Путін „хлопчиком кривавим” прикриє пенсійні дірки

Гібрид „справи Бейліса” та сюжету з „Гри престолів” сколихнув навіть до всього звичних росіян – дружно відписались та відговорились з цього приводу Навальний, Нємцов, та чимало інших публічно відомих власників здорового глузду в сусідній державі. Шкода лишень, що „бабусю російської демократії” Валерію Новодворську ескулапи таки зуміли залікувати – їй би було що сказати про істеричний плагіат телевізійних „іродотворців”.

Проте якщо повернути історію з площини психіатрії до міжнародних відносин, то ефектно відповісти на подібний випад вельми непросто. Бо гіпотетичний судовий процес про „наклеп з боку юридичної особи на сусідню державу” міжнародними судовими інстанціями просто не передбачений. Безумовно, заклик Навального до „кримінальної відповідальності” керівництва російського Першого каналу гріє душу всякого українця. Проте реалізувати його можна тільки в один спосіб – подавши позов проти Першого каналу до російського суду. Зі звинуваченням або у наклепі, або в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Вочевидь, зробити це можна і треба, за принципом „догнати – не доженемо, то хоч побігаємо”. Додавши черговий епізод до західних списків „неправдивих фактів з російських ЗМІ про Україну”, які впевнено наближаються до тризначних чисел.

Цікаво в цій історії інше. Можливо, ми маємо справу з „ексцесом виконавця” який перестарався у своєму ражі. Але в такому випадку ми б почули вибачення – зневажливі, зверхні й зарозумілі, як попередні заяви Кисельова про схильну до помилок „німфу з монтажної” – але вибачення. Часу для цього було більш ніж досить. Натомість мовчання підтверджує, що ми маємо справу з запланованим кроком, спрямованим на ескалацію ситуації.

І сенс цього кроку зрозуміти непросто. Ситуацію не можна вважати пошуком виправдань для „повноцінного” вторгнення російських військових в Україну. У внутрішній політиці Путін таких виправдань не потребує, у зовнішній політиці – телевізійна істерика йому не допоможе.

Довівши справу до відвертого Середньовіччя, російський керівник, здається, готується не до повномасштабної війни.

Буквально сьогодні міністр фінансів РФ в черговий раз заявив про те, що країна підійшла до краю – роздуті пенсійні та військові витрати не дозволяють звести бюджет, прибуткова частина якого веде себе зовсім, зовсім не так, як планувалося ще рік тому. Знаючи російського лідера, не складно передбачити, що  він обере, вибираючи між пенсіями та військовими витратами. Проте збереження мегарейтингу вимагає чимось компенсувати брак грошей, за які російська влада традиційно купувала якщо не лояльність, то бодай байдужість населення. Тепер російським бабусям пропонують подумати на ту тему, що армія і флот, які пожиратимуть їхні пенсії – це не іграшки „хлопчика Вови”, який хоче реконструювати гібрид СРСР та Російської імперії з таким розмахом, який дилетанту-Гіркіну і не снився. Це остання надія захистити Росію від кривавих українських людожерів, які живцем розпинають дітей і пристрілюються своїми гарматами до російських міст.

Наскільки вистачить „бабусиних пенсій” професійним бюджеторозпилювачам в російському оборонному відомстві покаже час. Проте якщо хтось думає, що близькість економічного краху в Росії – це добра для нас новина, то, боюсь, він помиляється. Голодний ведмідь може бути дещо слабшим від ситого родича – але злість дозволяє компенсувати цей недолік. Тому українцям варто і далі одягати, озброювати, і подеколи – навіть трішечки захищати свою армію від ополченців, диверсантів та частини українських офіцерів. Бо навіть омріяні „секторальні санкції” та анонсоване „збільшення плати Росії за свою агресію”, здається, не допоможуть.