РПЦ скотилася в єресь і відступила від науки Христа

Три роки згодом, 19 квітня 2022 року, в розмові з Тетяною Чорновол він зізнався: "Коли це почалося (війна – Ред.), я дзвонив друзям і говорив одне: бандерівці мали рацію....Таки "армія, мова, віра" – це найважливіше. Якби ми пішли цим шляхом 20 років тому, то у рашки не було б ідеологічної підстави лізти в Україну..."

Олександр Вілкул став одним із найуспішніших очільників великих міст, які зуміли зорганізувати оборону своїх громад, забезпечили роботу підприємств і співпрацю з військовими. Кривий Ріг часто піддається масованим ударам ракетами і безпілотниками. Але місто стоїть, в ньому пульсує життя, запрацювала програма допомоги містянам у переході на українську мову спілкування.

Справжній форпост України, який прискореними темпами "наздоганяє" втрачені 20 років нашого державотворення. 
Сьогодні про "армію-мову-віру" необхідно згадувати з трьох причин. 

Насамперед, у суспільстві склався консенсус щодо необхідності завершити процес деколонізації України, бо це одна з головних передумов нашої перемоги і справедливого миру. А деколонізація неможлива без заборони діяльності Російської православної церкви в Україні ("Віра"), що гальмується владою.  

Друга причина - це наближення десятої річниці Революції гідності та десятої річниці військової агресії Російської Федерації проти нашої держави. Собі та всьому світу маємо нагадати про цінності, які ми відстоювали на Майдані, побоюючись яких Росія пішла проти нас з війною. Формула українських революцій ХХІ ст. "Свобода. Гідність. Справедливість" - це екзистенційна загроза для імперської тріади "Православіє. Самодержавіє. Народность".  

Третє - це наближення початку переговорів про вступ України до Європейського Союзу, де ключове значення матиме імплементація європейського законодавства до нашої правової системи. А також жорсткі розмови про гроші з ЄС для нашої держави і квоти на експорт української продукції до Європи.

Але під час цих переговорів ми і європейці маємо пам’ятати про головне: ідеї та цінності мають вирішальне значення. І що російсько-українська війна - це лише фрагмент протистояння Росії з Європою, яке продовжується більше 200 років.

Незмінні "скрєпи" імперії 

До імперської ідеології формулу "Православіє. Самодержавіє. Народность" впровадив Сергій Уваров – президент Петербурзької академії наук і міністр народної освіти часів царя Миколи І. Вступаючи на свою посаду у 1833 р. він пояснив: "Заглиблюючись у розгляд питання і шукаючи начала, які становлять окремішність Росії (а кожна земля, кожний народ  має такий Палладій), стає ясним, що таких начал, без яких Росія не може благоденствувати, зміцнюватися, жити – має три головні: 1) Православну Віру. Самодержавство. Народність".

Православна віра - це ідеологеми "Святої Русі", "Третього Риму" і звільнення Константинополя - Другого Риму. Як передумова заспокоєння глобальних амбіцій царів на домінування в басейні Чорного і Середземного морів, Близького Сходу і Південно-Західної Азії. 

Формула "Православіє. Самодержавіє. Народность" була відповіддю на "тріаду" Французької революції "Свобода. Рівність. Братерство". І намаганням знищити її дух, який себе проявив під час повстання декабристів 1825 р., а також під час польського Листопадового повстання 1830-31 рр. 

Під час іншого польського повстання (Січневого з 1863-64 рр.) Росія злякалася спроб повстанського уряду залучити на свій бік українців апелюванням до "триєдиної Річ Посполитої" – Польської Корони, Великого Литовського Князівства і Руського Князівства. У відповідь імперські ідеологи використали ідеологему "Триєдиної Русі" і "трьох колін єдиного русского народу" – великоросів, малоросів і білорусів.   

Більшовики апелювали до Французької революції, однак насправді повністю заперечуючи її ідеали. Свобода стала поневоленням, рівність трансформувалася в нове закріпачення, натомість братерство стало індульгенцією на знищення "ворогів народу" і "ворожих націй". 

Сталін відкрито відновив Уварівську тріаду: став самодержцем, перемогу над ІІІ Рейхом завершив тостом "за великий російський народ", а в1943 р. він відродив Московський патріархат. З характерною зміною титулу патріарха – замість колишнього титулу "всієї Росії" запроваджено новий "патріарх всієї Русі". 

