У США розуміють, що питання вступу України в НАТО є універсальним важелем тиску на РФ, - Безсмертний

Ми в передчутті того, що американці все-таки будуть формувати свою пропозицію і скерують її не лише Україні, але й Європейському Союзу. Російська Федерація в особі путінського радника Миколи Патрушева, який був секретарем російського радбезу, озвучила свої вимоги. Путінський ультиматум - це як серпневий дощ, це постійно, але тепер ключове завдання - це вимога з боку Кремля усунути наших європейських партнерів від ведення перемовин у трикутнику Москва – Вашингтон - можливо, Пекін. Також Російська Федерація запускала свого Фіцо і свого Орбана як активних репрезентантів Європейського Союзу. І тепер Патрушев каже про буцімто різночитання.

Пане Антоне, за що я вас завжди поважав - ви коли спілкуєтесь із співбесідником, ви його своїм доктринальним підходом берете в кліщі і йому вже нікуди дітися, він має бігти по вашій доріжці. Я дозволю собі зруйнувати ваш підхід.

Отже, перше: для Трампа Китай є основоположним противником і ворогом. Це доктринальне рішення, яке є загальноамериканським і на якому базується позиція еліт, які б вони не представляли сторони - чи демократів, чи республіканців.

Друге: формально на сьогоднішній день з точки зору нормативної доктрини, яка затверджена в США, Росія - це теж противник США. Це затверджено доктриною, проходить через цілий масив законодавства. І в цих рамках нюанси реалізації цієї політики можуть впливати на методологію її реалізації, але вони не можуть ламати конструктив. І я визнаю і те, що Росія для США - хоча це лише нормативно на сьогоднішній день, бо еліта де в чому шарпається, причому вона шарпається як у складі республіканців, так і в складі демократів, є різні бачення цієї ситуації, але на сьогоднішній день з точки зору нормативної доктрини, тобто істеблішменту, Росія - це противник, це ворог. І це розуміють і у Вашингтоні, і це розуміють прекрасно в Москві.

Яка нинішня ситуація тактична? Тактична ситуація полягає в тому, що США мають дефіцит - власний дефіцит озброєння, ресурсів економічного оборонно-промислового комплексу для одночасної війни проти цих двох противників. А додайте сюди ще Іран, ситуацію на Близькому Сході etc, і ми будемо розуміти, в якій ситуації перебуває хто б не був президентом Сполучених Штатів Америки.

Яка кон'юнктура моменту? Це прихід до влади нової адміністрації, який вкидає в оці дві речі - стратегічну і тактичну - дріб'язок. А це інформаційний шум, який іноді змітає і тактичну спрямованість, визначеність цілі. Я вже не кажу про стратегію - і про неї забувають, коли говорять про такі речі, - про доктринальне бачення держави тощо.

Ця позиція, яку мельком упродовж останніх трьох років прострілював Трамп - що треба якось пошушукатися з Путіним і кінчить Сі Цзіньпіна, - це здогадки самого Трампа, які закінчуються нічим. 

На сьогодні є нерозуміння істеблішментом американським і елітою, що Пекін, Москва і Тегеран дуже близько і складають вісь зла, про що, до речі, в підсумкових звітах сказали і Ллойд Остін, і Ентоні Блінкен, і Байден у Держдепі, є блискуча стенограма в The New York Times Джейка Саллівана. Ви бачите, як короткі замітки Байдена, Ллойда Остіна і Ентоні Блінкена заполонили світ, а цю довжелезну, майже на 30 сторінок, стенограму розмови блогера з Салліваном ніхто не помітив. Рекомендую фахівцям, у The New York Times є внутрішні подкасти - там є розмова Джейка Саллівана, в якій дуже добре й детально розібрана тема України, як проходив цей генезис.

Отже, 20 січня відбудеться інавгурація. Зрозуміло, що відсвяткують, привітають і почнеться рутинна робота. На жаль, якщо подивитися сьогодні на оці доктринальні рішення і на те, що звучить у цьому інформаційному шумі, - воно несумісне. Його сумістити неможливо. Зверніть увагу: це, мабуть, чи не єдиний випадок в історії Сполучених Штатів Америки, коли Рубіо говорить «Як сказав Дональд Трамп…», Гексет говорить «Як сказав Дональд Трамп». Таких поклонінь вождям США ніколи не було, як зараз.

