Вісім місяців не бачив неба: херсонський волонтер розповів про тортури і життя в окупації

Він разом з однодумцями ще з 2014 року їздив по Сході країни з українською піснею, неодноразово бував на передовій. Власним коштом виготовив і встановив 150 меморіальних таблиць загиблим героям України у Херсонській, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Луганській областях. Був депутатом Херсонської районної ради. За кілька місяців до окупації казав так: "Я не хотів би дожити до тих часів, коли ці пам'ятні дошки будуть знищувати". Але так і сталось. Окупанти не лише вбивали, грабували, а й розбивали пам'ятні знаки та будь-яку українську символіку.

Олега Баркаренка ворог розшукував по всьому Херсону та околицях, його світлини рашисти мали в телефонах і на блокпостах. Еспресо запитав у чоловіка, як вдалось вижити в таких умовах, як зараз виглядає звільнене рідне місто та що відчувають мешканці після деокупації.

"Обухом сокири лупили по руці"

У лютому Олег Баркаренко записався до лав Херсонської тероборони. Коли окупанти зайшли в Херсон, то відразу навідались до військово-патріотичного комплексу, який створив волонтер. На стінах скрізь висіли портрети Тараса Шевченка, українська символіка та великими літерами напис "Слава Україні". Він зберігся донині, бо був ретельно прихований.

"Коли почалась повномасштабна війна, я був свідком входу росіян у місто. В ті дні разом з 450 херсонцями служив у теробороні, возив загиблих і поранених. Росіяни спершу ж пішли на Миколаїв, а потім зайшли в Херсон. Що там можна казати, коли заступник голови Херсонської СБУ здав усі підходи й вони зайшли сюди, як до себе додому. Командир після цього плакав гіркими сльозами", – пригадує пан Олег. 

Після окупації міста рашисти вичисляли усіх, хто не погоджується з їхніми правилами. Переслідували, катували та вбивали. Пан Олег каже, що йому пощастило, бо він залишився живий, хоч і пережив за цей час тортури й переховування.

"Приїхали в наш центр на БТРах 20 чоловік і кажуть: "Ну шо, дед, прилетело тебе на старости лет". Погрожували відрубати кінцівки, а один постійно лупив сокирою по пальцях. А потім обухом по руці вдарив, то шрам так і залишився, а рука була за розміром, як дві", – каже волонтер. 

Вважає, що врятувало його лише те, що був одягнений і виглядав "як бомж", у робочій формі. Тому окупанти, ймовірно, не здогадались хто він насправді. Адже згодом цілеспрямовано розшукували Баркаренка в місті. Ще за якийсь час приходили до помешкання матері зі словами: "Де ваш ублюдок, терорист і бандеравец?". Забрали всі документи. Він знає навіть, хто саме його здав.

"Не поїхав, бо страшно було підвести людей, близьких по духу"

Патріотичний комплекс Олега Баркаренка у Херсоні відомий усім мешканцям. Дах будинку, площею 240 кв. м, розфарбований у синьо-жовті кольори, і добре видніється з літаків. Окупанти з таким прапором нічого не змогли вдіяти, то лише походили ногами по покрівлі. Утім наробили шкоди всередині самого центру. 

"Позривали плакати усі – цитаті з віршів Тараса Шевченка, портрети поета, фото Нігояна, усе понищили. Але не знайшли написи великими літерами "Слава Україні! Героям слава". Ми їх закрили й вони збереглись до сьогодні", – каже волонтер.

Під час окупації Баркаренко перебував у різних місцях, переховуючись у людей, яким довіряв. Вісім місяців він не бачив сонячного світла.

"Коли переховувався, то не боявся, що мене здадуть. Адже був у людей, які жертвували багато чим. Я й сам залишився, бо за себе не страшно. Страшно було підвести людей, близьких мені по духу, які на мене розраховували. Згодом виїжджати чи прориватися з окупованої території також не думав. У телефонах і на блокпостах орки мали мою фотографію, тому намагатися втекти сенсу не було", – пояснює чоловік.

З українського боку інформації фактично не отримували. Херсонців частували російською пропагандою. Вона Баркаренку здебільшого видавалась кумедною. Однак, коли чув слово "денацифікація", ставало страшно. Розумів, що йдеться про повне знищення українського народу.

"Зараз колаборантів у Херсоні частують західною гуманітаркою"

За час окупації пан Олег позбувся кількох магазинів, у яких торгував спортивним інвентарем, втратив майна на 20 мільйонів гривень. Проте окупантів цікавили не лише цінні речі, вони не гребували навіть сирою їжею.  

"Я фактично до кінця роздавав гуманітарну допомогу, яку мав. Це були круасани, гамбургери й бургери заморожені, які львів'яни мені залишили. А потім прийшли вони, все розграбували. Навіть сирі круасани – 30 коробок по 45 штук і це вкрали", – бідкається чоловік. 

Тепер, після переховувань впродовж восьми місяців, окрім великої радості відчуває й цілковите спустошення. 

"Минуло лише пару днів, як я вперше за стільки часу побачив небо. Та, поряд із великою радістю, відчуваю й спустошення. Розграбоване все, що я робив роками. І нікому зараз до цього немає діла, ані місту, ані правоохоронцям. Вони на це не мають часу. А ще більше болить, коли бачу грабунки й нині, у звільненому Херсоні. Заїжджають фури з гуманітарною допомогою, а за кілька днів бачу польську тушонку продають по 70 гривень" – каже він.

Докладніше прочитати про використання гуманітарної допомоги можна тут: У Херсоні гуманітарною допомогою вже торгують на базарах, – волонтер 

З особистого досвіду каже, що у Херсоні залишилося достатньо колаборантів, яких треба виявляти й судити. Натомість зараз тих, хто був готовий брати участь у псевдореферендумах, годують і видають їм гуманітарну допомогу.

"Так завжди було. Є люди, які дуже переживали за мене. А є люди, які сміялися, показували мені середній палець, коли ми їздили з українською піснею. Зараз, на підйомі визволення, я бачу, що люди їздять і з прапорами, і з символікою. Але потім вони "здуваються". Бо любити Україну – це не співати гімн, носити вишиванку чи розмахувати прапором. Це конкретна, важка, щоденна праця", – каже Баркаренко.

Зараз він знову займається гуманітарною допомогою. Пропонував свої послуги місцевій владі, але від допомоги волонтера відмовились. 

"Мені здається, що у херсонської влади немає чіткого координаційного плану. Є таке враження, що люди спустилися з небес. Морг завалений трупами. Там, де повинно бути по 4 тіла, їх по 20. Вони лежать, гниють без холодильників і ніхто не знає, хто там. Коли людина померла, то вона лежить у морзі гола, без погонів чи відзнак", – додає чоловік.

Надалі Баркаренко планує займатися реабілітацією військових. Каже, добре пам'ятає, як важко поверталися до мирного життя після війни в Афганістані. 

"Чи вільно та безпечно я почуваю себе в Херсоні зараз? Я про це якось і не думав. В рашистів уже на мене така купа матеріалів, що мені вже все одно. Що вже буде, то буде", – підсумував волонтер.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з Еспресо в телеграмі.