Як зібрати гроші на пенсію. Експертне опитування

Це сказав міністр фінансів Сергій Марченко в інтерв’ю “Інтерфаксу-Україна”.

Щоб змінити ситуацію, зараз напрацьовують модель другого рівня пенсійної системи. Наразі йдеться про плани запровадити відрахування 1% зарплати і перерозподілу 1% єдиного соціального внеску на пенсію людині, яка сплачує гроші, розповів Марченко в ході Українського Фінансового Форуму 2021.

На тому-ж таки форумі Руслан Магомедов, голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку визнав, що не всі приватні пенсійні фонди працюють доброчесно.

“Ми, як регулятор, маємо досвід з недобросовісною роботою приватних пенсійних фондів, коли гроші пенсіонерів пропадають саме через свідомлені операції з виведення грошей. От саме наявність інструментів і механізмів захисту — це дуже важливий елемент”, — сказав Магомедов.

“Еспресо” запитав у народних депутатів та експертів, як нині працюють недержавні пенсійні фонди (НПФ), чи є альтернатива і над якою реформою працюють представники влади.

Галина Третьякова, народна депутатка від фракції "Слуга народу", голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів:

Ми продумуємо механізм гарантування. Гарантування права власності українських громадян на накопичувальну пенсію має бути захищено так само, як воно захищено і в банківській системі. Тому по-перше, в пенсійну систему включаються пенсійні депозити. Тому автоматично, відповідно, є покриття на 200 тис. грн, яке дає Фонд гарантування вкладів. Такий самий рівень гарантування має бути по інших установах, про що і буде виписано в законі, який готується. Це з одного боку.

З іншого боку, часто закидають, що 200 тис. недостатньо. Хочу сказати, що ми зараз кажемо про накопичення в розмірах 1%+1% = 2% від заробітної плати. Це не сягне 200 тис. грн, навіть якщо людина буде накопичувати протягом 15-20 років. Тому поки що цей рівень захисту достатній. А згодом будемо поступово збільшувати той розмір захисту, який є у Фонді гарантування вкладів.

Порівнювати із ситуацією з банком “Аркада” не можна. Банк “Аркада” — це був унікальний експеримент. Так само, як дуже часто закидають про НПФ НБУ — це сьогодні виключення з законодавства.

Те, що стосується “Аркади”, воно було прийнято, як експеримент, без продуманої тактики і стратегії. Там не було диверсифікації активів — все було вкладено в метри квадратні “Київміськбуду”. Відповідно, це й призвело до того, що виконати зобов’язання було неможливо. Це була помилка з самого початку.

Але це не стосується того рівня, де держава буде надавати… А ми зараз змінюємо концепцію, хто буде сплачувати внески до другого рівня пенсійного забезпечення. Зараз береться 1%, який буде донорувати бюджет.

Якщо раніше дискусія була щодо 1% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) і були залучені в тому числі місцеві громади, то зараз відпрацьовується таке джерело, як державний бюджет.

Мінфін має попрацювати у тому числі над механізмами інвестування цих коштів. У державному залозі, у державних коштах ми маємо отримати можливість для держави займати ці кошти вдовгу — не тільки під ОВГЗ, як дехто каже, але і під нові механізми інвестування будівництва.

Зараз йде приєднання Державної іпотечної установи (ДІУ) до державної фінансової установи, яка буде займатися саме іпотечними програмами. Відповідно, вони теж повинні отримати можливість емітувати іпотечні цінні папери, вони мають бути довгі. Тому що будівництво — не швидкий процес. Тому це буде пов’язано в одну-єдину програму. Тому український бюджет в цьому сенсі змінить природу грошей, але він не буде потерпати так, якби було потрібно відшукати і віддати ці 40 млрд.

Від комітету соціальної політики ми рекомендували, щоб був не єдиний інститут накопичення, не тільки НПФ, а й пенсійний депозит, і долучені банки. І українець буде обирати — чи він накопичує у банках, чи в НПФ.

Сьогодні це і урядова позиція, і міністерства фінансів, і прем’єр-міністра: ми робимо цю пенсію не для того, щоб просто накопичити капітал, а для того, щоб отримати додатково до солідарної пенсії пожиттєву пенсію з власних накопичень людей.

Данило Гетманцев, народний депутат від фракції "Слуга народу", голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики:

Ми не можемо сказати, що у нас накопичувальна пенсійна система взагалі працює. Є випадки, коли люди звертаються до недержавних пенсійних фондів, — наші депутати, до речі, користуються послугами недержавних пенсійних фондів. Але це не є масовим. І вони не відіграють абиякої ролі у пенсійному забезпеченні.

