Зараз Росією керує не персонально Путін, а мафіозна структура, - російський дисидент Яковенко

Хотів би одразу розпитати про найважливіший сценарій - синдром довгої війни у виконанні прокремлівських еліт, зокрема, йдеться про заяви Медведєва про так звану екзистенційну війну Росії проти України. І, звісно, як це діло на своїй шкурі відчувають пересічні росіяни? Брянськ, Псков. Розуміємо, що війну можна грати у дві сторони.

Що можна сказати про те, що відбувається? Війна справді, ймовірно, на довго. Але принаймні зрозуміло було, що з самого початку Путін, розпочинаючи цю війну, не зрозумів взагалі, що він зробив. Багато чого він не зрозумів. Він не зрозумів, що Україна - це велика європейська країна, що в Україні є державність, що в Україні є народ, що в Україні є армія, і що ніяких шансів там не те, що Київ за три дні, а й взагалі жодних шансів ні за яких умов захопити Україну, підкорити її й досягти своїх цілей у нього немає. А зараз війна справді приходить до Росії. Не можна сказати, що вона вже от прийшла в Росію, тому що все ж таки більша частина Росії не відчуває війни. Вона почала приходити восени минулого року, коли Путін оголосив часткову мобілізацію і понад мільйон людей втекли з Росії, поїхали, тому що люди не хотіли йти на війну. Переважна більшість загалом не розуміє, навіщо ця війна потрібна, кому вона потрібна і за що вони воюють, за що вони помирають. 

Те, що відбувалося останнім часом, удари по військових об’єктах, які розташовані на території Росії, - це, скажімо, справді початок приходу війни в Росію. Поки що це торкається досить невеликої частини російських міст. І до того ж існує величезна різниця, коли ми говоримо про те, що удари завдаються по російських об’єктах. Річ у тім, що Україна все ж таки б’є по військових об’єктах, зокрема, у Пскові атаки зазнав військовий аеродром, було знищено чотири літаки. В інших містах теж відбуваються удари по військових об’єктах, у принциповій відмінності від того, що робить Росія, адже у той самий час, коли відбувалася ця атака дронів, російські ракети атакували Київ і там були людські жертви. У цьому принципова різниця. Тобто війна досі ведеться асиметрично - Росія б’є по українських мирних містах та вбиває мирних громадян, Україна у рідкісних випадках відповідає по військових об’єктах й знищує військові цілі. У цьому принципова різниця. Але не тільки у цьому. Звичайно, головна відмінність це те, що війна в основному йде на території України, а не на території Росії. Тому коли ми говоримо про те, що ця війна явно затягується, то це затягування, безумовно, в інтересах Путіна. Це цілком очевидно, тому що війна все одно ведеться на території України. Україна стає головною жертвою попри те, що йде наступ. Наступ досить успішний, але тим не менш війна продовжує вестися на території України, гинуть мирні громадяни України, знищується економіка України. Тому я думаю, що затягування війни, безумовно, в інтересах Путіна. 

Тому зараз, коли мова йде про постачання зброї й про можливість завершити цю війну все-таки швидше, не продовжувати її довго, не продовжувати її протягом декількох років, а закінчити її хоча б у майбутньому році, це питання виживання України.

Безсумнівно, політична воля керівництва України, воля народу України і Збройних Сил достатня для того, щоб продовжувати цю війну. Але тут мова йде про те, наскільки вистачить ресурсів - матеріальних, людських.

Кремль видає різні сигнали через своїх людей. Тобто, з одного боку, це позиція Медведєва, Соловйова, Гурульова, які пропонують вдарити по Запорізькій області тактичною ядерною зброєю, з іншого боку, з’являються ті чи інші афілійовані з Кремлем західні так звані миротворці - Орбан і так далі, які починають говорити: давайте про щось там домовлятися. 

