Сприяння зайнятості – важлива складова державної політики під час війни

Рівень безробіття в Україні сягає рекордних 30% від числа економічно активного населення. Війна зруйнувала мільйони робочих місць українців. Базовий інститут економіки, що трансформує працю її громадян у нову додану вартість, значною мірою знизив свою ефективність. Це негативно впливає на продуктивність економіки на її здатність генерувати валовий внутрішній продукт, супутні податки до державного бюджету і, відповідно, на здатність держави фінансувати війну.

Тому найважливіша структурна реформа, яка потрібна Україні – це створення робочих місць. Надійна робота економічного тилу формує фундамент для фінансування воєнного супротиву агресору та дозволяє зберегти трудовий потенціал країни.

Роль держави в питанні створення робочих місць кризової економіки є провідною. Приватні інвестори самостійно не в змозі ні визначити актуальні галузеві пріоритети, ні забезпечити достатню кількість робочих місць в зруйнованій війною економіці, оскільки концентруються на аспектах локальної прибутковості інвестицій і не мають достатньої економії на масштабі. Швидкість реакції ринків, як правило, є занадто повільною для того, щоб адекватно реагувати на воєнні виклики.

Досвід інших країн підтверджує, що в епізодах, коли країна стикається з зовнішніми викликами, лише масштабна державна політика створення робочих місць дозволяє стабілізувати економіку.

Позитивний досвід можна запозичити у США. Під час ІІ світової Уряд США інвестував колосальні кошти у створення нових заводів з великою кількістю робочих місць.  60% видатків федерального бюджету становили інвестиції (в нинішній Україні – лише 4%). Масштабні державні інвестиції спрямовувалися на будівництво нових заводів, які здавалася в оренду приватним фірмам, переважно для виробництва озброєнь. Частина новостворених виробничих потужностей з часом була приватизована, що дало новий поштовх розвитку американської економіки у післявоєнний період. При цьому позики на внутрішньому ринку обходились Уряду США у 2-2,5% річних, що формувало мінімальне боргове навантаження на федеральний бюджет (близько 1% ВВП на рік). Понад 40% обсягу додаткового фінансування було залучено Урядом з позик банків, близько 20% - з позик населення, 30% - з позик інших секторів економіки, і лише 10% - з позик центрального банку.

Під час ІІ світової Уряд США інвестував колосальні кошти у створення нових заводів з великою кількістю робочих місць.  60% видатків федерального бюджету становили інвестиції (в нинішній Україні – лише 4%)

Негативний досвід можемо спостерігати у Боснії та Герцеговині, де держава в період відновлення після воєнного конфлікту 1992-1995 рр. не приділяла системної уваги формуванню робочих місць, залишивши це питання на розсуд ринкових сил та приватної ініціативи. Протягом 10 років після закінчення війни (у 1996-2007 рр.) безробіття в цій країні зберігалося на рівні 30-40% робочої сили і по нині залишається одним з найвищих в Європі (16%). Довгострокова стагнація економіки Боснії та Герцеговини призвела до хронічного відставання в темпах економічного розвитку, зневіри значної частини населення в майбутніх перспективах та посилення трудової міграції.

Негативний досвід також мав місце і в Україні. Після активної фази війни з Росією у 2014-2015 рр., коли економіка зазнала структурної та фінансової кризи, Уряд країни не приділяв уваги ринку праці, натомість зосередившись на проблематиці зниження фіскального  дефіциту шляхом скорочення видатків. Поряд з цим центральний банк проводив вкрай жорстку монетарну політику, зосередившись на проблематиці інфляції. В результаті інвестиції впали до рекордних показників, безробіття стало масовим, трудова міграція посилилась, а промисловий сектор зазнав потужного скорочення виробництва.

Після активної фази війни з Росією у 2014-2015 рр., коли економіка зазнала структурної та фінансової кризи, Уряд країни не приділяв уваги ринку праці, натомість зосередившись на проблематиці зниження фіскального  дефіциту шляхом скорочення видатків

Для пошкодженій війною економіки цінність створення нових робочих місць має значно вище інституційне значення, ніж судові, правоохоронні, антикорупційні, банківські і т.д. реформи. Проведення подальших ринкових реформ не буде мати успіху в країні, громадяни якої залишаються масово безробітними з доходами в рази нижчим, ніж в сусідніх країнах, з посттравматичним синдромом пережитої війни.

