Про україномовні квоти на музику в ефірі

Емоційна злива, якою минулого тижня ознаменувався розгляд парламентом законопроектів про квоти на україномовну музику, органічно перейшла в шпурляння вбивчими аргументами в соціальних мережах.

Тема мови в сучасній Україні настільки болюча, що мало хто, у кого є аккаунт в соціальній мережі, може відмовитись від можливості висловитись по ній.

Але, як то часто буває в українській політичній традиції, обговорення двох альтернативних законопроектів практично ніколи не стосувалось  їхнього змісту. І у випадку, якщо хтось захоче дійсно розібратись, про що саме посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем, ми спробуємо коротко роз’яснити суть питання.

1. Квоти? Які ще квоти?

В 2010 році Україна прийняла Закон про культуру, яким визначила для себе системні пріоритети в культурній сфері. Одним з них названа підтримка вітчизняного виробника шляхом «встановлення квот демонстрування та розповсюдження вітчизняного україномовного культурного продукту на телебаченні, радіо, у кіно- та відеомережі» (статті 3, 14 Закону).

Таким чином, питання введення квот на україномовний продукт, в тому числі пісні в теле- і радіоефірі, на законодавчому рівні вирішене. Проте єдина причина, з яких вони не працюють, це відсутність відповідних механізмів в спеціальному законі про телебачення і радіомовлення. І вирішенням цих проблем Верховна Рада України і займалась 2 червня 2016 року, намагаючись запровадити конкретні значення квот на україномовну музику.

2. Як ці квоти пропонувалось запровадити?

Для запровадження квот необхідно внести зміни до Закону про телебачення і радіомовлення. Для цього в парламенті були зареєстровані два законопроекти - 3822 (автори Олег Медуниця та ще п’ять депутатів), та 3822-1 (автори Олена Кондратюк та ще 10 депутатів), який зареєстрований як альтернативний до першого.

Обидва законопроекти були підтримані профільним комітетом та запропоновані для прийняття Верховною Радою.

3. Що значить альтернативний законопроект?

Альтернативними називають конкуруючі між собою законопроекти, які пропонують різні шляхи вирішення одного й того самого питання, і прийняття одного з них автоматично унеможливлює прийняття іншого.

Який саме законопроект слід прийняти – це зазвичай питання профільного парламентського комітету. Стаття 110 Закону про регламент Верховної Ради вказує, що «при розгляді альтернативних законопроектів головний комітет може рекомендувати Верховній Раді взяти за основу один із них або підготувати інший законопроект».

Очевидно, в даному випадку мала місце помилка профільного комітету, який всупереч Регламенту рекомендував Верховній Раді прийняти обидва законопроекти, замість визначення кращого з них чи створенні на їх основі нового, що втілював би найкращі ідеї з них обох.

За відсутності однозначної позиції профільного комітету, питання обрання кращого з них фактично було передано на розсуд парламенту, тобто людям, більшість з яких не розбирається ні в нюансах законодавства про мови, ні в галузі телерадіомовлення взагалі.

Як результат, Верховна Рада провалила обидва проекти, а суспільство традиційно розділилось на «зрадників» і «зраджених».

4. Про що саме ці проекти?

Насправді це два схожих за назвою, але різних за ідеологією законопроекти.

Головна відмінність першого з них (3822) в тому, що він передбачав загальну квоту україномовної музики в 35% від всіх пісень (тобто «словесно-музичних творів»), яка мала б витримуватись окремо в трьох проміжках часу впродовж доби.

Тобто випадки, коли з 6:00 до 12:00 україномовної музики в ефірі немає, проте з 6 до 9 вечора її було б 100%, і таким чином добова квота формально витримувалась, автори визнали неприйнятними, і вирішили з ними боротись.

Альтернативний законопроект (3822-1) набагато складніший. Перш за все, в ньому замість трьох часових проміжків, про які йдеться в первісному, квота контролюється впродовж одного – 35% впродовж доби.

При цьому з цих 35% не менш як 70% має транслюватись у проміжку часу з 6:00 до 22:00. Таким чином фактична квота в денному ефірі становитиме 24,5%, а решта – вночі.

5. Чому альтернативний законопроект так багато критикують?

Основна проблема альтернативного в тому, що він передбачав можливості легального зменшення квот.