— Знаєте, давайте по пунктах. Що стосується позиції Орбана й інших, хто зараз вимагає мирних перемовин або миру. Зазвичай у таких випадках використовується формула “мир в обмін на території”. Орбан - це все ж таки окрема історія, такий троянський кінь фашизму. Будемо називати речі своїми іменами - троянський кінь фашизму в Євросоюзі і НАТО. Але загалом ідея “мир в обмін на території” не тільки угорська, вона ще й китайська, вона ще й бразильська, вона ще й африканська. Тобто дуже багато таких ось “доброхотів” приїжджали і пропонували Україні віддати окупантам більшу частину, як мінімум 20% своїх територій. Зрозуміло, що це усе абсолютно порожні слова, адже для того, щоб це сталося, потрібно дві обставини. По-перше, для того, щоб це відбулося, потрібно, щоб громадяни України з цим погодилися, чого цілковито очевидно немає і не передбачається. Громадяни України на це не підуть. Не піде на це і політичне керівництво України, на це не підуть Збройні Сили. Люди, які це пропонують, не розуміють сутності України. Україна - не така вертикальна країна, де можна домовитися з керівництвом і буде все так, як домовилися. Україна - це країна горизонтальна, країна, в якій народ є суб’єктом, політичним суб’єктом. Попри це сьогодні ще й армія є політичним суб’єктом, тому ніяких шансів. Ну і звичайно президент Зеленський зараз просто висвітлює волю народу, тому ніяких шансів укласти таку угоду, домовитися з Україною про те, щоб здійснити мир в обмін на території, не існує. 

І попри це існує ще й інша сторона, яка теж на це не піде. Я маю на увазі Путіна, тому що Путін почав цю війну. Так, можливо, йому і потрібен був би зараз перепочинок, але, скажімо, цей перепочинок він буде використовувати для переозброєння, для модернізації армії, для мобілізації, облаштування і подальшої війни. Але у жодному випадку він не припинить війну. Серед іншого війна не припиниться за будь-яких обставин при перебуванні Путіна у владі. Путін не може зараз зупинити війну просто через те, що вся його влада заснована на тому, що війна продовжується. Тому це абсолютно утопічний сценарій. 

Що стосується ось цих турбопатріотів, які вимагають атомну бомбу, ви назвали їхні імена. Це генерал Гурульов, це Володимир Соловйов і ще нескінченна кількість таких самих божевільних, які створюють свою політичну капіталізацію шляхом таких ось вигуків, за рахунок того, що вони періодично впадають у таку керовану істерику. Приблизно, якщо поставити поруч крики Володимира Соловйова і Пригожина, який кричить: “Шойгу, Герасимов, де снаряди”, то ми побачимо, що це практично брати-близнюки. Лише Соловйов не нагадує прізвищ Шойгу і Пригожина та не називає Путіна щасливим дідусем. Тобто уся різниця лише в тому, що Соловйов не називає імен, але загалом його риторика точно повторює риторику Пригожина, риторику Гіркіна-Стрєлкова, який зараз перебуває у в’язниці. Ось це одна лінія на ескалацію, на розв’язування війни аж до атомної, на світову війну. Тобто говорити про якість раціональні компоненти цих людей тут не доводиться, тому що ще раз підкреслюю: це якась спекуляція, це впадання у таку керовану істерику. Розумієте, таке буває в кримінальників, які починають публічно різати собі руки для того, щоб досягти якихось результатів. Ну приблизно для того, щоб боялися, або для того, щоб “віджати” майно. Тобто це досить прагматичні люди, які добре розуміють, що вони роблять. 

У цьому випадку мова йде про обслуговування одного з кремлівських кланів.

Річ у тім, що коли Путін почав цю війну, на цьому закінчився його персоналістський режим, і ось ця мафіозна структура, якою насправді керує Росія, зараз представлена деякими кланами.

