"Сьогодні йде війна двох суспільств". Про особливості Конституції України та її відмінність від російської

Чим Конституція України відрізняється від російської

Конституція – це фундамент будь-якої держави, документ, який є суспільним договором, або як його ще називають договором еліт. Український політик і дипломат, один з авторів Конституції 1996 року Роман Безсмертний у коментарі "Еспресо" зауважив, що сьогодні йде війна не просто між Україною та Росією, протиставляються один одному два основні документи держав. 

"У нас сьогодні йде не просто війна двох держав, а війна двох Конституцій, суспільств. Треба розуміти, що українська та російська Конституції – це два антиподи сучасного світу. Починаючи з того, що українська Конституція сповідує верховенство права, а російська – фіксує верховенство закону. В цьому фундаментальна різниця, хоча вона і не прочитується, навіть на англомовному рівні, бо law так чи інакше означає закон. Проте для України це має глобальне значення", – пояснює політик.

Наприклад, в Україні не потрібно отримувати дозвіл для того, щоб йти на протест, бо це природне право людини. Натомість в Росії закон забороняє будь-які демонстрації, тому потрібен дозвіл. Якщо в Україні є домінування людини над державою, то в Росії навпаки – держави над людиною. 

Роман Безсмертний пояснює, що упродовж 30 років Україна йшла кардинально іншим шляхом розвитку, аніж північно-східний сусід. У нас свобода – це основна цінність, право, домінанта розвитку людини, а держава трактується як система послуг для забезпечення безпеки громадянина, територіальної цілісності. Тоді як в Росії зовсім інший підхід – це апарат насилля. У фінальному вигляді ми це побачили, коли почалася війна у 2014 році, фрази як-от "Хто вам дав право так багато жити" й подібні згодом були написані ворогом на стінах. Дипломат наголошує, що така поведінка є наслідком абсолютно кардинального вектора, що закладено в основних положеннях двох Конституцій. 

"Якщо не помиляюся, стаття 62 Конституції України регулює перелік можливих обмежень на випадок стану війни. Ви звернете увагу, що там не йдеться про обмеження індивідуальні, а лише ті, які вимагають забезпечення безпеки, територіальної цілісності та суверенітету. В цьому основна розбіжність: українська конституція не дає можливості, на відміну від російської, наступати на основоположні права. Це ж стосується діяльності державних органів, інституцій тощо", – каже Роман Безсмертний. 

Переваги й недоліки Конституції України як документа

Взагалі Конституція – це живий організм, тому вона має розвиватися разом із суспільством, забезпечувати потреби громадян, які формуються тим же суспільством і будують державу для себе. За словами одного з авторів нинішньої Конституції України, війна показала, наскільки наша Конституція – адекватна, якщо можна так сказати. 

"Вона (Конституція – Авт.) зберігає демократію як основу системи, образотворчу одиницю української держави. Вона не дає можливості перерости, використовуючи механізми ведення війни, в тоталітарну систему. Це, своєю чергою, дає право людям робити все, щоб захищати державу, себе, свою родину, тобто тут є дуже гармонійний взаємозв'язок – між Конституцією і громадянином", – зазначає Роман Безсмертний. 

Але Конституція не допускає в державі позаконституційне існування органів, які входять в систему права, такі як Антикорупційний суд, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, НАБУ, НАЗК та інші. Тобто всі органи, які зачіпають права людини, так чи інакше, повинні бути конституйовані. Дипломат підкреслює, що існування позаконституційних органів є небезпечним в конституційній моделі України, тому це означає, що в документ потрібно вносити доповнення. Так само, коли суспільство досягає певних практик, – це теж потрібно відображати в документі. 

Ще один недолік української Конституції – переобтяженість деталізацією державних органів, а в державах, які змінюються, змінюється й державна машина. Їхати на різній швидкості з іншими компонентами не надто добре, тому потрібно також вносити правки, вважає Роман Безсмертний. 

"Конституція – це документ, який забезпечує та описує права, певною мірою стосунки громадян і держави. У нас вона переобтяжена деякими деталями, що стосується державних органів влади, в тому числі йдеться і про місцеве самоврядування. Ви, напевно, бачили, як конституційні норми гальмували реформу децентралізації. Це й надалі продовжується, тому що між конституційним територіальним устроєм та теорією громад, яка зараз реалізується, є суперечність, бачення, яке насправді можуть використовувати негативно, це треба мати на увазі", – пояснює політик. 

На думку історика та народного депутата Володимира В'ятровича, коли згадуємо про день ухвалення Конституції України – 28 червня 1996 року, треба найперше розуміти, що це великий політичний здобуток. І добре, що вдалося прийняти документ ціною важких політичних компромісів. З іншого боку, окремі положення Конституції були якраз виявами тодішнього політичного компромісу, тому їх варто позбавлятися у перспективі. 

"Це, мабуть, не такі масштабні речі, але важливі, що стосується дивної та, як на мене, не потрібної згадки російської мови в 10-й статті, чим часто користуються ті, хто хоче говорити російською в Україні. Так само згадка про Великий герб. Але найкритичніше, напевно, те, що Конституцію неодноразово намагалися змінити під конкретного керівника держави. Зміни, які були ухвалені у 2004 році. потім те, що намагався запровадити Янукович. Зараз ніби немає спроб під теперішню владу змінити, ми є радше свідками порушень фундаментальних положень Конституції", – вважає політик. 

