Меркель здала Україну Путіну, щоб той подавився

Здача Ангелою Меркель України Путіну може обернутися для нього величезним головним болем, на який він явно не розраховував. Тому у чомусь звинувачувати Меркель ще передчасно. Тим більш не правомірно з точки зору історичних аналогій її називати фрау Ріббентроп. Більш доречним було б її називати міссіс Чемберлен чи мадам Далад'є - прізвищами лідерів Великобританії та Франції, які "здали" в 1938 році Чехословаччину Гітлеру. Тут простежуються більш прямі аналогії - тоді Чехословаччину залишили сам на сам з Німеччиною. Щодо пакту Молотова-Ріббентропа, то там СРСР наніс Польщі удар в спину. І не будь радянського вторгнення в Польщу, ще невідомо скільки б протрималася ІІ Річ Посполита проти Німеччини, і як би тоді розгорталися події на Західному фронті... Щодо Чехословаччини, то в 1938 році її залишили просто перед вибором - або погодитися з ультиматумом Німеччини, або воювати. Чехи зробили свій вибір... Хоча багато військових істориків говорять, що армія Чехословаччини, була однією з найкращих в Європі, укріплення в Судетах міцними, і перемога Німеччини була справою примарною.

І зараз перед Україною стоїть приблизно саме такий вибір, якого жодна Меркель не може нас позбавити. Утім, громадський тролінг "фрау Ріббентроп" заняття дуже і дуже корисне. Напевне, більше Путіна західні політики бояться лише однієї речі - громадської думки, і не дивно, що Меркель на порцію критики поквапилася запевнити, що її речника якось не так зрозуміли. 

Зрештою, як би там не було - Україна перед вибором, але не зовсім таким, який був у Чехословаччини. Тобто ми вже свій вибір зробили - ми почали воювати з Росією на Донбасі і тепер маємо вирішити інше питання продовжувати чи ні. І те, що українська сторона погодилася на перемовини з сепаратистами зовсім не означає, що ми погодилися на капітуляцію. Мова ту йде насамперед про жест "доброї волі", які дуже цінуються в міжнародних відносинах. Таким жестом було десятиденне одностороннє припинення вогню, яке можливо і було некорисним в плані ведення АТО, але цей етап треба було пройти, щоб тепер вести мову виключно про двостороннє припинення вогню. І, зрештою, що таке переговори для України, як не ще одна можливисть тягнути час і з чистою совістю продовжувати АТО, поки терористи не наважаться справді припинити вогонь?

В цьому контексті, хочеться нагадати, скільки критики отримувала колишня опозиція під час Майдану за переговори з Януковичем. Тоді опозиція виграла війну нервів, які першим здали у Януковича і він влаштував розстріл на Майдані. Так це призвело до колосальних жертв, але давайте уявімо, що опозиція не стала би говорити з Януковичем і приміром пішла б на штурм - тоді Янукович, швидш за все, з чистою совістю застосував би жорсткіший силовий сценарій і виграв би цю війну.

Отже, переговори з сепаратистами геть не заважають Україні йти до своєї мети через продовження АТО.

Однак, припустимо, що терористи вирішать погодитися на двостороннє припинення вогню. Україна знаходиться зараз у більш вигідному стані - російські терористи зараз умовно контролюють не більше 1/4 територій Луганщини та Донеччини, їх бандформування розіділені між собою і в них немає жодної соціальної та економічної бази, якщо не брати допомогу з Росії. Який буде наступний етап переговорів? Які умови висуватимуть сторони? Україна, по-перше, вимагатиме відновлення повного контролю українською армією кордону, по-друге, терористам запропонують скласти зброю і залишити територію України. Чи піде на це Росія? Звичайно, ні.  Контрвимоги російських терористів, швидш за все, полягатимуть у наступному - по-перше, вивести українські війська взагалі з Луганщини та Донеччини, по-друге... і от тут починаються питання до Путіна, на які він немає чітких відповідей. 

Безперечно, Путін хотів би створити на Сході України нову квазідержаву, таке собі Придністров'я чи Абхазію, що задовільнило би розбурханих російських патріотів. Але чи зможе він це зробити? Видається, що ні.

Для цього треба створити місцеві квазідержавні структури. І якщо з місцевою армією та КДБ проблем меньше, то донбаський Пенсійний фонд з розгалуженими структурами "собеса" вже уявити важко, як в організаційному плані, так і в плані його наповнення фінансами. Якщо Болотов заморожує депозити, то він має подумати і про те як виплачувати пенсії. Він, звичайно, розраховує на Росію. Справді, Абхазія та Придністров'я тримаються виключно на фінансовій підтримці Росії. Але, чи є в Росії, яка важко перетравлює Крим, зараз кошти на Донбас? В бюджеті їх немає точно. Путін, звичайно, може зобов'язати своїх олігархів фінансувати це квазіутворення. До цього, можна підключити і деяких їх українських товарищів. Правда, у відповідь він почує - а що ми з цього матимемо? Відповідь, яка напрошується - за це ви не сидітиме як Ходорковський. Однак, це вже буде порушенням угоди Путіна з усіма своїми "вексельбергами" і здатно спричинити наслідки...

Можна спробувати створювати самодостатню економіку. Але це виглядає ще більш фантастичним сценарієм, ніж російське донорство. На створення такої економіки в межах двух областей підуть роки і то не факт, що вийде з урахуванням внутрішньоекономічної інтеграції України. Навіть, Новоросія в межах п'яти-семи областей може виявитися економічно не життєздатною. Але нинішній статус-кво (а це максимум на що може погодитися Україна на час двостороннього припинення вогню), коли терористи можуть щось будувати на невеличких та розділених клаптиках землі, взагалі не дає шансу на створення якоїсь квазідержави чи кількох таких утворень.

Отже переговори України з сепаратистами можуть стати глухим кутом для Путіна і самих терористів. Що має робити Україна? Говорити і воювати. Говорити і посилювати армію, якщо тимчасово припиниться вогонь. І з вище наведених причин першими зірвуться Путін і терористи. І на цей момент можливо і Європа вже буде готова до санкцій третього рівня, і Обама з демократами в ході передвиборчої боротьби з республіканцями ставатимуть жорсткішими, і українська армія "підросте".