок дає Києву можливість, по-перше, не тільки інформаційно, а й організаційно показати свою потугу, свої кроки. Далі – переформатувати стосунки влади і суспільства. Найменше, про що говорилося під час цієї телефонної розмови, – це реанімація і відновлення змісту мінських домовленостей. На брифінгу радник Салліван взагалі так "слизько" пройшовся по цій темі, говорячи про Мінськ як про майданчик. Навіть не говорилося про відновлення "нормандського формату". Думаю, що найближчими днями це буде ознаменовано якимсь рішенням Вашингтону. У цій справі очевидно, що Вашингтон візьме лідерство. Чому? Тому що події європейського політичного театру потребують паузи. Нерозв’язаність питання майданчика діяльності тристоронньої контактної групи взагалі переводить її в онлайн-режим. А з цього онлайн-режиму результату не буде ніякого. Це означає, що дві теми, які є суперважливі – безпековий блок і звільнення військовополонених – муситимуть якимось чином бути реалізовані в підтримці Вашингтону. Але, ще раз наголошу, нинішній період – це просто коротка перерва.

Наскільки коротка? Згромадження, концентрація військ були приурочені якраз до двох ультиматумів – байденівського, який давав Путіну пів року подумати, і російського, який давав українській стороні час до 1 січня. 

Сполучені Штати, по-перше, прискорили розміщення систем ПВО в Румунії і Польщі. Очевидно, що вже прийнято рішення про перебазування до Польщі тих частин, які були на території Німеччини. По-друге, на територію Португалії перебазувалися стратегічні бомбардувальники першого ешелону дії В-2, туди відбазовано декілька ескадрилей, які на своєму крилі несуть ядерний боєзапас. Збільшено – і процес цей наростає – присутність бронетанкових військ США в Балтійських країнах, а також окремих підрозділів десантних військ. Тобто насправді Сполучені Штати зреагували так, як і планувалося. Як і вимагалося, коли Росія не виконає домовленостей, яких було досягнуто. Ці речі обумовили ту емоцію, яка лунала з Кремля. 

Що стосується ультимативних вимог Кремля про непоширення на схід НАТО. Зверніть увагу, як від ультимативних вимог щодо письмових гарантій Кремль перейшов до розгляду можливості (!) якихось подібних гарантій. Чому? Тому що і Генсекретар НАТО Єнс Столтенберг, і керівництво США, і керівництво європейських країн абсолютно чітко сказали, що це справа України і НАТО, як надалі розв’язувати це питання. Більше того, тональність, яка прозвучала на брифінгу радника президента Сполучених Штатів, дала зрозуміти: національна програма України в рамках співпраці НАТО-Україна може розглядатися вже як реалізований план ПДЧ. На мій погляд, оце пониження агресивності в тональності Кремля і пауза, з якою довго мучилися в Москві, готуючи комюніке для преси, пояснюється тим, що Байден у телефонній розмові домігся результату в тиску на Кремль. Думаю, тут основним аргументом було не тільки, що саме говорив президент Байден на цю тему, а те, що все це звучало не лише від Байдена, а й від лідерів європейських держав. Це суперважливо. Це означає, що це поєднання північноатлантичної безпеки, де кожна з країн грає свою важливу роль, Вашингтон визнав, він розуміє це, відбулася координація дій.

Є такий елемент, як слабка ланка. От дуже не хотілось би, щоб представники України якраз були слабкою ланкою в такій американській комбінації. Ми розуміємо, що можна без кінця кричати і запевняти в тому, що ми розбиваємо євроатлантичні аспірації, а по факту не робити те, що треба. Можна дуже добре і багато говорити про те, як ми будемо відправляти "вантажі 200" в Росію, замість того ми не розгортаємо в центральній Україні угруповання, яке могло б у разі чогось відбити білоруську провокацію. Тобто нібито на словах все добре, а по факту?

У Вашингтоні дуже чітко розділяють українське суспільство, яке заявило про те, що воно чинитиме опір, і українську владу, наскільки вона здатна організувати цей опір. І треба усвідомлювати, що від подальших подій найближчими тижнями буде зрозуміло, наскільки Вашингтон і європейські столиці відкриті до цієї співпраці. І чи є здатність у політичного керівництва України виконати ці кроки, що зараз будуть необхідні, аби використати цю паузу. Бо насправді від цього й залежатиме, наскільки довгою буде пауза. 

Білоруський напрямок – він залишається надзвичайно небезпечним. Тому що, з одного боку, Лукашенко є формально незалежним диктатором у прийнятті своїх рішень де-юре, з іншого – всі розумітимуть, що ця провокація пішла за вказівкою Москви. А найгірше в цьому аспекті, що від Києва до Білорусі трошки більше, ніж 100 км. 

Проблема північного напрямку залишається суперактуальною. І це дуже погано, що тільки зараз їй почали приділяти таку увагу. А Лукашенко почав ретранслювати речі, які йому доводять із Кремля. Насправді ця ситуація була зрозуміла. І можна говорити про втрачені роки щодо вирішення питання безпеки з півночі для України. Очевидно також і те, що ніхто не попереджатиме Лукашенка про ті дії, які вчинятиме Росія на цьому напрямку. 

Але тут треба розумно використовувати цю "балакаючу голову", якою є Лукашенко. Бо заяви про те, що він проситиме Путіна про розміщення ракет, адже він зберіг потенціал шахти і так далі, що проситиме про розміщення бронетанкових сил і підрозділів – це не просто анонс, це речі, які заплановані і які будуть зроблені. І повторюсь: я не маю сумнівів, що угруповання, яке зараз зосереджене в Єльні, буде розміщене на території Білорусі. Понад те, можу сказати вам, що воно з’явилося там не тільки для загрози в українському напрямку. Чому? Тому що міграційна криза планувалася як розгортання конфлікту між поляками й білорусами. І от тоді це угруповання з повною аргументацією, яку озвучив би не тільки Лукашенко, а й Кремль, зайшло б на територію Білорусі через необхідність "захищати братній народ" Тема з мігрантами на білорусько-польському кордоні, як і на кордонах Балтійських держав, не є вичерпаною. 

Ви слушно відзначили. Ну, наприклад, ми маємо певну інформаційну психологічну перерву, на кілка тижнів. У той самий час Росія не відводитиме війська, не понижуватиме рівень реальної небезпеки, а готуватиме тло для створення нової фази.

Є дві речі, які вже явно перебувають в арсеналі методології Кремля. Перша – це Крим. Я поясню, чому. Зверніть увагу: якої б частини озвучених тез ми не торкнулися, там ніде не звучала тема Криму. Тож, думаю, треба очікувати там серйозного напруження. 

Друга – те, що стосується уже проанонсованого в резулятивному зверненні до преси Кремлем, – це теза про невиконання Україною Мінських домовленостей. Тобто зупинки в цих речах не буде. Це означає, що атака зараз буде вестися на те, що Україна не виконує домовленості, і відбуватиметься нарощування потенціалу аж до ймовірного виникнення конфлікту на південному напрямку. 

Що стосується Білорусі, то очевидно, що тут буде переформатовано так звану міграційну кризу в певні диверсійні групи. Даруйте, але ці люди мають кудись подітися. Згадаєте мої слова. Вони як з’явилися ніби несподівано, так і зникнуть несподівано. І це ще раз свідчитиме про те, що вони не мігранти, не біженці, а підрозділи відповідних приватних армій, які формувалися з основ тих груп, що діяли в рамках Трудової партії Курдистану, в Афганістані й інших країнах Центральної Азії.