Царський вінець на голові Путіна

Путін вірно наслідує свого кумира. Вже президентська кампанія в Україні 2004 року продемонструвала, що його метою є відновлення Російської імперії. Політтехнологи з Москви, які працювали на Віктора Януковича, намалювали карти нашої держави, розділеної на три частини. 

Оприлюднена в половині 2021 р. стаття Путіна про "єдність російського та українського народів" завершила розробку нової формулу "русской народності". В її склад мали входити великороси, новороси, малороси і білоруси. І при цьому без галицьких, угорських та буковинських русинів, яких планувалося віддати Польщі, Угорщині та Румунії для торгування про вихід цих країн з ЄС і НАТО.   

Після обрання очільником РПЦ (2009 р.) патріарх Кіріл озвучив програму запровадження "русского міра", якою Кремль озброївся для реалізації своїх експансіоністських цілей.  

Після анексії Криму Володимир Жириновський називав Путіна "володарем". Можна припустити, що після захоплення Києва в лютому 2022 р. планували не лише "парад перемоги" на Хрещатику, а й увінчання голови Путіна імператорським вінцем в Софіївському соборі. Щоб "самодержець" Владімір Владімірович був рівний не лише Петру, Катерині, Миколі І та Сталіну, а й великому князю київському Володимиру Великому.

Плани Кремля були справді ґрандіозні. У "русскомірівській" концепції "народность" зазнала трансформації, бо структури Московського патріархату існують не лише в Україні, Білорусі та Литві, але й у північній Америці, Азії (наприклад, в Японії), а з 2016 р. також в Африці.  І тому "русскій мір" має простягатися на всі території, де звучить російська мова і живуть "русскіє люді". 

Отже, глобальні апетити російських імперіалістів та їх гасло "Аляску тоже вєрньом" не були проекцією хворої уяви, бо російські планувальники справді задумали "повернення" американського штату до "матушки Росії" і підкорення половину світу.        

Йдеться про суть православного віровчення

Наданням Томосу про автокефальний церковний устрій Православній церкві України Вселенський патріарх Варфоломій порушив релігійний "скрєп" російської імперської тріади. Промовляючи після підписання Томосу (6 січня 2019 р.), він наголосив: "У цей надзвичайний та історичний день, у Священному Центрі Православ’я стоять та святкують з нами князь Володимир і свята Ольга, разом з усіма святими нащадками православної Української землі, а також усі прибічники і прихильники прав Вашого українського народу, і справедливості назагал, а також прав людини і особливо релігійної свободи для всіх людей і народів".

Називавши ім’я Володимира та Ольги, Вселенський патріарх вказав на фундаменти української духовної та державної традиції. Історики дискутують, хто в питанні становлення націй правий: примордіалісти, переніалісти чи модерністи? 
Для ситуації, в якій знаходяться українці, їхні дискусії не мають принципового значення, бо Руська держава зі столицею в Києві - це і є пряма попередниця сучасної Української держави. 

Однак йдеться не лише про історичні назви і тяглість державних і національних традицій. А про суть православного - і загалом християнського - вчення.   

У 2016 році на Криті відбувся Всеправославний Собор, підготовка до якого розпочалася ще півстоліття тому, а його проведення стало місією життя патріарха Варфоломія. РПЦ (і ще три найближчі Москві церкви) не взяли участі в соборі, аргументуючи відмову позицією Вселенського патріархату щодо "першості" у Вселенському православ’ї та різниці у підходах до вирішення проблеми автокефалії Православної церкви в Україні.

Насправді різниця в підходах Константинополя і Москви стосувалися фундаментів богослов’я, еклезіології, антропології, відносин між церквою і державою та соціального служіння церкви. 

У документі "Місія Православної церкви в сучасному світі" заголовки розділів такі: "Гідність людської особи", "Про свободу та відповідальність", "Про мир та справедливість", "Мир і запобігання війні", "Ставлення Православної церкви до дискримінації", "Місія Православної церкви як свідчення любові у служінні". 