В Україні подібні випадки траплялися і трапляються.

Так, це ж інший світ. До того матеріалу Саллівана хочу відіслати наших глядачів до величезного матеріалу дискусії журналістів у редколегії The New York Times, які визначали як найбільшу слабкість Трампа нездатність знаходити вихід у кризових ситуаціях. Попри його великі фоліанти, які він задорого продає, про те, що він геніальний перемовник, він вміє укладати договір, - насправді це найслабше місце Дональда Трампа. Попадаючи в кризу, він насправді втікає від неї, він не може зайти в неї в середину. Як маса українських політиків - кидаються і беруть на себе відповідальність, іноді перемагаючи, іноді зазнаючи поразки, але вони не втікають від проблем.

Трамп тікає від проблем. І у великій мірі, якщо відстежити його інформаційну реакцію, то це і є доказ того, що він тікає від проблем.

Тепер уявімо собі, що ситуація, в яку він потрапить - навіть нинішня, ми бачимо, як інформаційно оформляється ситуація навколо сектора Гази і так званої угоди, - усі думають, і Трамп уже прокричав, що це його успіх. Насправді, він до цього має таке відношення, як я до балету, це завершення роботи адміністрації Байдена, і вчора про це було в деталях розказано. Але ж зрозуміло, що Трамп уже розказав, що це він. Можу вам зізнатися в тому, що ми дуже швидко зрозуміємо: якщо встигнуть обміняти заручників, це дуже добре. А я боюся, що розвиток ситуації такий, що, можливо, і це не вдасться.

Це велика помилка – думати, що нинішня угода простилає дорогу до миру. І тут виною не є Ізраїль, не треба претензії пред'являти Ізраїлю. 

Так само треба розуміти, що навіть зміна керівництва в ХАМАСі, прихід брата Сінвара, Ахмеда Сінвара, не вирішить проблему, бо проблема вирішується і в Тегерані, і в Москві. Цього не розуміють ні сам Трамп, ні оточення.

Куди я веду? Ось дивіться, як намагаються розділити: ірано-ізраїльська війна - так її не називають, це «війна з терористами». І російську агресію відділяють і кажуть "дві війни". Ні, це одна війна. Це друга помилка (перша - ми про Китай зафіксували), на якій сьогодні хитаються як на лопаті і у Вашингтоні, і в Брюсселі, і, боюся, навіть і в Парижі нерозуміння це існує.

Тепер третя річ: зверніть увагу, що в цих екзаменах, які проходять керівники майбутньої адміністрації, звучать нотки, які перекликаються з тим, що сказав Патрушев. Уявіть собі: ви сидите біля полум'я, вам приємно дивитися, як у каміні горять дровцята. І тут вони починають гаснути. Ви починаєте підкидати туди дровенячки. Так от, оце інтерв'ю, оці пасажі Патрушева (до речі, це не інтерв'ю - це було написано і заготовлено, бо так не говорять, як там написано) - насправді це просто кидання дровеняток у це полум'я: ви до Європи маєте претензії - і ми маємо, ми ж такі, як ви (тобто ми такі, як ви, пане Трамп).

Якщо подивитися на оці цитати, які звучать, - так це ж цитати з так званого стамбульського проєкту ще весни 2022 року. Там же нічого нового немає насправді. Тепер питання: а є механізм, як оце все реалізувати? Ні, нема. Зверніть увагу, що далі: Україна має зробити це, Україна має зробити те. Учора вперше за весь цей період з уст Рубіо - пам'ятаєте, я вам казав, що до цього чоловіка треба придивлятися, бо він мовчить, - учора він уперше сказав, що обидві сторони мають піти на компроміс.

Отже, Україну ви вже упакували, бо ви вже так інформаційно її накрили, що навіть найбільші прихильники Трампа зрозуміли. Насправді це просто інформаційний тиск, який продовжують чинити, і на нього треба дивитися як на інформаційний тиск. 

То питання в мене: так а що з Росією? А які ж ви компроміси з того боку бачите? Бо насправді в чому Рубіо правий, завершення війни без перемоги - це компроміси.

