Заяви Пригожина – це піар, на якому він хоче вийти на міжнародну арену, – військовий експерт Мусаєв

Ключове питання – дивний візит президента Токаєва, новопереобраного президента Республіки Казахстан, до Москви.

Гарне питання. У Казахстані, з одного боку, частина людей і фахівців вважає, що Токаєв чисто проросійський політик, прагне обіймів Росії. Інші, так само помилково, упевнені, що він до Росії й до Путіна ставиться холодно й відходить від тісної взаємодії з сусідами. Ці обидві думки я вважаю хибними. Токаєв наразі провадить самостійну політику, не можна казати, що вона проросійська або антиросійська. Вона багатовекторна. Як він багато років здійснював політику відносин у міжнародному плані, то говорити про напрям у якийсь один бік ми не можемо. Щодо газового союзу, який запропонував Путін на тій зустрічі Росія – Казахстан – Узбекистан, я гадаю, Узбекистан і Казахстан не приймуть таку пропозицію. Центральна Азія сьогодні намагається усіма способами обійти територію Росії в постачанні енергоресурсів. За ініціативи Європейського Союзу європейськими країнами здійснюється інтенсивне розроблення маршруту постачання нафторесурсів до Європи. Цей напрям є перспективним. Дуже важливо обійти повторні санкції щодо держав, які можуть допомагати Росії обходити санкції в багатьох питаннях. Тому нема безумовного руху Токаєва в бік Росії. Токаєв розуміє, що поразка Росії у війні з Україною неминуча, і, як і багато інших країн, до яких належать Туреччина, Європейський Союз, він провадить політику в інтересах власної держави.

Таку ж політику намагався реалізовувати Лукашенко, говорячи про різновекторність. А потім усе закінчилося повним російським контролем над Республікою Білорусь. І теперішня дивна смерть, якщо не сказати вбивство, міністра закордонних справ Республіки Білорусь Макея також викликає дуже багато питань.

Передусім треба враховувати особистість Володимира Макея. Це людина, що була найближчою до Лукашенка, єдиний керівник в оточенні Лукашенка, який не боявся з ним спілкуватися. Коли ми дивимося на стосунки різних міністрів – оборони, КГБ Білорусі, внутрішніх справ та інших важливих структур, – ми бачимо, наскільки всі ці очільники бояться Лукашенка, не можуть ані заперечити йому, ані висловити власну думку, це добре видно. Всі вони – як той Наришкін, який тремтів перед Путіним. Ця когорта керівників навколо диктатора абсолютно несамостійна й не може претендувати на якісь самостійні політичні рухи. Саме цим Володимир Макей вирізнявся в оточенні. Не можна сказати, що він не відданий Лукашенку та є суто прозахідним. Посада в нього була відповідна, і напрям був європейський, але це нічого не означало. Проте його самостійність, уміння будувати взаємини особисто з Лукашенком, природно, насторожувало РФ, і Путіна, і всі силові структури Росії. Макей мені дуже схожий на нашого Токаєва – він теж колишній міністр іноземних справ і будував з Назарбаєвим такі ж відносини, як у Макея з Лукашенком. З позиції Росії ця незалежність, хоч і вузькоспрямована, і позитивне ставлення Лукашенка до Макея, виокремлення Макея з усього оточення дуже насторожувало Путіна.

Напередодні поразки у війні проти України Росія й Путін сьогодні думають про поствоєнний період, насамперед російський, як складатиметься обстановка політична в Росії, насамперед у Білорусі й Казахстані. Вони геть не зацікавлені, щоб у поствоєнний період після поразки зненацька, як і в Казахстані, на пост керівника Білорусі претендував би Володимир Макей.

Для Путіна це жахливий варіант. Тому насамперед Росія була зацікавлена в тому, щоб Макей жодним чином не впливав на Лукашенка, щоб було розбито тандем між Лукашенком і Макеєм. І це є основна причина, на мою думку, загибелі Володимира Макея.

Подібні інструменти використовували не лише за часів Медичі, а й значно раніше. І тепер розуміємо, наскільки багато різних хімічних лабораторій, і історія з «Новачком» є певним доказом цього. Ключове завдання в теперішній ситуації, якщо використовуються отрути проти впливових потужних світових гравців, – зробити так, щоб смерть мала природний вигляд.

Численні смерті за кордоном, коли загинула громадянка Великої Британії, кілька смертей опозиційних політиків у Росії, замахи на вбивство, Навального наприклад, наклали серйозний відбиток на методи терористичної діяльності спецслужб РФ. Вони від цього вже не відмиються. Будь-які політичні діячі, які, з погляду Путіна й спецслужб РФ, провадять антиросійську політику й у перспективі можуть посідати якісь серйозні позиції на політичному Олімпі в тій самій Білорусі чи Казахстані, а насамперед у Росії, є об’єктами таких замахів. Сьогодні не можна відкидати можливість убивства Володимира Макея спецслужбами Росії, тим більше що вони в Білорусі поводяться цілком вільно, мають якнайтісніші контакти з КГБ Білоруської РСР. Вони не так щоб впливають, а керують Комітетом держбезпеки Білорусі, керують міністерством оборони Білорусі та іншими структурами. У таких умовах навіть легше, ніж на території Росії, здійснити такий терористичний акт. І це є найвірогіднішою версією загибелі Володимира Макея.

Як загалом працює протокол щодо подібних загроз? Зрозуміло, що перед подібним стоять лідери не лише Білорусі, не лише Казахстану, зокрема, йдеться про президента Токаєва, але насамперед про представників українського політикуму та, можливо, політикуму польського.

Проникнення агентури до різних структур цих держав, безперечно, має місце, і їх дуже багато. Коли я переїхав до Австрії після так званого державного перевороту, який не стався в Казахстані, у 2008 році співробітники ФСБ здійснили спробу замаху на мене. Ці факти задокументовано й широко публікувалися в австрійській і європейській пресі. Спецслужби Росії всіма способами намагаються здійснити терористичні акти щодо різних політичних діячів Європи, Центральної Азії, всередині Росії. Від цього ніде не сховаєшся, ця діяльність продовжуватиметься.

Як і в Білорусі, у Казахстані діє розгалужена мережа російської агентури, це напевно відомо нашим спецслужбам. На жаль, протидіє цій агентурній мережі наша спецслужба досить кволо, нерішуче. У перспективі ця робота має бути розширена, інакше неминучі замахи на різних діячів ближнього зарубіжжя Росії, які не влаштовують РФ. Звідси двоїста поведінка президентів центральноазійських республік.

Звісно, побоюються, звісно, є загроза силового, терористичного впливу на них особисто, замаху на їхнє життя.  У ситуації, коли втрачається контроль над такими приватними структурами, як ПВК Вагнера й іншими російськими, виникла серйозна загроза витоку сильнодійних токсинів до таких приватних структур. Це передусім загроза для Росії. Я гадаю, вони мусять вживати якихось заходів. Але, на жаль, керованість російської держави невпинно падає, виникають ось такі структури саме шовіністичного терористичного напряму, які вже не підконтрольні російському керівництву, Російській державі. Токсини контролюються, не сьогодні так завтра ця лабораторія, яка перебуває в структурі ФСБ, може виявитися в руках Пригожина й інших людей терористичних поглядів.

Показовий момент, коли пригожинці надіслали закривавлену кувалду в Європейський парламент. Це дуже серйозно, адже пригожинське угруповання, злочинна терористична формація, яка задіяна у війні проти України, виходить на європейський «ринок». Тут питання вже в протистоянні різних угруповань і різних кланів, тому що дуже часто доводиться чути: є російські силовики, чи російські «яструби», які контролюють ситуацію. Передусім йдеться про Патрушева, Бортнікова й, можливо, як казали б «класики», «прімкнувшего к нім» Наришкіна.

Певні структури, які мали повну, величезну владу над усією Росією, втрачають поступово, у зв’язку з війною в Україні, свою роль. Передусім через те, що помилилися з оцінками можливостей України завдати серйозної поразки РФ.

За цих умов піднімають голови терористичні структури, які свого часу пригрів коло себе Володимир Путін і які є тепер величезною загрозою дестабілізації насамперед всередині Росії.

А оці всі факти з кувалдою, загрози Пригожина на адресу США про те, що він вирізатиме їхню комп’ютерну систему, проникатиме в неї, – усе це піар Пригожина для того, аби вийти на міжнародну арену. Це його особисте прагнення, і воно абсолютно не контролюється владними структурами РФ, це видно з усього. Ні ФСБ не може йому донести, що, мовляв, твоя ділянка – певний фронт війни в Україні, Африка – і все. Це мають сказати Пригожину насамперед сам Путін, а також і ФСБ. Проте в них уже бракує моральних і фактичних важелів впливу на ці терористичні структури. Так, це дуже серйозна загроза насамперед для Росії. Україна, безумовно, впорається з цією війною. Загроза терористичної діяльності всередині Росії сьогодні дуже висока. Міжнародна арена – це лише піар для підвищення свого статусу всередині Росії.

Ми просто завжди думали, що той самий Патрушев значно потужніший і міг би застосувати свої якісь неконвенційні засоби щодо впливу на Пригожина. Тому що механізм у ФСБ значно потужніший, ніж у путінського кухаря.