Особисто я не користуюся недержавними пенсійними фондами. У нас відсутня така традиція, це не є обов’язковим. Напевно, тому і не користуюсь. Але я вважаю, що це нормальний, правильний інструмент. І ми повинні його всіляко розвивати.

Зараз проблема НПФ не в дороговизні. Проблема в тому, що у нас недорозвинений фондовий ринок. Ці пенсійні фонди повинні інвестувати гроші. Звідки вони повинні заробляти гроші на пенсії? Вони повинні інвестувати. А інвестувати куди? В державні цінні папери і в приватні цінні папери. А у нас ринок приватних цінних паперів взагалі відсутній на сьогодні — він є тільки номінально. Якщо ми з вами розвинемо ринок недержавних цінних паперів — а ми з цим працюємо — то ми будемо мати, куди інвестувати кошти. У такому разі будемо мати дуже класну пенсійну систему другого рівня. Інакше взагалі нічого не вийде.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку контролює НПФ. Є відповідні положення, підзаконні акти, які встановлюють нормативи для недержавних пенсійних фондів, як будь-якої фінансової установи, яким вони повинні слідувати. Вони повинні забезпечувати ліквідність, фінансову незалежність, і таким чином захищати права своїх вкладників.

Зараз ми говоримо про те, якою має бути реформа другого рівня пенсійного забезпечення, реформа накопичення. Чи повинна держава гарантувати в повному обсязі ці вклади, чи частково — наприклад, як зараз держава гарантує депозити Фондом гарантування вкладів?

Перша проблема — хто буде обслуговувати ці гроші на другому рівні: чи це повинна бути державна установа, чи все ж можна допустити приватні установи. Плюси і мінуси є і там і там.

Друге — як держава повинна гарантувати, за рахунок яких джерел і в якому обсязі.

І третя проблема — джерело накопичення. Тобто чи ми повинні вводити додаткові податки, збільшувати ставку податку ЄСВ, який є зараз, чи ми повинні перерозподілити той податок, який є зараз, на Пенсійний фонд.

У мене є застереження щодо проведення цієї реформи. Щодо, зокрема, джерел накопичення і джерел відрахувань — мені здається, що ми не зможемо забезпечити повноцінне пенсійне забезпечення, якщо будемо діяти в межах існуючих ставок оподаткування. Мені здається, що ми все ж будемо змушені стимулювати відрахування громадянам, і стимулювати відрахування роботодавцям.

Яким чином це зробити? Є така система відрахувань, яка діє в іноземних країнах, коли працівник може відрахувати відсоток від своєї заробітної платні, який він визначить. А роботодавець зобов’язаний відрахувати такий самий відсоток за рахунок своїх коштів. Ця система видається мені досить позитивною, і вона може бути застосована.

А у нас в якості першого етапу хочуть взяти частину єдиного соціального внеску (ЄСВ), і скерувати його на другий рівень. Мені здається, що цього буде недостатньо. В цьому проблема.

Сергій Фурса, фахівець відділу продажів боргових цінних паперів інвесткомпанії Dragon Capital:

Я думаю, що немає великих ризиків використання НПФ. Теоретично, звісно, завжди є проблема з тим, що можна недобросовісно управляти грошима. Але для того, щоб цього не допускати, існує державна регуляція.

За останні 20 років, поки в Україні діють НПФ, переважна їх більшість працює з добрим прибутком, з добрим результатом. Був один негативний кейс, і цей кейс стосувався пенсійного фонду Національного банку. Але чому це сталося? Тому що йому дозволили робити те, що пенсійним фондам не можна робити по закону. Його просто вивели з-під закону, і, як результат, ми побачили, що дуже багато грошей було втрачено.

Тому, якщо регуляція правильна, то ризики неправильного управління грошима мінімальні.

Потенційним клієнтам варто переглянути історію діяльності будь-якого фонду, який є в Україні. Більшість із них оперують майже 20 років. Можна подивитися на середню дохідність, яку дають ці фонди. Тобто подивитись, як раніше вони управляли грошима. І з цього зробити висновок, чи достатньо вони професійні для того, щоб і в подальшому управляти грошима.

Альтернативні інструменти — це і депозити, і самостійна купівля державних цінних паперів, і купівля нерухомості, всі ці стандартні речі, які зазвичай є у людей.

