"Почесний чи вбивчий полон": як воїни виходили з Азовсталі та що з ними зараз – два роки по тому

Тривала так звана евакуація чи то вихід в "почесний полон" з 16 до 21 травня. До цього, з 24 лютого 2022 року вони героїчно боролись за Маріуполь, відбиваючи окупаційні війська Росії. Як кажуть самі родичі полонених, привілеїв цей полон не дав нікому. Навпаки – воїнів там масово стратили. 

Еспресо поспілкувався з рідними полонених азовців і запитав, що вони розповідали в останні дні перед виходом, якими були настрої, що обіцяли військовим, та чи мають рідні хоч якісь звістки від них.

Інформацію про полонених беруть із ворожих пабліків

Точна цифра людей, які вийшли з Азовсталі невідома, але приблизно йдеться про понад 2,5 тис. людей. Станом до початку обмінів у 2024 році було відомо, що в полоні залишалося понад 1900 військових з Азовсталі. Статистика щодо обмінів є закритою і навіть родичі не мають точної інформації. Скільки загинуло - також невідомо. Рідні не можуть поховати загиблих, оскільки немає тіл. Ще дуже багато родин їх досі шукають.

Представниці ГО "Спільнота Оленівки" розповідають, що щодо звільнення тих, хто залишається у полоні, зазвичай чують стандартну фразу – "робота триває", але, коли є загострення на фронті і обмінів нема, то головним аргументом стає саме нестабільна ситуація на фронті.

Анна – дружина Олега Лобова, важкопораненого в Оленівці бійця. Звісток про чоловіка не має от уже два роки. Останнє смс-повідомлення було особистого характеру, про вихід у полон – жодного слова.

"Чоловік був на службі задовго до повномасштабного вторгнення. 24 лютого в обід він припустив, що, ймовірно, будуть у Маріуполі. Більше я ніяких питань не ставила зі зрозумілих причин. Зв'язок телефоном ми мали рідко, це могло бути одне смс-повідомлення від нього чи його друзів. Якщо вдавалось щось написати, то це були повідомлення особистого характеру з питанням – "як ми?". Питати, як він, було без сенсу. Його відповідь була єдиним словом – "норм". Пригадую фразу, яку він мені написав після перших двох тижнів повномасштабного вторгнення, що на нього всі його речі вже дуже великі", – розповідає жінка.

Каже, що це достатньо пояснювало і харчування, і ситуацію загалом.

"В ніч на 17 травня, перед його виходом, прислав смс, теж виключно особистого характеру. Нічого про вихід у полон не було написано. Прислав повідомлення пізно вночі, я не спала, відписала йому, чи дійсно виходять у полон, але він вже його не прочитав і більше з того часу не відписував", – пригадує пані Анна.

Фото: надала дружина Анна Лобова

У кінці червня 2022 року жінка дізналась від звільненого з полону, що її чоловік у Оленівці, а далі стався теракт. Росія виклала списки і Олег був у переліку загиблих і поранених. 17 серпня того ж року окупанти виклали відео з лікарні, де він давав інтерв'ю. Рашисти розпитували про події тієї страшної ночі.

Як відбувалась підготовка виходу з Азовсталі

Ксеня Прокопенко втратила рідного брата. На момент загибелі у полоні воїну був усього 21 рік. Ігор Прокопенко доєднався до "Азову" у січні 2022 року. До цього служив у Нацгвардії. Хотів служити саме в "Азові", бо йому подобалась ідеологія батальйону, мав там чимало друзів. 24 лютого 2022 року рідні дізнались, що Ігор в Маріуполі.

"Комунікація за весь час у нас була дуже рідко і то 3-4 хвилини. Він ніколи не казав, що у них не було достатньої кількості їжі, води, що було багато поранених і не вистачало медикаментів. Про це ми дізнавались з новин. Натомість він казав, що все нормально. 

Останній раз спілкувались 21 квітня 2022 року і тоді вже було зрозуміло і нам, і їм, що військова деблокада Маріуполя просто неможлива. Ігор згадував про те, що можливо доведеться якось домовлятись з рашистами, аби вийти. Але поряд із тим наголошував, що в полон точно виходити він не буде і краще підірве себе гранатою. З цього я розумію, що їм не казали про полон, а власне про евакуацію, як про почесний вихід з Азовсталі за домовленістю", – розповідає сестра Ігоря.

На момент виходу родина Ігоря не знала, що з ним і чи він вийшов у полон, бо не мала зв'язку з ним понад два тижні. Жодної інформації опісля також не отримали. А 29-30 липня, коли з'явились перші новини про теракт в Оленівці, росіяни виклали списки загиблих, серед яких був Ігор.

Фото: надала сестра Ксенія Прокопенко

"По українській експертизі є підтвердження, що він загинув. Зараз ми ще робимо повторну експертизу від незалежної комісії по зниклих безвісти та чекаємо результатів", – поділилась жінка.

Гаранти "почесного полону" від зобов'язань відхрещуються

Про те, що воїнам під час виходу в полон будуть надані міжнародні гарантії безпеки, йшлось із самого початку розмов про полон. Ксенія Прокопенко, посилаючись на тогочасні публікації у ЗМІ, пригадує, що такі зобов'язання брав на себе МКЧХ та ООН. Але на зустрічі у Женеві, куди їздили родичі полонених, виявилось, що вони були присутні не у всі дні під час евакуації.

