The New York Times: Путін готовий до перемовин. Колонка Віталія Портникова

Видання, посилаючись на свої контакти із колишніми високопоставленими російськими чиновниками, а також представниками американського політичного істеблішменту, підкреслює, що попри войовничу риторику, якою Володимир Путін, як правило оперує, коли описує ситуацію у війні Росії з Україною. Насправді він надсилає сигнали про свою готовність заморозити війну на тих позиціях на яких зараз перебувають збройні сили Російської Федерації та України. Разом із тим видання підкреслює, що у цих сигналах президента Російської Федерації існують певні проблеми сприйняття, які ставлять під сумнів не тільки наміри російського політичного керівництва, але й звичайно їхню щирість.

По-перше, мова йде саме про замороження конфлікту. Російський очільник, як підкреслюють представники російських політичних кіл, не готовий відступати ані на метр, тобто мова може йти про замороження конфлікту за умовами якого Російська Федерація збереже повний контроль принаймні над 20% суверенної української території. В американських політичних колах висловлюють серйозні сумніви з приводу того, що існує якийсь український політик, який буде готовий піти на такі домовленості із Володимиром Путіним.

По-друге, Володимир Путін бажає, щоб центром таких перемовин була зовсім не Україна, а Сполучені Штати. Тобто домовлятися про замороження свого конфлікту з Україною російський очільник бажає не з українцями, а саме з американцями. По-третє, сигнали щодо замороження конфлікту можуть бути виключно маневром російського політичного лідера, адже, як відомо, Путін майстер в тому, щоб створювати конфлікти між своїми опонентами. Сама ідея замороження конфлікту в момент коли продовжуються дискусії щодо розмірів західної фінансової та воєнної допомоги України, а увага західних урядів сьогодні зосереджена не стільки на російсько-українському конфлікті, скільки на конфлікті на Близькому Сході. В цій ситуації, звичайно ж, будь-які російські пропозиції можуть викликати дискусії між західними лідерами та керівництвом України, може знайтися частина західних політиків, які будуть переконувати Київ в тому, що варто погодитися на такі умови, щоб не втратити ще більше в ситуації, якщо західна підтримка українській армії та державі почне зменшуватися у 2024 році.

Ну, і звичайно, варто пам'ятати про ситуацію президентських виборів у Сполучених Штатах. Західні політики також можуть бути переконаними в тому, що українське керівництво має скористатися шансом на замороження війни ще до того моменту, як з'явиться теоретична можливість перемоги на таких виборах колишнього президента Сполучених Штатів Дональда Трампа.

По-четверте, виникає ще один важливий момент про який The New York Times нагадує, цитуючи президента Латвії Лінкевича. Латвійський політик наголошує на тому, що Росія завжди абсолютно спокійно порушувала будь-які угоди з якими погоджувалися. Таким чином маневром може бути навіть не сам сигнал щодо імовірності замороження російсько-української війни, маневром для продовження цієї війни й для подальшої атаки на Україну, нехай і відкладеною у час, може бути саме досягнення уявного компромісу, яке зупинить військові дії Росії проти України та призведе до встановлення ефемерного миру. 

У цій ситуації, звичайно, завжди буде виникати питання: які гарантії безпеки Захід буде готовий надати Україні, щоб російська агресія проти цієї країни не повторилися невдовзі, адже сьогодні Путін може вважати, що йому достатньо 20% української території, а завтра, як ми в цьому вже неодноразово переконувались, він захоче ще 40%. Таким чином стверджувати, що російський президент дійсно бажав би припинити війну було б необачно. Однак, можна як і американські журналісти вбачати прогрес хоча б у тому, що зараз Путін занепокоєний насамперед збереженням окупованих територій України, він вже не вимагає зміни української влади, як говорив у лютому 2022 року; не сподівається, що у Києві виникне маріонетковий уряд, який буде сформований зі зрадників української держави готових забезпечувати політичні амбіції російського керівництва й зраджувати інтереси власної держави.

Путін таким чином починає розуміти, що справжніх цілей його так званої спецоперації він не досягне, що він не зможе сподіватися на зникнення української держави з політичної мапи світу і, ймовірно, не зможе вплинути на геополітичний вибір цієї держави. Але, як будь-який хижак, який вже схопив свою здобич, він хоче хоча б утримати те, що сьогодні перебуває під контролем його злочинної армії чи принаймні удати, що ця частина кривавої здобичі може задовольнити його та співвітчизників, хворих на невиліковний шовіністичний вірус. Треба також усвідомлювати, що і ці співвітчизники погодяться із будь-якими умовами замороження конфлікту, які будуть продиктовані їхнім президентом, адже російське суспільство, і це також потрібно усвідомлювати, в будь-яких дискусіях щодо умов припинення російсько-української війни є не суб'єктом, а об'єктом політичного впливу свого керівництва і погодиться із будь-якими запропонованими Володимиром Путіним та російською пропагандою варіантами.

Джерело.

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів та колонок.