Вони не надто суворо діляться за відомчою  приналежністю, тобто до одного клану можуть відноситися і члени колегії ФСБ, і члени колегії міністерства оборони у перемішку. Питання полягає у тому, які джерела їхнього фінансування. Якщо це ВПК, тоді вони вступають за продовження війни. Так вийшло, що вони виступають і за продовження, і за ескалацію війни. Якщо це, до прикладу, сировинний бізнес, нафта й газ, тоді вони виступають за те, щоб ця війна або згорталася, або йшла у такому в’ялому становищі. Тобто питання фінансування. Річ у тім, що ось чим принципово відрізняється путінський режим- він відрізняється тим, що при ньому абсолютно все комерціалізоване і все пронизано корупцією. У тому числі і ФСБ, у тому числі і головне управління розвідки.

Яка кількість генералів ФСБ стояло за цим заколотом? Напевно надалі якесь розслідування буде, яке відповість на це питання. Вони були зацікавлені  у тому, щоб руками Пригожина дещо скоротити владу Путіна для того, щоб досягати своїх комерційних цілей. 

Пригожина вбили, обнулили вплив тих людей, які на нього ставили. Розуміємо, що Путін на цьому серйозно втратив. Путін продемонстрував перед своїми елітами, що він не надається до жодних домовленостей, він не здатний домовлятися. Він домовився з Пригожиним і після того ще два місяці - і немає ні Пригожина, ні Уткіна. 

Путін використав ці два місяці, бо йому потрібно було цілком знешкодити Вагнера. Він чудово розумів, що знищення Пригожина одразу після того, як вони зустрілися в Кремлі, або вбивство, арешт Пригожина одразу в Кремлі, коли вони зустрілися після цього недозаколоту, могло призвести до серйозного виступу ПВК Вагнера. При тому, що, безумовно, це не та сила, яка може протистояти усій машині міноборони. Але там ще невідомо, як би повелися війська, силові структури.

Тому Путін оці два місяці, які пройшли від заколоту і до показової страти Пригожина, займався, досить технічно зробив усе.

У ПВК Вагнера відібрали їхні бази, їх роззброїли, у них відібрали бронетехніку, важку зброю, їх розосередили. Більшість влили в міністерство оборони, іншу  частину відправили в Білорусь і загалом позбавил можливості якогось організованого спротиву. Тому що навіть та досить компактна частина, приблизно дві бригади, які були сконцентровані в Білорусі, були позбавлені важкого озброєння і, зокрема, уявити собі, що такими силами можна було, скажімо, рушити на Москву, відімстити за Пригожина і т. д., це з області фантастики. Тим паче нема на чому - у них відібрали танки. 

І зараз плюс до цього, безумовно, треба було якимось чином встановити контроль за гігантською фінансовою імперією Пригожина, яка становить кілька десятків мільйонів доларів. Передусім це контроль за приблизно 13 африканськими країнами. Ну присутність ПВК Вагнера відома у чотирьох африканських країн, але щупальці там тягнуться досить серйозно. Зокрема, те, що відбулося протягом цих двох місяців, Путін займався і при живому Пригожині, він знищував його спадщину. У Пригожина була повністю зруйнована його медіаімперія, а значущість медіаімперії Пригожина - це фабрика тролів, це засіб масової інформації достатньо ефективний, який був просто відібраний у Пригожина безповоротно. Крім того, почався процес витіснення Пригожина з Африки, Близького Сходу. Остаточно був витіснений Вагнер із Сирії. Тобто це питання вже беззастережного витіснення, а у решти з керівництвом африканських країн, де дислокувалися бійці Вагнера, були проведені перемовини про те, що загалом ми можемо замінити керівництво ПВК Вагнера, чи не проти ви? Практично всі, включно з керівництвом з ЦАР і основною базою присутності ПВК Вагнера, сказали, що нам потрібно зберегти відносини з російською імперією. Тому, хто там буде представляти, це неважливо. І у результаті насправді замість Пригожина на Африку кинутий заступник начальника головного розвідувального управління. Я все ніяк не вивчу, як правильно називається у новій російській нумерології ця назва, я досі називаю ГРУ. Так ось заступник начальника ГРУ генерал-майор Авер'янов - це щось по типу сучасного Судоплатова, адже саме генерал-майор Авер'янов стоїть за більшою частиною тих терактів, які Росія здійснює за кордоном - це отруєння Скрипалів і так далі. Тобто це справді ось такий сучасний Судоплатов, який стоїть за дуже багатьма терактами, за багатьма злочинами Росії по всьому світі. 