"Була гарантія Червоного хреста, що вони будуть присутні на евакуації. І вони мали верифікувати усіх наших полонених з заводу та прослідкувати, щоб Росія не вбивала та не розстрілювала полонених. Однак, коли ми мали першу поїздку нашої спільноти в Женеву і зустрічались з представниками комітету Червоного хреста, то виявилось, що вони були не у всі дні під час евакуації. Тобто вона тривала з 16 до 20 травня, 16-го їх там не було. Причина – вони не встигли скоординувати своїх представників і доправити їх на місце. Тобто – просто не встигли підготуватись до виходу", – додає Ксенія і наголошує, що на цьому етапі робота Червоного хреста вже була провалена.

В інформації, поширеній у травні 2022 року державними установами (зокрема її оприлюднював президент України у своєму інтерв'ю) з переліком посередників, крім Міжнародного комітету Червоного хреста й ООН, представники яких тепер заперечують нібито покладену на них місію, серед гарантів були Туреччина, Швейцарія, Франція та Ізраїль. 

"Якщо з представниками МКЧХ та ООН ми могли побачитись і вони відхрещуються від того, що виступали гарантами чи брали на себе якісь зобов'язання, то в нашого президента і представників інших країн ми цього запитати не можемо. Якщо дійсно були країни-гаранти, були якісь перемовини, то лише вони знають відповіді на численні питання. Бо минає два роки, а заявлені обіцянки не були виконані", – зазначає Анна Лобова.

В інформаційній війні домінує Росія

Загинула у бараці в Оленівській колонії під час так званого "почесного полону" і близька людина Олександри Мазур. Вона, разом з іншими родичами, власне й створили ГО "Спільноту Оленівки". Жінка почала займатися громадською діяльністю, пов'язаною з масовим вбивством.

"Чи пам'ятають про полонених? З цим дуже важко. Бо насправді на Заході дуже мало хто знає про те, що битва за Маріуполь – це унікальна битва періоду російсько-української війни, а тим більше про те, що сталась масова страта в Оленівці. Ця інформація представлена епізодично. Треба розповідати, що йдеться про реальних людей з реальними життєвими історіями. Загалом російсько-українська війна втрачає актуальність у ЗМІ через те, що у світі відбуваються нові події: війни, локальні конфлікти. Звісно, Україна тримається на певних позиціях у світових ЗМІ, але є помітний спад інтересу", – припускає Мазур.

У цьому аспекті виграє Росія. Зокрема, якщо говорити про формулювання в американському законодавстві стосовно "Азову", через які бригада не може отримати західної зброї.

"З українського боку, очевидно, робота робиться знано менше, адже не видно її результату. "Азов", як радикальна організація може потрапити в якісь списки лише тоді, коли на їх формування впливає Росія. Отже, з боку Росії робота ефективна. Саме Росія довела до того, що "Азову" заборонили отримувати зброю зі США", – зазначила Олександра Мазур.

Порожні обіцянки від української влади

Активістка вказує і на те, що державні представники недопрацьовують у спілкуванні не лише з міжнародними партнерами, але й з родичами полонених. Бо на початку цього року представники їхньої спільноти мали домовленості на найвищому рівні про поїздки й виступи про злочини росіян. Однак до нині, попри обіцянки, нічого реалізовано не було.

"Ми реєструвались і надіялись хоч на одну зустріч потрапити (це, власне, йдеться про ті заходи, на які може зареєструвати лише держава). І зараз є таке відчуття, що тебе підвели. Бо це не просто поїхати, ніби на відпочинок. На такі зустрічі треба готувати промови, факти, мати відмінну англійську, та й, зрештою, морально себе готувати, брати вихідні на роботі, тобто цілий комплекс. А в підсумку цього не стається".

За словами Анни, дружини важкопораненого полоненого, керівник Офісу президента сказав їм, що закличуть "коли у вас буде потреба".

"З вами зв'яжуться і я думаю, що це буде досить скоро", сказав він. Поки ще не зв'язались. Якщо вони, як державні діячі, не можуть говорити про певні події, то дайте ми це зробимо. Нам дозволено більше сказати, як родичам. Тим більше ми б розповідали про найбільшу масову страту. яка сталася за ці два роки з військовополоненими захисниками", – наголосила Анна Лобова.

Акцій, що готують і проводять в Україні та світі проти такого ворога, як Росія, недостатньо, вважають у Спільноті. Вони є нагадуванням, але аж ніяк не стають тиском на агресора.

"Результату це не дає, лише в інформуванні, бо більша кількість людей дізнається й усвідомлює про те, що захисники, які виходили в цей так званий почесний полон досі перебувають у ньому, і він ніякий не почесний. Але, якщо говорити про тиск, то абсолютно не змінює їхнього (росіян – ред.) становища у світі. Їм важливо те, що бізнес продовжується, вони продають сировину, збільшили закупівлі сировини для пороху тощо. Це все для них триває і це їм головне".

Зараз, два роки після виходу в полон, родичі продовжують вимагати справедливого покарання для окупантів, що вчинили й вчиняють щоденні вбивства, катування і прагнуть повернути полонених додому. Хочуть поїхати до гарантів виходу з полону з відео та промовами, аби донесли інформацію, що сталось, щоб вже скалічені люди змогли отримати принаймні мінімальну допомогу, яку їм можна надати вже сьогодні.