Я вам десятки разів казав, що війна або закінчиться перемогою, або вона не матиме кінця. І тут зрозуміло, бо природа цього конфлікту має цивілізаційний, глобальний характер світопорядку, цього не розуміють тільки ті, хто скурив підручники. А які ж звідти компроміси? І тому справа тут не про Україну, про позицію України, про допомогу чи недопомогу Україні. Бо виходячи з позицій першої і другої, з якої я починав розмову з вами, Вашингтон і Київ є крайнє необхідними союзниками. Я вже не кажу про ситуацію з Європою.

А що робить Патрушев в цьому матеріалі в «Комсомольській правді» - він просто кидає дрова в це полум'я, щоб воно горіло. Патрушев ніколи не був самостійним у цій позиції. Ці меседжі добре відпрацьовані, вони робляться навмисне, у тому числі «так нащо нам Україна на цих переговорах?». Згадайте, журналіст запитує Майкла Волца: то коли буде зустріч Трампа, Зеленського і Путіна? Він утікає від теми і каже (відповідь хто послухав, той зрозумів): «Ви нічого не робите, не робили і робити не будете», що означає «можливо, через два тижні чи місяці, через декілька тижнів чи місяців відбудеться телефонна розмова чи зустріч». Я вперше в житті почув таку дивакувату формулу стосовно прикладання зусиль до чогось, щоб його реалізувати.

І тому я надзвичайно тривожно сприймаю сигнали про можливу зустріч і телефонну розмову в чотири ока, з російським диктатором. Тому що недарма і Патрушев, і Лавров на колегії російського міністерства закордонних справ постійно повторюють свій ультиматум.

А про що можуть говорити в цій ситуації Трамп і Путін? Ну от про що?

Я зараз вам натякну про що. Росія виставляла захмарні ультиматуми: вся центральна Європа має бути демілітаризованою і деєвроатлантизованою, до кордонів 1997  року, бо інакше Третя світова, світовий катаклізм, «ми захопимо весь світ». І вони ці мантри повторюють.

Нічого їм не вдалося. Можливо, вони зменшуватимуть градус своїх світових апетитів, які реалізувати неможливо в силу убогості Російської Федерації і військової та управлінської машини. Натомість вони будуть кричати: "Карфаген має бути знищено. Нас цікавить Україна. Ми вам вертаємо, шановний Дональде, наші апетити на світову гегемонію, а замість того віддайте нам важелі впливу на Україну. От цього я боюся. Ну і Трамп скаже: "А ви не будете їх в концтабори всіх там запускати і так далі, бити по Хрещатику балістичними ракетами?" - "Ні, не будемо", - скаже Путін. 

Ні, у цій ситуації на слово ніхто нікому не повірить. Наскільки Путін боїться України як члена НАТО, члена Європейської спільноти, настільки Трамп розуміє, що це універсальний механізм на місце ставити Москву. Іншого такого механізму нема. І це розуміють у Вашингтоні дуже добре.

Є одна проблема, яка простежується і в Байдена, і в Трампа: ні Байден за період своєї каденції, ні зараз Трамп не можуть забезпечити самотужки Україну всім необхідним для того, щоб вона завдала остаточного розгрому рашистському режиму. 

І тому це є основою того, чому ведеться оця розмова ні про що, бо рашизм може бути лише переможений і здоланий, він не може співіснувати з іншим світом. Якщо Китай за його бандитського режиму якось може співіснувати, тому що є два Китаї: є Китай більшовицький, а є Китай вільних економічних зон, які живлять китайську економіку. Рашизм, який надмірно заповнений сировиною всього світу, не допускає розвитку свого. Як колись королі британські сиділи на подушці вовняній, так і рашизм сидить на трубі - нафтовій, газовій, і це зрозуміло.

Універсальний механізм, який дає можливість світу цей бандитський режим рашизму зараз тримати в певних межах, - це Україна. І це єдиний універсальний механізм здобути перемогу над рашизмом. В іншому випадку ця зараза заполонить світ, як вона вже не одного разу заполонювала світ своїм впливом в Європі за рахунок Російської імперії, потім Радянського Союзу і так далі. І це доктринально визнано в Сполучених Штатах Америки всіма елітами.

Нинішня кон'юнктурна ситуація - у зв'язку, це правда, зі слабкістю у США. Так, вони нарощують свій потенціал, але, безумовно, потенціалу самостійно протистояти цьому в США немає. 

І тому Трамп буде говорити, бо він звик фонтанувати ці претензії, але з точки зору і цілісності НАТО, і взаємодії з Європейським Союзом, і допомоги Україні, це все буде зберігатися.