Так ось генерал-майор Авер'янов зараз уже почав свої дії або щодо перепідпорядкування ПВК Вагнера в Африці, або щодо заміни цієї структури своїми людьми.

Як там він далі буде діяти, це неважливо. Але найголовніше, що у такому випадку замість Пригожина, який фактично був за статусом… Хто він такий за статусом? Він пішохід просто, звичайний пішохід.

А Путін після загибелі Пригожина як буде зараз себе вести?

Я думаю, що Путін насправді на якийсь час укріпив свою владу, тому що ця показова страта Пригожина загалом каже, що тепер він буде керувати за допомогою страху.

Якщо до червня цього року, скажімо, влада Путіна перестала бути персоналістською, тобто він багато що не контролював, то зараз він намагається відновити свою персоналістську владу й диктатуру.

І значною мірою у нього це виходить. Але тут одне лише питання: річ у тім, що це все очевидно тимчасово і дуже нестійко, адже на сьогодні він намагається керувати за допомогою страху. Чому показово стратили Пригожина? Чому його “по-тихому” не усунули в Африці, наприклад? Чому його не отруїли, як зазвичай це робиться в путінській Росії? Чому не влаштували йому автомобільну катастрофу або просто не пристрелили, для чого були усі можливості? Це було зроблено тому, що потрібна була показова страта. І для того, щоб мало кому могло прийти на думку якимось чином виступати проти Путіна. А за умов явної поразки у війні такі настрої, безумовно, будуть з’являтися. Тому що з початку цієї війни життя не тільки звичайних росіян, але й представників путінської верхівки, стало набагато гіршим. Це очевидно. Тобто модель, коли російська верхівка, яка себе називає елітою, могла грабувати і красти в Росії, а витрачати за кордоном, ця модель припинилася. Гірше почали жити майже всі олігархи, майже всі керівники путінських відомств і так далі. Абсолютно усі вони перебувають під санкціями. Абсолютно всі вони тою чи іншою мірою позбулися своїх активів за кордоном, більшість втратила можливість навчати своїх дітей за кордоном, купляти там вілли й інше. Тому жити вони почали гірше всі. Серед іншого вони це розуміють. Ви згадали тут і генерала Гурульова, і Володимира Соловйова. І ось ця істерика, яку там Соловйов закатує цілодобово, свідчить про страх. Він чудово розуміє, що у кінцевому підсумку він цілком може розділити долю Юліуса Штрайхера - найогиднішого фашиста часів Третього рейху. Ну тільки з різницею, що скоріш за все за результати трибуналу його не повішають, а присудять довічне ув’язнення. 

У всіх них присутній цей страх. Тому загалом я думаю, що ті люди, які командують великою кількістю озброєних людей, у них в голові у будь-якому випадку присутня думка про те, що усе це можна було б закінчити за допомогою якої-небудь спецоперації - сучасного варіанта того, що закінчило життя російського імператора Павла першого. У цьому випадку не обов'язково, щоб це була табакерка, хустка або шарфик, але щось у цьому роді. І я абсолютно впевнений, що такі думки у багатьох представників російської верхівки присутні. Я не сумніваюся ні секунди, що такі ідеї існують у багатьох: і у генералів, і у співробітників і членів колегії ФСБ і так далі. І ось для того, щоб ці думки не перетворилися у дії, якраз і потрібна була показова страта Пригожина. Наскільки він зможе, скажімо, усунути цю реальність, принаймні якщо до 24 лютого минулого року такий варіант розвитку подій був крайнім і малоймовірним, практично виключеним, то зараз він існує. Тому так, Путін укріпив свою владу, безумовно, зараз, але водночас збільшив ймовірність такого ось завершення свого життя.