По-перше, радіостанція може назвати себе «форматною», і таким чином вивести себе з-під загальної квоти (тобто 24,5% в денному ефірі). Проект передбачає для деяких форматів значно менші квоти – наприклад, 20% україномовної музики мало б бути для станцій формату «рок» або «хіп-хоп» або 25% для класичної музики чи фольклору.

Але що важливіше, форматні радіостанції не мають зобов’язань з трансляції більшої кількості музики вдень. Як зазначалось вище, «неформатне радіо» має транслювати не менше 24,5% музики вдень.

Натомість для форматного радіо автори законопроекту передбачили можливість повністю заповнювати квоту за рахунок в тому числі нічних ефірів. У сукупності з другою підставою для зменшення квоти, про яку йтиметься в наступному абзаці, україномовна музика ризикувала повністю перейти в нічні ефіри.

Друга можливість зменшення квоти – використання «подвійного тарифу» для нової музики. Тобто трансляція музики, створеної менш ніж за 18 місяців до дати виходу в ефір, обчислюється за подвійним коефіцієнтом. І хоча це дійсно може бути стимулом для представлення в ефірі більшої кількості новітньої музики, одночасно з цим створюються умови для зловживань, які ставлять під сумнів всю ідею проекту.

Наприклад, з урахуванням подвійних коефіцієнтів, вся добова квота україномовної музики якої-небудь форматної «хіп-хоп-станції» може бути повністю виконана за рахунок трьох годин нічного ефіру, де транслювалась лише нова україномовна музика.

Окрім того, поняття «форматне мовлення» в законопроекті не розкрито. А раз так, то будь-яка станція може назвати себе «форматною» і державні регулятори не матимуть змогу цьому заперечити. А у випадку, якщо обраний станцією формат не підпадатиме під формати, вказані в частині 5 нової редакції статті 9 Закону про телерадіомовлення, то він взагалі не матиме зобов’язань навіть з мінімальних квот.

Адже частина 4 цієї ж статті дозволяла форматним радіостанціям не застосовувати загальну квоту. Натомість спеціальні квоти запроваджені лише для жанрових форматів («рок», «джаз», «блюз» тощо), проте для інших форматів, типу радіо «Шансон» або «Русское радио», мінімальні квоти проектом не встановлені.

6. Якщо у альтернативного стільки недоліків, чому тоді парламент не підтримав первісний законопроект?

Насправді є помилкою називати будь-який з цих проектів ідеальним. Наприклад, альтернативний 3822-1 за юридичною технікою виписаний набагато якісніше за первісний 3822.

Ще одним безумовним плюсом альтернативного є те, що квоти запроваджуються як для радіо, так і для телебачення. Натомість первісний 3822 встановлював квоти лише для радіо і ніяк не регулював телевізійні трансляції.

Окрім того, альтернативний проект регулює питання мови ведення передач, що також є досить актуальним, і що випало з поля зору розробників основного законопроекту.

За таких умов, завданням профільного комітету було підготувати спільний законопроект, який би вбирав в себе найкращі приклади регулювання з обох проектів, та забезпечував необхідний баланс інтересів як держави, так і глядачів та медійного ринку.

На жаль, цього не було і, як наслідок, обидва законопроекти провалені Верховною Радою.

Також слід додати, що під час підготовки до розгляду законопроекту 3822-1 профільний комітет вирішив прибрати пункти 4 і 7 нової редакції статті 9 Закону про телебачення і радіомовлення. Ці пункти передбачали подвійні коефіцієнти для нової музики, а також можливості станції не жанрових форматів взагалі ігнорувати квоти, про що згадувалось вище.

Проте, це лише частково поліпшувало ситуацію, адже питання заповнення квот за рахунок нічних ефірів для форматних станцій залишалось невирішеним (пункт 5 нової редакції статті 9 передбачав занижені квоти впродовж всієї доби, тобто нічні ефірі включаються в квоту).

7. Обидва проекти провалені. Що це означає?

За наслідками розгляду обох проектів Верховна Рада України прийняла рішення відправити їх на повторне перше читання.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради, після прийняття такого рішення впродовж 10 днів здійснюється збір пропозицій «щодо його основних положень, принципів, критеріїв». Тепер законопроект обов’язково має бути викладений профільним комітетом в новій редакції та впродовж 30 днів поданий на повторний розгляд Верховної ради України (статті 109, 115 Регламенту).

Тобто та сама робота, від здійснення якої профільний комітет ухилився під час первісного розгляду справи, має бути проведена, і парламент має побачити новий, компромісний варіант.