Росія і РПЦ безуспішно гребуть проти течії 

Вражаючий контраст із змістом "місії" РПЦ і "русского міра". В ідеології (язик не повернеться сказати про богослов’я, еклезіологію чи антропологію) церкви Кіріла немає місця на гідність особи і народу, свободу та справедливість. Натомість є підпорядкування людини державі та імперії, заперечення самобутності окремих націй. Замість відповідальності за запобігання війні є її розпалювання, заохочення до участі "аргументом" про потрапляння прямо до раю тих, хто загине в Україні. 

Річард Пайпс, відомий історик і радник президента США Рональда Рейгана, ще у 70-х роках минулого століття аргументував, що вже царська Росія була поліцейською державою. А більшовики "творчо" розвинули цю модель, довівши її до завершення у сталінському тоталітаризмі. Путінська Росія продовжує ці традиції. 

І тому для сучасної Росії Європейський Союз (нове втілення "європейського духу") - це генетично чуже та екзистенційно вороже утворення. Отже, мета Путіна - знищити ЄС і НАТО. Але в Кремлі не змогли придумати нових ідей і тому відкопали Уварівську тріаду, намагаючись переконати у її привабливості європейських та американських радикальних консерваторів, шовіністів, ксенофобів і ворогів усього прогресивного. 

Безуспішно гребуть проти течії, бо впродовж минулих двох з половиною століть світ докорінно змінився, зробивши належні висновки, насамперед, із трагедій першої половини ХХ ст. 

Християнські церкви, зокрема католицька, довго протистояли Просвітництву, що породило Французьку революцію, соціалізм, лібералізм і демократію. Замирення, хоча і не остаточне примирення (воно навряд чи можливе), прийшло під час Другого Ватиканського собору (1962-1965 рр.). Католицьке "оновлення" найчіткіше прозвучало в пастирській конституції про відносини церкви з сучасним світом - "Gaudiam et spes". До католицької доктрини імплементовано свободу, гідність і природні права людини. 

Час проведення Ватиканського собору був бурхливою епохою в історії світу. Зародження ООН, проголошення "Загальної декларації прав людини" і закріплення прав людини у системі міжнародного права. Деколонізація, постання нових держав та ядерна розрядки. Масові мирні рухів, поступ демократії, зародження і поглиблення європейської інтеграції. 

Війна не священна, а диявольська 

Світ, поділений під час "Холодної війни", наблизився до визнання того, що загальнолюдські цінності мають вирішальне значення. В радянській сфері впливу кінцем надій, пов’язаних із названими процесами (сподівання на "соціалізм з людським обличчям"), стало придушення військами Варшавського договору Празької весни 1968 р. 

На щастя, тріумф "доктрини Брежнєва" (військове втручання СРСР у внутрішні справи інших країн) був короткочасним. Війна в Афганістані підточила сили імперії, а гонка озброєнь і падіння ціни на нафту завдали їй нищівного удару.  
Нову епоху, яка завершилася падінням комуністичних режимів в Європі і розвалом СРСР, започаткував вибір у 1978 р. кардинала Кароля Войтили на папу (Іван Павло ІІ). А згодом народження руху "Солідарності" в Польщі (1980), парламентські вибори у цій країні, падіння Берлінського муру та Оксамитова революція в Чехословччині (всі у 1989 році). Два роки потому розвалився СРСР, в чому вирішальну роль відіграло проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. 

Навчання Всеправославного собору 2016 року щодо місії церкви у світі - це своєрідне продовження духу названих явищ і процесів. 

"Гідність людської особи – констатували отці Собору, – що походить зі створення людини за образом і подобою Бога, а також із її ролі у Божому задумі про людину та світ, була джерелом натхнення для отців Церкви, які заглиблювались у таїнство Божественної ікономії". У розділі "Мир і запобігання війні" вони написали: "Засуджуються війни, що надихаються націоналістичними мотивами і призводять до етнічних чисток, змін державних кордонів та захоплення територій".

Патріарх Кіріл за визначенням не міг підписатися під цими словами. 

У березні минулого року кількасот православних богословів засудило ідеологію "русского міра" як єресь етнофілетизму. Але проблема глибша. Віддавшись на службу людиноненависницькому режимові, РПЦ втратила характер Христової церкви запереченням основ вчення Ісуса із Назарету про правду, добро і справедливість.