Інша справа, що тут є проблема, про яку треба реально говорити, - це ціни. Бо Сполучені Штати вустами Трампа хочуть все менше і менше платити, але це лише фінанси. Європа розуміє, що над нею нависає небезпека, і вона каже: добре, ми готові напружуватися, - але це знов лише фінанси. А ми платимо життями людей. Звідси інша наступна фраза Рубіо про те, що так, гроші - це таке діло, але закінчується menpower - те, що вони завжди розраховують як перший показник. Якщо взяти оці 12 показників, на які вони завжди дивляться, там перший - це людський потенціал.

Мобілізаційний ресурс, простою мовою. Але тоді вони мали б піднапружитись, тобто комбінувати той чи інший корпус. Можливо, британці про те будуть говорити, а можливо, ідеться про додаткові стратегічні засоби стримування ворога, зокрема про зброю в належній кількості, про авіацію в належній кількості. Але вони на це не йдуть.

А як їх немає? Надійшли F-16. Я думаю, що ви читали про те, які F-16 надходять - з обладнанням застарілим, вони не адаптовані до нинішніх умов ведення війни. Так у пустелях США таких одиниць тисячі, десятки тисяч! Їх треба проганяти через лінії, відбудовувати - а як? Адже ленд-ліз почив у бозі, і можу вам сказати, що, коли вже його не підняли демократи, республіканці взагалі на це не здатні. Навіть Рузвельт, як демократ, і то завдяки державно-монополістичному капіталізму зміг це зробити. У нинішній ситуації цього не зробиш.

Це може зробити Європа нинішня, але її треба оживити. Оживити її можна тільки тоді, коли вона буде гуртуватись. Гуртуватись можна з переляку або з того, що дуже потужно заплатять. США можна привести в стан розуміння ситуації тільки, даруйте, Перл-Гарбором. 

Я не хочу цього їм, але, схоже, вони туди йдуть. Бо нерозуміння є багатьох компонентів, про які ми з вами говоримо. Ситуація зараз насправді, з моєї точки зору, у руках Брюсселя і Лондона. Брюсселю необхідно зробити все, щоби мобілізувати Європу. І тут і Трамп правий, що 2% мало, і Рютте правий, який каже, що давайте озброюватися, інакше будемо вчити російську мову. До речі, він сказав: "Ви будете вчити російську мову" - це дуже цікаво, коли людина себе відгороджує від загалу. Тому в цьому відношенні необхідна мобілізація ресурсу, який би зміг, наскільки можливо, допомогти Україні.

Щоби примусити нашого стратегічного противника й нашого ворога Росію до перемовин, Сполучені Штати мають натиснути. Наскільки я розумію, ви не надто вірите в те, що буде продуктивною розмова по відкритих і закритих дипломатичних каналах між Трампом і Путіним. Тобто Трамп має або щось запропонувати, або натиснути. Інакше Путін буде посідати свою улюблену позицію російсько-совєтської дипломатії, яку свого часу озвучував Громико, міністр закордонних справ Радянського союзу, якого називали Містер Ні (у будь-якій незрозумілій ситуації, яка відступала від політики політбюро, Громико казав ні - і відкладали певний процес).

Що стосується нинішньої ситуації, я додам сюди ще перцю: коли відкриваю Bloomberg і там написано, що Трамп запропонує співробітництво Росії в космосі, я аж регочу, чесно кажучи.

На сьогоднішній день уся кон'юнктура ситуації визначає, що сила повернулася як інструмент стримування і управління процесом. І це Трамп розуміє - невипадково ж «через силу до миру». Невипадково ж стаття Ллойда Остіна і Ентоні Блінкена завершуються фразою: "Оце є шлях через силу до миру". Браво, хоч у кінці це зрозуміло стало. Але Трамп це бачить на початку.

Тепер задача дуже проста. Не про космос же пропонувати - тому що це смішно. Взагалі Bloomberg у цьому відношенні мене вражає в неприємному розумінні, в останній рік особливо. Що в цій ситуації може і буде робитися - це нарощування економічного тиску через санкції. Ті рішення, які зараз приймалися, останні, вони дійсно дуже серйозно впливають стосовно можливості Росії експортувати вуглеводні. Це перше.