Нинішній економіці Україні потрібні масштабні інвестиційні проєкти із розгортання виробничих потужностей, здатних одночасно запропонувати велику кількість робочих місць. Введення в експлуатацію таких об’єктів дозволяє не тільки безпосередньо вплинути на ринок праці, але й створює супутній додатковий імпульс для активізації малого та середнього бізнесу.

Уряд має широкий арсенал інструментів політики, здатних стимулювати створення нових робочих місць та генерувати мультиплікативний ефект в економіці:

• державні інвестиції у нові виробничі потужності державних підприємств;
• державно-приватне партнерство, насамперед в сфері інфраструктури;
• різні форми державної допомоги бізнесу на створення робочих місць;
• державні гарантії за кредитами та компенсація кредитних процентних ставок;
• державне замовлення на закупівлю товарів та послуг;
• націоналізація системно важливого бізнесу, якому загрожує банкрутство;
• стимулювання імпортозаміщення та локалізації виробництва;
• допомога у переміщенні виробництва у безпечні регіони;
• стимулювання конверсії виробництва;
• розв’язання проблемних питань логістичної, транспортної та енергетичної інфраструктури.

Центральний банк зі свого боку може застосовувати інструменти стимулювання зайнятості шляхом:

• сприяння здешевленню позик Уряду, які спрямовуються на розв’язання проблем зайнятості;
• зміни дизайну процентної політики для стимулювання банків до кредитування економіки та виконання посередницьких функцій;
• цільового пільгового рефінансування банківських кредитів для підприємств пріоритетних видів економічної діяльності;
• пом’якшення вимог фінансового регулювання кредитної діяльності банків, зокрема в частині якості предметів застави та надійності позичальників.

Традиційно сучасні центральні банки пріоритетно зосереджують свою діяльність на досягненні інфляційних цілей, як складової загальної стабільності економічного зростання.  Однак, під час структурних криз, коли звичайний перебіг економічного циклу порушується, охват проблематики питань центрального банку розширюється. Збереження спроможності монетарної політики впливати на інфляційні процеси значною мірою залежить від збереження прийнятного рівня зайнятості населення.  Саме тому в періоди структурних криз центральні банки приділяють особливу увагу питанню підтримки банківського кредитування. Збереження належного рівня фінансового посередництва банків дозволяє усунити ризики ліквідності реального сектора та загрози масових банкрутств і безробіття.

Більше того, створення нових робочих місць зберігає заощадження населення набагато краще, ніж антиінфляційна монетарна політика центрального банку. При втраті роботи працівник втрачає 100% доходу, а при рості цін працівник втрачає лише частину доходу, що дорівнює приросту інфляції.

У періоди структурних криз центральні банки приділяють особливу увагу питанню підтримки банківського кредитування. Збереження належного рівня фінансового посередництва банків дозволяє усунити ризики ліквідності реального сектора та загрози масових банкрутств і безробіття

Поточний досвід інших країн світу свідчить, що центральні банки приділяють значно більше уваги питанню збереження монетарних умов для відновлення економіки, ніж питанню зниження інфляції. В 2022 р. реальні процентні ставки майже всіх країн світу знизились порівняно з попереднім роком, що сприяло зниженню рівня безробіття.

Зваженість реакції монетарних регуляторів інших країн пояснюється намаганням убезпечити економіку від зайвих структурних зламів – банкрутств, дефолтів та безробіття. Серед країн ЕМ Східної Європи найкращих ефектів на ринку праці досягнуто в Чехії та Польщі, де процентні ставки залишаються глибоко негативними, а рівень безробіття знизився до 2,2 та 2,6% відповідно.

Збільшення безробіття в Україні передусім пов’язане з воєнними факторами. Однак, монетарна політика Національного банку зі свого боку не була спрямована на пом’якшення наслідків безробіття – протягом року реальну процентну ставку було підвищено на 2,6 відс.п., а рівень безробіття погіршився на 20 відс.пунктів.