Пенсійні фонди є професійними управляючими, і вони зазвичай мають кращий доступ до інформації, більш жваво реагують на якісь події.

Вибір інструменту — це завжди боротьба між дохідністю і ризиком. Ви маєте розуміти: ви схильні до того, щоб мати високий чи маленький ризик. Чим більше ризик, тим більше дохідність, і тут ви маєте балансувати між власною жадібністю і страхом.

У вас може бути $1 млн чи $10 млн, але управляти грошима ви маєте по тому самому принципу. Єдина різниця — якщо у вас 10 тис. грн, ви не можете купити на ці гроші нерухомість.

Українці мало користуються інструментами для накопичення грошей, бо, по-перше, у нас низька фінансова грамотність. По-друге, тому що в Україні мало хто взагалі розглядає довгострокову перспективу.

Хоча досить багато людей вже мають депозити. Це значна частка населення. І чимдалі — тим більше людей використовують ОВДП..

ОВДП — це державні цінні папери. Будь-яка держава світу, у тому числі Україна, постійно бере в борг. Держава може брати в борг у тому числі у громадян України. Вона випускає цінний папір, який називається ОВДП — облігації внутрішньої державної позики, — і каже: “Я беру у вас гроші на рік, 3 роки чи 5 років, і буду платити певні відсотки”. В результаті протягом всього цього періоду ви отримуєте відсотки, наприкінці строку держава віддає вам всю суму.

Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:

Основні засади пенсійної системи України фактично успадковані від колишнього Радянського Союзу. Зміни, які відбувалися, стосувалися якихось технічних моментів — порядку розрахунку пенсії, формул, визначення кола людей, які можуть претендувати на ті чи інші різновиди пенсії. Але радикального реформування пенсійна система не зазнала.

Якщо ми подивимось на діяльність існуючих пенсійних фондів за кордоном, то мова не йде про купівлю якогось конкретного активу. Як правило, всі операції здійснюються з пакетом або портфелем активів. Тобто це набір акцій, набір цінних паперів. І вже безпосередньо керуючий цим портфелем робить різного роду операції: продає дешеві активи, намагається купити ті активи, які дорожче. Таким чином в цілому нівелюються ризики, пов’язані зі знеціненням майбутньої пенсії.

Тому я б не говорив про надійність якогось одного інструменту. У тому числі коли мова йде про ОВДП. Теоретично держава теж може піти на реструктуризацію своїх боргів. Хоча це вже останній крок, на який може піти держава у своєму фінансовому менеджменті.

В Україні ми бачимо перші паростки формування інвестиційних фондів, які пропонують своїм клієнтам управління коштами за рахунок їхньої диференціації по різним видам активів. Тому на сьогоднішній день така практика в Україні вже існує. Вона не така розвинена і поширена, як за кордоном. Але мені здається, тут відбуваються певні позитивні зміни.

Наголошую: я б не прив’язувався до якогось конкретного активу, тому що будь-який актив не може характеризуватися постійною вартістю. Вартість завжди залежить від попиту і пропозиції, а також від характеру активів.

За великим рахунком, НПФ — це той же банк, адже ми вкладаємо туди кошти. Особливість цього фонду полягає в тому, що кошти, як правило, вкладаються на довгостроковий депозит. Далі — питання, як він буде керувати цими коштами: чи він буде вкладати в економіку, чи в цінні папери, чи в цінні папери інших пенсійних фондів. 

Але діяльність цих фондів, як правило, законодавчо врегульована і певною мірою обмежена. Таким пенсійним фондам забороняють надзвичайно ризиковані операції, різного роду спекулятивні ігри. Є дуже жорсткі обмеження стосовно того, як мають диференціюватися ці вклади.

Попри те, що українська система у своїх основних фундаментальних рисах залишається такою, яку ми успадкували від Радянського Союзу, питання про створення другого і третього рівня пенсійної системи почало обговорювати з моменту проголошення незалежності. Перші ідеї були сформульовані у 1992-1993 роках. І тільки зараз ми підійшли до створення другого рівня пенсійної системи.

Я думаю, що створення другого і третього рівня — це загальносвітовий тренд. І на сьогоднішній день практично всі країни світу говорять про кризу так званої солідарної системи, яка на сьогоднішній день існує в Україні, коли нинішні працюючі платять за нинішніх пенсіонерів. Це створює великі проблеми, зважаючи на демографічну ситуацію, різного роду проблеми із розвитком економіки, в результаті чого зростає навантаження на одного працюючого. Таким чином виникає проблема — нам треба шукати інші способи забезпечення достойної пенсії. І якраз майбутні пенсіонери мають взяти активну участь в забезпеченні себе достойною пенсією.

Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики:

Недержавні пенсійні фонди не будуть альтернативою накопиченням у людей в доларах або іншій іноземній валюті. Люди мають величезний досвід накопичень. У кого гроші є, вони їх тримають в доларах, в євро. А в кого є дуже великі гроші — їх вкладають в ОВДП.

Що стосується недержавних пенсійних фондів — то їх в Україні 63. Реально діє 59. Там застраховано 880 тис. людей. Майже половину усіх активів складає корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України. Ці фонди діють з 2004 року, тобто майже 17 років. Якби їх результати були вражаючими, Якби їх можна було пред’явити громадськості, показати, що це дуже ефективний і раціональний спосіб вкладення, збереження і примноження своїх накопичень, — напевно, їх сьогодні б уже рекламували.

Ніхто не може говорити про реальні результати роботи недержавних пенсійних фондів за 17 років. Це не випадково. Тому що економіка України не розвивалася лінійно чи по висхідній. Було два великих падіння 2008-2009 і 2014-2015 років. Інфляція у 2015 році складала 49%. У ці періоди прибутковість накопичень була від’ємною.

Уявімо, що у 2000 році ми вирішили не витратити на поточне споживання, а відкласти 1 тис. грн. Було два шляхи — якби діяла система НПФ, вкласти туди. Або, як робили наші громадяни завжди, переводимо цю 1 тис. грн у долари. Тоді курс був 5 грн за $1, це було б $200. Ці $200 кладемо під подушку або під матрац.

Сьогодні ми вирішили їх дістати. По сьогоднішньому курсу це було б 5300-5400 грн. Тобто наш вклад в 1 тис. грн збільшився у 5,4 рази за 20 років. А якби ми віддали цю 1 тис. у недержавні пенсійні фонди, з урахуванням двох криз, ми з цієї 1 тис. мали б на руках 381 грн. По-моєму, це більш ніж красномовний приклад, чому цього не можна було робити раніше.

До речі, коли сьогодні представники чинної влади нас закликають вкладати гроші у недержавні пенсійні фонди, я ставлю питання: “А чому ви вирішили, що протягом наступних п’яти років подібні негативні речі в економіці України не повторяться?”

В Україні немає системи захисту цих вкладів.

В Україні немає ідеї фондового ринку. Тому що ця ідея з накопиченнями полягає в тому, що ви вкладаєте гроші у недержавний пенсійний фонд, він купує акції підприємства, які продаються на фондовій біржі. Відповідно, підприємство отримує ці додаткові ресурси, довгі гроші, і вкладає у свій розвиток, створює нові робочі місця, збільшує обсяги виробництва, отримує додатковий прибуток. І частину цього прибутку у вигляді інвестиційного доходу передають недержавним пенсійним фондам, які зараховують їх на поточний пенсійний рахунок. Всього цього в Україні немає.

Уявімо: гаразд, ви взяли гроші у людей. Куди ви їх вкладете? Ви не можете вкласти їх в українське підприємство. Тому що в умовах тіньової економіки скільки українських підприємств сьогодні продає свої акції на біржі? Одиниці. Тому що для цього потрібно мати прозору бухгалтерію, пройти аудит, показати свою реальну господарську частину. Більшість наших підприємств не хочуть цього робити. Тому вони не продають акції на біржі. Тих, які продають, небагато, вони не зможуть забезпечити притік капіталів.

Тобто фондовий ринок не спроможний сьогодні отримати, як вони планують, цих 60 млрд в рік, які будуть зібрані з людей для того, щоб вкласти в економіку. А якщо ви навіть вкладете — немає гарантії, що ці гроші не знеціняться в силу чисто економічних причин.

У разі, якщо це станеться, у України є шлях, по якому пройшли всі східноєвропейські країни, у яких були такі самі умови — не було фондового ринку. Вони купували ОВДП.

І тут є інтерес Марченко. Я уважно слухав, як він пропонує. Людина, наприклад, бажає, щоб у неї з зарплати вираховували 1%; ще 1% буде спеціальна бюджетна програма. Тобто частина — людські гроші, частина — державні. Вони поступають у Пенсійний фонд. А Пенсійний фонд потім купує ОВДП. Тобто ті самі гроші, які через бюджет пішли в Пенсійний фонд, повертаються до бюджету, але тепер вже у вигляді ОВДП, на які потрібно нараховувати відсотки.