Багато хто й досі вважає, що в Патрушева, у Бортнікова, у ФСБ вплив і можливості більші, ніж у Пригожина. Проте наразі це не так. Якщо вже сам Путін не може нічого зробити із самостійними діями Пригожина на міжнародній арені, всередині країни, на фронті, до того ж ця його критика на адресу міністерства оборони, напади на Бєглова в Санкт-Петербурзі, – це підтверджує посилення терористичних структур усередині Росії. І сьогодні якщо не візьмуться приборкати Пригожина, то завтра це почне розвиватися, як ракова пухлина. А приборкувати, за всіма ознаками, можливості в Путіна нема, він заручник тієї внутрішньої та зовнішньої політики, яку сам розв’язав, випустивши цього джина з пляшки – свого колишнього кухаря. Тепер президент РФ уже цього не контролює, і це важка ситуація для РФ.

Путін хоче розпетлювати за допомогою цього протистояння внутрішні суперечки у своєму бункері. Проте в Росії не стається відкритого перевороту із застосуванням якихось токсинів через те, що Путін параноїдально ставиться до власної безпеки – нічого дивного. Уже стала легендарною історія про його «фекальний чемодан», який за ним їздить, ми бачимо, з якої відстані він спілкується зі своїми найближчими посіпаками.

Путін має вигляд параноїка зі своєю особистою безпекою. Що силові структури наважаться на спробу державного перевороту, сьогодні малоймовірно. Вплив сил ФСБ чи інших спецслужб на політичне життя в Росії ослаб. Вони можуть організувати якусь протидію іншим силам.

Пригожин, деякі генерали міністерства оборони, Кадиров зацікавлені в безпеці Путіна. Сьогодні Путін потрібний. Вони бачать його слабкість, бачать посилення власного впливу на нього і його руками підтримують власне зростання й власний вплив на політичне життя всередині країни та поза її межами.

В таких умовах загрози державного перевороту стосовно Путіна нема. Різні структури, відчуваючи, що путінізм у Росії зазнає нищівної поразки, прагнуть перечекати цей період. Поїхало за кордон багато впливових політичних діячів, останній був Кудрин. Цих людей витиснули з країни, які могли б завадити впливові всіх цих «яструбів», терористично спрямованих людей, які оточили й обійняли Путіна з усіх боків. Сьогодні Путін у такому коконі перебуває, коли «яструби» не дають йому продихнути в якийсь інший бік. Прагнення багатьох росіян, політичних кіл Росії до якихось мирних переговорів, до закінчення війни з Україною всіляко торпедується «яструбами» й терористично скерованими політичними діячами. Навіть коли б Путін і захотів реальних переговорів щодо відновлення відносин з Україною й виводу своїх військ, у нього вже нема впливу на це, він не може зараз змінити цей напрям. Хоча це був би порятунок для нього. А капітуляція й поразка в Україні буде його остаточною політичною, а можливо, і фізичною смертю. І цього чекають в усьому світі – і в Росії, і в нас у Казахстані, що саме в цьому напрямі рухається все, що дотичне до війни в Україні, сьогодні всі чекають, що розвалиться, щезне. Після капітуляції ті бойові терористичні структури можуть захопити владу, ознаки цього є. Що вони прагнуть цього, помітно на всіх напрямах, але чи зможуть вони це здійснити? Питання велике, прогнозувати тут важко.

Як ви бачите зараз теперішній хід розгортання військової операції в найближчі місяці.

Сьогодні вже видно, що про якусь перемогу над Україною ні Путін, ні політики російські вже не говорять і не мріють навіть. Російські війська стають в оборону, будують у Криму оборонні споруди, на Донбасі, Луганщині, побоюються чергового наступу Збройних Сил України на Запорізькому напрямку й на інших. Збройні сили чудово обізнані в ситуації. За всіма параметрами, як це видається збоку, видно, що поразка Росії неминуча. Це з одного боку. З іншого, не весь потенціал РФ вичерпано, вони продовжуватимуть, швидше за все, мобілізацію й озброюватимуть залишками зброї фронти на території України. Тому очікувати якогось дива не доводиться. У зимовій кампанії будуть чергові успіхи Збройних Сил України на різних напрямках. Гадати не будемо, але те, що ці успіхи стануться, бачать усі, зокрема, і в Російській Федерації. Проблеми постачання ЗСУ західної військової техніки – найгостріше питання на сьогодні, яке є головним не лише в українського керівництва, але й у Європі, і в США. Тому прогнозувати, що завтра станеться перемога, складно, але в наступному році ця війна закінчиться повною перемогою Збройних Сил України над російською армією.