В умовах України, коли відбувається активне збільшення грошової маси за каналами емісійного фінансування центрального банку та грантової підтримки міжнародних партнерів, особливо важливо замикати цей приріст грошової маси в об’єктах генерування нової доданої вартості. Це покращуватиме продуктивний обіг грошової маси в економіці, зменшуватиме потреби прямої емісії в майбутньому та сприятиме покращенню ринку праці.

Монетарна політика Національного банку зі свого боку не була спрямована на пом’якшення наслідків безробіття – протягом року реальну процентну ставку було підвищено на 2,6 відс.п., а рівень безробіття погіршився на 20 відс.пунктів

Конкретні напрямки галузевої структурної політики слід сконцентрувати на розвитку ВПК і технологій подвійного призначення, ефективному використанні наявних природних ресурсів, видобуванні та переробці вуглеводнів. Додаткові робочі місця можна отримати за рахунок компаній, які полишили ринок Росії. Перенесення заводів світових промислових гігантів з Росії до України дозволить створити нові робочі місця для українців та зберегти географічні ринки збуту для цих компаній.

Позичковий процент воєнної економіки потрібно орієнтувати не на темпи інфляції, а на номінальну виробничу ефективність економіки (тобто на темпи номінального ВВП, який слугує макроекономічною базою податкових доходів бюджету). Встановлення базової дохідності фінансових активів з врахуванням дохідності активів у реальному секторі економіки дозволить уникнути ризиків непродуктивного перетікання коштів у фінансовий сектор та акселерації ризиків боргової кризи.

Підсумки

Після війни велика маса працездатного населення потребуватиме швидкої інтеграції в систему суспільно-економічних відносин країни. Розв’язання лише гуманітарних та інфраструктурних проблем не вирішить проблему зайнятості. Приватний сектор обмежений в ресурсах і не в змозі визначити стратегічні пріоритети розвитку економіки. Потрібна цілеспрямована державна політика зайнятості з масштабним створенням робочих місць.

Стабільні та адекватно оплачувані робочі місця дозволяють зберегти трудовий капітал нації. Запуск виробництв дозволяє ефективно замикати грошову масу в новій доданій вартості та генерувати супутні податки, що важливо для формування дохідної частини державного бюджету, знижує його потребу в емісійних коштах. Великі виробничі об’єкти стимулюють супутню приватну ініціативу малого та середнього бізнесу, а також заохочують громадян-мігрантів повертатися на економічну територію України.

Стабільні та адекватно оплачувані робочі місця дозволяють зберегти трудовий капітал нації

Для реалізації такої політики необхідно мати адекватний фінансовий ресурс. Левову частину коштів Україна планує отримати з міжнародної допомоги. Але вагомим джерелом коштів також є внутрішні ресурси - національні заощадження, а також банківські позики.

Для ефективного задіяння внутрішніх ресурсів на цілі майбутнього розвитку Україна потребує оновленої концепції монетарної політики, яка визначатиме необхідність розбудови потужного інституту фінансового посередництва як елемента системи забезпечення спроможності центрального банку впливати на інфляційні процеси. Зайнятість та інфляція – це дві сторони монетарної політики, які в ринковій економіці взаємопов’язуються через систему грошово-кредитних відносин. Нові робочі місця та виробничі комплекси повинні функціонувати як елементи майбутньої монетарної трансмісії, а для цього необхідно вже зараз посилювати кредитну підтримку інвестиційних проектів. Ефективне включення банківського сектора у інвестиційні процеси економіки також дозволить нівелювати проблему надмірної ліквідності банківської системи, що в свою чергу посилить монетарну трансмісію.

Зайнятість та інфляція – це дві сторони монетарної політики, які в ринковій економіці взаємопов’язуються через систему грошово-кредитних відносин

На даному етапі історичного розвитку країни напрями монетарної та фіскальної політики повинні бути виключно гармонізованими, оскільки розбудова ефективного інституту фінансового посередництва, що забезпечує монетарну трансмісію та сприяє повній зайнятості, відповідає і цілям центрального банку, і цілям Уряду.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Богдан Данилишин, професор Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, ексголова Ради НБУ.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.