Якою була реакція України на світову фінансову кризу 2007-2009 років

На відміну від повоєнних криз світова фінансова криза 2007- 2009 рр. почалась на ринках розвинутих країн, які традиційно вважались локомотивами розвитку світової економіки, мали розвинуті фінансові ринки та національні системи фінансового регулювання, а їх економічна стійкість не викликала сумнівів. Але саме вони стали джерелом кризових явищ, які досить швидко дестабілізували всю світову економіку. Ця криза стала найбільшим глобальним економічним шоком з часів Великої депресії. Безпрецедентні характер та масштаби кризи вимагали безпрецедентних антикризових заходів.

Світова фінансова криза досить сильно "вдарила" по економіці України. В 2009 році ВВП впав на 14,1% порівняно з 2008 роком. Промислове виробництво скорочувалось два роки поспіль – в 2009 році на 5% порівняно з 2008 роком, а в 2010 році  - ще на 20,6% порівняно з попереднім роком. Суттєво скоротилась зовнішня торгівля товарами - в 2008 році експорт впав на 19,1%, а імпорт на 46,5% порівняно з 2008 роком. Ці втрати виявились чи не найбільшими серед країн Центральної та Східної Європи. Криза перервала тривалий період економічного зростання 2000-2008 років та кредитний бум 2006-2008 років. 

Фактично криза завдала економіці України потрійного удару. По-перше, падіння попиту на основні українські експортні товари та відтік капіталу з країни негативно вплинуло на платіжний баланс. По-друге, ці та інші чинники привели до втрати довіри до національної банківської системи та національної валюти, яка, зважаючи, зокрема, на масштаби доларизації економіки, і так була низькою. По-третє, країна стикнулась з серйозними проблемами в сфері державних фінансів.

Водночас Україна переживала глибоку політичну кризу, формою протікання якої було жорстке протистояння гілок влади в трикутнику Парламент-Уряд-Президент. Замість консолідації зусиль політичні сили та угруповання фактично "перетворили" кризу на інструмент політичної боротьби. Змістовне обговорення зумовлених кризою викликів та шляхів реагування на них було практично відсутнім, натомість політики "захопились" критикою Уряду Юлії Тимошенко та певною мірою дій Національного банку. І хоча в Парламенті формально існувала коаліція більшості у складі Блоку Юлії Тимошенко, частини блоку "Наша Україна-Національна самооборона" та Блоку Литвина, але Уряд не мав відповідної підтримки та фактично діяв у статусі Уряду меншості. За таких умов було годі сподіватись на прийняття узгоджених економічних рішень та політичну підтримку їх реалізації.

В грудні 2008 році Кабінет міністрів прийняв Програму діяльності "Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток", яку так і не схвалив Парламент. Програма передбачала цілу низку заходів, спрямованих на "досягнення макроекономічної стабілізації, як визначальної умови подолання кризи та відновлення економічного зростання, недопущення зниження рівня життя населення, сприяння розвитку підприємництва, стимулювання інвестиційної діяльності, підтримку реального сектору економіки". 

Антикризова політика України в цілому відповідала логіці антикризових дій світової спільноти, але набір інструментів та масштаби заходів суттєво обмежувались фінансовою та інституційною спроможністю країни. Ці заходи були спрямовані на допомогу банкам (кредитування та рефінансування НБУ), підтримку виробників (тимчасова 13% надбавка до чинних ставок ввізного мита на окремі товари некритичного імпорту, надання державних гарантій за кредитами для критично важливих галузей економіки, часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами МСП, звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ обладнання, яке використовується для запровадження енергозберігаючих технологій, тощо), підтримку зайнятості (зокрема запровадження оплачуваних громадських робіт, допомога тим, кому загрожує звільнення, меморандуми з роботодавцями щодо збереження робочих місць) тощо. Фактично держава здійснювала точкові інтервенції, вирішуючи поточні проблеми в окремих сферах економіки.

Для фінансування антикризових заходів в межах державного бюджету на 2009 рік було створено Стабілізаційний фонд, кошти якого формувались за рахунок цільового розміщення ОВДП та надходжень від приватизації. З запланованих 20, 5 млрд. грн. вдалось зібрати 11,9 млрд грн, а використати 9,9 млрд. грн. При цьому за даними Рахункової палати використання коштів мало переважно нецільовий характер. В 2011 році Стабілізаційний фонд було ліквідовано. 
Важливу роль в стабілізації економіки відіграв кредит МВФ. За програмою stand-by в сумі 16,4 млрд. дол. Україна отримала 10.6 млрд дол., які пішли на поповнення золотовалютних резервів НБУ та фінансування державного бюджету. Восени 2009 році МВФ призупинив співпрацю з Україною в зв’язку з невиконанням низки зобов’язань в сфері державних фінансів (Україна зокрема не змогла прийняти державний бюджет на 2010 рік) та політичною невизначеністю, зумовленою конфліктом гілок влади та майбутніми президентськими виборами 2010 року. 

Глобальна фінансова криза спричинила не тільки великі економічні втрати, але й разом з іншими чинниками привела до тривалої стагнації української економіки. Так, за даними Світового банку в період 2000-2007 рр. ВВП України в середньому щорічно зростав на 7%, тоді як в період 2008-2013 рр  (до кризи 2014-2015 рр.) цей показник становив - 0,7%. 

Криза в черговий раз довела просту істину: слабка нереформована економіка не спроможна суттєво мінімізувати кризові шоки та порівняно швидко відновитись після кризи. Розробка та реалізація адекватної антикризової політики вимагає політичного консенсусу всередині країни, реалістичної оцінки можливостей держави мінімізувати соціально-економічні наслідки кризи та створити умови для післякризового економічного відновлення.