Виступаючи на всесвітній політичній конференції в Абу-Дабі (22 грудня 2022 р.), патріарх Варфоломій наголосив, що ідеологія "русского міра" "є інструментом легітимізації російського експансіонізму та основою його євразійської стратегії". Таким чином, "віра стає основою ідеології путінського режиму". В одному з інтерв’ю сказав, що всупереч твердженню Кіріла, війна Росії проти України "не священна, а диявольська". 

Ієрархи Української православної церкви Московського патріархату намагаються переконати українців, що підпорядкованість Кірілу їм необхідна для збереження канонічності та апостольського спадкоємства. Це неправда, бо ніхто не заперечує їхніх єпископських хіротоній. Йдеться винятково про приналежність до церкви, яка була опорою Російської імперії в минулому. І такою залишається сьогодні. 

В Абу-Дабі патріарх нагадав, що у ХІХ ст. "інструменталізація релігії" Москвою поєднувалася з новаторськими ідеями німецького націоналізму. "Інспірована пангерманізмом нова ідеологія панславізму, орган російської зовнішньої політики, набула релігійної складової". Згідно цієї ідеології, церкви "повинні організовуватися за принципом етнічності, центральним маркером якої буде мова". І тому Вселенський патріархат засудив у 1872 році це вчення як єресь етнофілетизму. 

Патріарх Варфоломій розкрив глибокі історичні корені споріднених явищ. Ідеї німецького націоналізму трансформувалися в нацизм, вершиною злочинів якого був Голокост. Ідеї "панславізму" і "русского міра" породили рашизм – геноцидну ідеологію знищення України як держави та українців як нації.   

"Віра" – правда, справедливість, добро і краса 

У преамбулі "Загальної декларації прав людини" констатовано, що гідність людини "властива всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав". Гідність є "основою свободи, справедливості та загального миру". На цьому фундаменті виросли цінності українських революцій 2004 і 2013-2014 років.

Гідність людини і нації. Свобода, адже без вільної людини і вільних націй світ порине у темряву поневолення старими і новими імперіями. Після трагічного досвіду тоталітаризмів ХХ ст. додалося усвідомлення, що свобода дорівнює демократії. 

Постулат справедливості з’явився як реакція на Гоббсівську ідею держави-Левіафана з обмеженням природніх прав людей на користь правителя. У перші десятиліття після проголошення незалежності український Левіафан побудував систему (олігархат), в якій принижувалася гідність особи, її право на свободу, захист усіх потребуючих і рівні стартові умови для молодого покоління. І тому українським вибором стала Європа, а не Євразія, в якій посткомуністичний олігархат (зодягнутий в історичний костюм нового "царства") став фундаментом державності та суспільних відносин.  
Універсалістський вимір українських революцій і героїчного спротиву російській агресії пробудив демократичні суспільства і держави в усьому світі. Адже ми заговорили мовою цінностей, зрозумілих для кожного європейця і кожного демократа на інших континентах. Стали не тільки своїми серед своїх, але еталоном боротьби за спільні цінності перед наступом авторитаризму і поневолення.  

"Армія. Мова. Віра" – це відповідь на необхідність захищати названі цінності із зброєю в руках і необхідність забити осиновий кілок в упиря імперії.      

У 2018 році "Армію. Мову. Віру"  розшифрували лаконічно: "Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Віра боронить нашу душу". Після майже 10 років російсько-української війни стало зрозумілим, що Давид справді може перемогти Голіафа, спираючись на цей фундамент.  

Лише армія вільних громадян і вільного народу протистоїть рабському війську сучасного Мордору. Мова - це об’єднуючий стрижень нації (політичної) перед наступом тих, хто використовує брехню, розколює суспільство і приносить руїну. Віра - це те, що найсвятіше в людині, хоча сама людина (громадянин) може не вірити в християнського Бога, бо вірить в іншого Бога або ж не вірить взагалі. 

"Віра" у широкому значенні - це правда, справедливість, добро і краса, без яких немає людини в людині.
"Армія. Мова. Віра" - це не передвиборче гасло колишнього президента, а наш оберіг від зазіхань північно-східного сусіда, який одержимий запровадженням "русского міра". Це також відповідь українського демократичного суспільства на нову спробу російської імперії зупинити розвиток нашої країни і всієї Європи, щоб всі поринули у боротьбу всіх проти всіх.  

І тому "Карфаген має бути зруйнований". Для захисту української незалежності та демократії якомога скоріше необхідно ухвалити законопроєкт № 8221 "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій".