Про шкідливість Національного діалогу і чому треба було воювати в Криму

Україна в Криму показала просто дива "гандизму" (сам би Ганді мабуть плакав би від щастя), хіба що українські вояки квіти у стволи "зелених чоловічків" не вструмляли. І що хтось оцінив наше непротивлення злу? Щойно Росія проковтнула подарований їй Крим, відразу почалися заворушення на Донбасі. І що ми робимо - на фоні млявої (даруйте, "зваженої та поетапної") АТО? Сідаємо за стіл переговрів з сепаратистами та їх фінансистами, щоб домовитися про створення в Україні свого Придністров'я. Хтось вірить, що після того як ми "здамо" Донбас (до речі, ми ж його і утримувати будемо), нам дадуть спокій? Хтось вірить, що диверсійні групи з Донбасу та Криму вже наступного дня після того, як буде поставлено крапку на якомусь меморандумі в Донецьку, не передислокуються на Харківщину, Запоріжжя, Миколаївщину та Херсонщину?

Не треба собі брехати. Здача Криму без жодного пострілу, а також всі нинішні круглі столи не від нашої миролюбності, а від безсилості щось зробити. І потім нам доведеться себе переконувати, що нічого страшного немає в тому, що наше Придністров'я розрослося до мрії Кремля - Новоросії. От тільки розлучитися з нею треба "цивілізовано", як Чехія зі Словаччиною. І поки ми будемо думати над "цивілізованим розлученням". диверсійні групи вже будуть на Дніпропетровщині та Одещині. І Коломойський, тут не допоможе.

Не треба собі брехати, ми за 23 роки не побудували нормальний кордон з Росією. Хіба ми можемо за кілька місяців відгородитися від наших областей, кордон з якими це лише уявна лінія на папері мапи? І, навряд чи, росіяни зупиняться на Новоросії, адже, Сумська область - це Слобожанщина, яка, як відомо усім завжди була російською провінцією. А там дивишься і "мать городов Русских" можно було б приєднати до "дочок".

На Захід жодної надії немає. Санкції санкціями, але це все велика гра на тривале виснаження Росії. І в ній для Заходу доля України, Донбасу, Криму та тих же кримських татар розмінна монета. Зараз Захід наполегливо радить нашій владі йти на перемир'я, навіть якщо ми цим наражаємося на небезпеку втрати державності. Мовляв, ви можете себе захистити? Якщо ні, то здавайтеся і плутайтесь не в нас під ногами, а у Росії. Нам якраз вигідно, щоб вона відволіклася на різні прожекти типу Новоросії. А ми її обов'язково дотиснемо. Колись. Тоді і вам державність повернемо. І території. Ну може не всі. Але більшість.

І зараз лише українці можуть вирішити чи зберігти їм державність чи ні. Питання доволі складне. Адже можна жити і без держави. Або тішитися якоюсь декоративною її видимістю. Українцям до такого стану не звикати. Були Малоросією і були УРСР. Нічого страшного - жили, раділи, дітей народжували, помирали в основному природною смертю, скажімо так. А можна і повоювати за державність - але це кров, смерть, матеріальні негаразди і багато чого іншого, м'яко кажучи, неприємного. І, до речі, не треба цей складний вибір скидувати на владу, вона лише діагноз суспільства. Ми вже показали на Майдані, що вміємо довести владі, що з громадською думкою слід рахуватися.

Подібна до нашої ситуація була у Франції в 1940 році, коли німці зайняли Париж, але майже кожен француз хотів одного - перемир'я. І маршал Петен, який домовився з Німеччиною, по суті, лише зробив те, що хотіли французи. Генерала Де Голля у Франції знати не хотіли майже до закінчення війни і тільки, коли стало зрозуміло, що Німеччина програє, то виявилося, що кожен француз у русі Опору, а зрадив Францію один Петен. Але незважаючи на це у Франції зараз все добре.

Правда, є ще один нюанс - наприкінці, війни США та Велика Британія не збиралися зважати на Францію, її участь у великій трійці відкидалася, не збиралися її кликати і на поділ Німечченини. І навіть не факт, що Франції повернули би всі втрачені території (не забуваймо, що США та Британія тоді всерйоз розглядали питання війни вже з СРСР за допомогою ремілітаризованої Німеччнини), а також не позбавили би ще якихось колоній (на Близькому Сході Британія їх вже була собі "підгребла"). Французам пощастило, де Голль домовився зі Сталіним.

Одним словом, вибір за нами. Підтримати своїх "петенів" і сподіватися, що якийсь невідомий нам "де голль" врятує нашу честь і щось виторгує у Заходу після поразки Росії або безкомпромісно боротися з Москвою і її агентами (правда, це треба було робити ще в Криму, але краще пізно, ніж ніколи ) і тим самим врятуватися, прискорити та зробити справжній внесок майбутню перемогу над Росією.