Три системні виклики для України: демографія, міграція та "тінь"

Розбудова ринкової економіки є, без перебільшення, цивілізаційним викликом для України. Водночас, в процесі такої розбудови Україна стикається з цілим рядом соціально-економічних явищ, які мають довгостроковий вплив на економіку. Їх масштаби, в свою чергу, визначаються особливостями соціально-економічного розвитку країни. Варто зазначити, що ці явища сьогодні – демографічні зміни, трудова міграція та тіньова економіка – мають глобальний характер. 

Серед таких явищ-процесів слід, перш за все, назвати, демографічну кризу, яку сьогодні переживає Україна. За даними Держстату в 1990 році населення України складало 51,8 млн, в 2000 році вже 49,4 млн, в 2005 році 47,3 млн, в 2010 році - 46 млн., в 2015 році 42,9 млн (без врахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя), і в 2020 році 41,9 млн. А за оцінками КМУ станом на 1 січня 2019 року кількість населення України становила 37 млн 289 тис осіб. Попри різницю обидві оцінки свідчать про досить стрімке зменшення кількості населення країни. Головною причиною цього є перевищення смертності над народжуваністю в усіх регіонах України, причому народжуваність постійно падає. За даними Держстату в 2019 році народжуваність становила 7,4 новонародженого на 1000 осіб населення, а смертність біля 13,8 на тисячу осіб. Іншими чинниками демографічної кризи є еміграція, російська анексія Криму та агресія РФ на Сході України. Водночас, населення України старіє, а кількість працездатного населення зменшується. Заради справедливості слід зазначити, що з подібними проблемами стикаються практично всі розвинуті країни.

Демографічна криза має цілком конкретні економічні наслідки. Основний з них – це втрата трудових ресурсів, що ставить під загрозу самі перспективи соціально-економічного розвитку країни. Старіння нації та зменшення кількості зайнятих є чинником кризи солідарної пенсійної системи. Очевидно, що ці та інші проблеми впливають на параметри економічної політики, а подолання демографічної кризи є довгостроковим комплексним процесом, який охоплює політичну, соціальну, гуманітарну та економічну сфери життя суспільства. 

Важливою проблемою для України є трудова міграція. Сьогодні за різними оцінками за кордоном працює від 3 до 5 млн. українців. Трудова міграція не є якимось виключно українським феноменом. Це одна з визначальних характеристик світового господарства та прояв більш широкого процесу – зростання міжнародної мобільності населення. Серед основних причин, які спонукають людей емігрувати з України, називають безробіття, погану економічну ситуацію в країні, відсутність перспектив, політичну нестабільність та корупцію. Суто в економічному плані трудова міграція має двоїстий вплив на економіку. З одного боку трудова міграція веде до скорочення пропозиції робочої сили з усіма відповідними наслідками, причому для окремих секторів економіки та регіонів відтік кадрів за кордон може мати критичний характер. Крім того, міграція породжує цілу низку соціально-гуманітарних проблем. 

Водночас, перекази трудових мігрантів є важливим чинником доброту їх сімей (мікрорівень),  та, відповідно, формування платоспроможного попиту та платіжного балансу (макрорівень). 

За оцінками НБУ обсяги переказів приватних коштів (значну частину яких становлять саме кошти трудових мігрантів) постійно зростають. Так, в 2015 році обсяг таких переказів становив 6,96 млрд дол, в 2016 році - 7,54 млрд дол і 9,264 млрд дол. в 2017 році. З 2018 року обсяги переказів стабільно перевищують 10 млрд дол:  в 2018 році 11,11 млрд дол, 11,92 млрд дол в 2019 році та 12,12 млрд. дол. в 2020 році (попри зумовлену пандемією COVID-19 економічну кризу). В 2021 році перекази в Україну зростуть до 13 млрд. дол. 

Для порівняння за весь час співробітництва з МВФ з 1994 року Україна отримала за різними програмами кредитування близько 35 млрд дол, тобто трохи менше, ніж переказали приватні особи протягом 2018-2020 років. Приватні перекази суттєво перевищують притік прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Так, за даними Держстату в 2015 році до України  надійшло 4,3 млрд. дол. ПІІ, у 2016 році - 4,4 млрд. дол., в 2017 році – трохи більше 2,5 млрд. дол. В 2018 році Україна отримала 2,9 млрд. дол, а в 2019 році 2,5 млрд. дол ПІІ. Ну а в кризовому 2020 році взагалі спостерігався чистий відтік ПІІ в сумі 868,2 млн дол. 

Таким чином, грошові перекази приватних осіб є досить важливим джерелом надходження валюти. До того ж, принаймні до цього часу, динаміка надходжень протягом останніх років відрізнялась стабільністю попри економічну кризу 2020 року. 

Зважаючи на об’єктивний характер міграційних процесів, економічна політика України має бути спрямована на максимізацію позитивних ефектів міграції та мінімізацію її негативних наслідків.

Візитною карткою України є порівняно високий рівень тіньової економіки. За оцінками Міністерства економіки в 2020 році рівень тіньової економіки у 2020 році становив 30% від обсягу офіційного ВВП. За результатами дослідження Ernst & Young за підтримки Mastercard 846 млрд. грн - 23,8% ВВП - за 2018 рік, перебувало в тіні. Тіньова економіка має різні складові та різною мірою поширена в різних галузях. При цьому однією з найбільш її популярних форм є тіньова (неофіційна) зайнятість. Сьогодні «тіньовий фонд» оплати праці оцінюється в 364-493 млрд. грн. Це призводить до втрат бюджетів всіх рівнів та фондів соціального страхування на рівні 151,1 - 204,6 млрд. грн. в рік. 

З одного боку в «тіні» виробляються товари та послуги та генеруються відповідні доходи. З іншого боку, «тінь» - це пряме порушення принципу добросовісної конкуренції, бюджетні втрати, соціальна незахищеність тих, хто отримує зарплату конвертах, корупція тощо. 

За таких обставин, держава повинна проводити активну політику детінізації. Її зміст полягає в створенні такого бізнес-середовища, в якому працювати цілком офіційно є економічно вигідно, соціально престижно та безпечно.