За його словами, система органів влади, що функціонують в Україні, дуже мало відповідає прописаним положенням Конституції. Як приклад, Офіс президента, який з 2019 року відіграє надмірно велику в політичних процесах країни, однак не має норми в Конституції. Натомість зараз чи не найбільше з часу прийняття документа надто упослідженим є законодавчий орган – Верховна Рада, вважає Володимир В'ятрович. Тому це потребує певного балансу. 

Разом з тим, позитивом вважає те, що у 2019 році в Конституцію було внесено зміни та прописано ключові статті про інтеграцію України в Європейський Союз та НАТО. З точки зору оборони та безпеки, також враховуючи події повномасштабної війни, більшість українців змінили своє ставлення і зараз вважають необхідним вступ України у ці міжнародні структури. Тому включення цих змін у Конституцію були важливими. 

Чи потрібно змінювати українську Конституцію та коли

Вносити чи ні зміни до Конституції – це питання політичне, а те, як це робити та що змінювати – питання правового характеру. Зрозуміло, що з правової точки зору, внесення змін до Конституції в умовах війни неможливе. Проте це не означає, що не можна працювати над розробкою положень, переконаний Роман Безсмертний. 

В Україні є один колосальний недолік – немає постійної конституційної комісії, як це є в більшості держав. Така комісія мала б легалізувати норми Конституції, практику їх застосування, й на основі цього пропонувати відповідну корекцію. Водночас парламентський комітет відповідною роботою теж не займається. 

"Чи треба над цим працювати? Над цим потрібно працювати завжди. Я б навіть рекомендував кафедрам конституційного права брати це в розробку, постійно вести роботу в академіях, наукових центрах тощо. Коли настає момент вносити зміни, всі бігають як в гарячці. Як людина, яка в цьому процесі прожила, я розумію, що таке правильно виписати ту чи іншу норму. Особливо коли говоримо не просто про заповнення тексту", – каже Роман Безсмертний, один з авторів Конституції 1996-го. 

Для змін Конституції потрібна певна ідея. За словами дипломата, є частина політиків в Україні, які говорять про ідею перезаснування держави, що могло б стати фундаментом роботи над документом. Але українська Конституція не передбачає прийняття нової, є лише один спосіб – внесення змін до чинного документа, до того ж підкреслює Безсмертний, в ній добре виписані всі процесуальні норми. Але це не означає, що внесенням поправок не можна досягнути концептуально нового підходу. 

Важливо, що заявивши про інтеграцію у цивілізовану світову спільноту, Україна не може ігнорувати міжнародні норми права. І зараз, у ході війни, завдяки тому, що українська Конституція щільно пов'язана з нормами міжнародного права, й коли агресор порушує ці норми, Україна демонструє протилежну практику, зауважує політик. Звичайно, не без ексцесів, адже війна є війна. 

З історії створення Конституції України

Першою подобою конституції була Руська Правда – збірка стародавнього права, створена у Київській Русі в 11 столітті. У 17 столітті свої законодавчі акти складали та запорізькі козаки. Вони й дали поштовх створенню Конституції Пилипа Орлика – договору, що регламентував відносини гетьмана, козацької старшини, державний устрій тогочасної України, права та обов'язки людей. Створена у 1710 році, вона стала першим документом, подібним на сучасні європейські конституції. Хоча прогресивні ідеї, які були там викладені, так і не втілилися у життя. 

Знаковими для українського конституційного творення стали й різні версії конституцій, які були розроблені у період з 1917 по 1921 рік. Різні проєкти створювалися навіть тоді, коли ймовірність відстояти українську незалежність була дуже малою. 

У 1994 році Леонід Кучма, ставши президентом, заявив: "Одним з найголовніших своїх завдань вважаю прийняття нового Основного Закону. Скільки можна "латати" старий, ще радянський? Це ж не каптан…"

Впродовж 1990-1996 років було запропоновано 15 проєктів Конституції України. Засідання Верховної Ради, на якому було ухвалено Конституцію, почалося вранці 27 червня 1996 року і тривало майже добу. Депутати провели за роботою всю ніч і 28 червня о 9:18 проголосували за першу Конституцію незалежної України. Це засідання ВР стало найдовшим в історії українського парламенту.

Конституційний процес розпочався ще у СРСР, одразу ж після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР "Декларації про державний суверенітет України" – вже у жовтні була створена Конституційна комісія.

Між 1991-1996 років комісіями, окремо створеними Верховною Радою та президентом, було складено кілька проєктів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися.

Комуністи намагались зберегти якнайбільше з радянського спадку – гостро стояли питання розподілу влади та власності, державної символіки, статусу російської мови та статусу Криму.

Документ отримав підтримку двох третин депутатського корпусу. Основний закон підтримали 315 народних обранців, 36 було проти, 12 утримались і 30 депутатів взагалі не голосували. У Конституції визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою в складі України.

Основний закон неодноразово змінювали, наразі працює редакція Конституції 2004 року з доповненнями, яка визначає країну як парламентсько-президентську республіку. Перша редакція Конституції передбачала президентську республіку.

Найчастіше в тексті Конституції згадується слово Україна – 451 раз на 15 розділів основного закону. 

Конституція України не є незмінним документом. В самій Конституції є цілий розділ що закріплює можливість внесення змін. Зокрема за часи існування основного закону зміни до нього вносилися сім разів. А усі новообрані президенти України складають присягу на вірність українському народові поклавши праву руку на Конституцію.