Друге: Але є далеко незадіяні сфери, наприклад тиск у сфері атомної енергетики, він толком і не розпочинався. Я вже не кажу про те, що стосується впливу на так званий чорний ринок нафти, газу. 

Сюди ж відносяться дорогоцінне каміння, золото і таке інше. Це на сьогоднішній день складає, якщо брати загалом, більше 40% світового ринку. Росія полізла в Африку і використовує Африку як плацдарм для формування чорного ринку вуглеводнів, зброї, дорогоцінного каміння, золота і так далі. Сюди ж відноситься наркоторгівля і таке інше.

Чого такий вереск від Роберта Фіцо, Орбана? Тому що це Ндрангета. Це один із ключових гравців на темному ринку наркоти. І коли я чую, коли в Америці Трамп чи Байден розповідають про те, що наркота, наркота, - ну так ось вам відповідь: ви ж дружите з ними. Приймаєте кожен день Орбана - я маю на увазі Трампа, - то хай вам розкаже, як Ндрангета монополізує. До речі, Україна виняток у цій системі координат, Україна не підвладна цій мережі, а Росія повністю накрита.

Таким чином, інструменти в цивілізованого світу, для того щоб продовжувати тиск, є. У тому числі і тиск, який стосується на сьогоднішній день політичного впливу і на Сполучені Штати, і на Європу. Зверніть увагу на слухання у Верховному суді в Сполучених Штатах Америки питання про закриття Тік-Току там і всіх соціальних мереж. Інша справа, що не розуміють, куди Ілон Маск пнеться, він як слон у порцеляновій лавці.

Можливо, він дуже добре розуміє, не дарма він свого часу купив Twitter. 40 мільярдів доларів - в Україні посміялися, а Ілон Маск зробив Трампа президентом. 

Талановиті люди - це як отой Перельман, який розкосмачений ходить по Санкт-Петербургу, зате він геніальний математик. Так і Маск. Він геніальний чоловік, він придумав багато ідей. Але генію не дано зрозуміти оцих простих речей, про які ми з вами говоримо, такі як мир, як війна, - він цього не розуміє. Він не розуміє, що таке політика. Він оце пнеться зараз то в Німеччину, то у Велику Британію і навіть не здогадується, які це запустить механізми всередині цих країн, завдяки його ресурсу - соціальній мережі X. Їм не дано це розуміти.

Той самий Ілон Маск в частині тиску на Росію може зробити теж свій вклад. Але ж бачите, що він, не розуміючи ситуацію, просто грає у гру, яку йому пропонує Трамп. Це не гра Маска - це гра Трампа. Бо Маск, піднімаючись по вертикалі економічних здобутків і граючи в зелену енергетику, уперся в стелю. І тому йому треба вернутися до теми звичайних енергоресурсів, відійти від теми отримання дармових коштів, які платить бюджет за те, що він розвиває електронне автомобілебудування. Там же четвертий чи п'ятий пункт по популярності у Трампа - це забрати дотування електронного машинобудування. І цей указ буде підписаний. Решта можуть бути і не підписані, а цей буде. Більше того, він скаже: подивіться, біля мене Маск, який сьогодні займає половину ринку Сполучених Штатів по електроавтомобілях, - і при цьому він, Трамп, його по голові вдарить зараз ложкою в такій же ситуації. Потім буде сміятися над ним.

Маску це не дано зрозуміти. Маску треба масштаб, йому треба космос, планета номер X - ось що йому потрібно. Він цю гру грає, використовуючи в тому числі нинішню ситуацію. 

Що стосується інструментів тиску - безумовно, їх достатньо, бо в цьому відношенні необхідність обмежити доходи бюджету російського на сьогоднішній день колосальна. І тут дуже важлива праця Вашингтона з Нарендрою Моді. Бо на сьогоднішній день якщо подивитися по кількості закуплених енергоресурсів, то в них лідирує Індія, а не Китай. Те ж саме - робота з його авторитетом, Таїпом Реджепом Ердоганом, бо Ердоган же для Трампа є свого роду світилом, на яке він рівняється і хоче йому вторити. Тут є над чим працювати.

Однак,  попри цей кон'юнктурний інформаційний прес, який тисне сьогодні на нас, усе-таки стратегічно, доктринально Сполучені Штати Америки  приречені бути з Україною, з Європою.